Автор фото, 24 бригада.колаж
Підпис до фото, Священник, який проводить різдвяну службу на Донбасі, і руїни міста Часів Яр. Колаж Ангеліни КорбиArticle information
- Author, Віталій Червоненко
- Role, ВВС Україна
- 50 хвилин(и) тому
"Виходить, що "Санта" на Святвечір врятував "Ісуса" і мамі зробив різдвяний подарунок", – розповідає ВВС Україна боєць 24 бригади імені короля Данила. Не дивуйтесь, це не казка і не сюжет нового мультфільму, просто на Різдво 2024 року у місті Часів Яр на Донбасі, де вже багато місяців ЗСУ обороняються від російського наступу, сталась історія, яка завершилася для її учасників порівняно щасливо.
Хоча за нею – багато місяців страждань та витримки військових, а за її порівняно щасливим кінцем стоять сотні інших подібних, які могли завершитися трагічно.
Український піхотинець з позивним "Ісус" пішов до війська влітку цього року, пройшов вишкіл за кордоном і вже у вересні опинився у самому пеклі війни. Він провів на позиції "на нулі" аж 94 дні й завдяки збігу багатьох обставин та провіднику з позивним "Санта" на Святвечір зумів опинитись у безпеці й нарешті поспілкуватися з рідними та близькими.
З "Ісусом" ми розмовляли за кілька днів після виходу – йому саме зняли крапельницю у госпіталі. Його голос на перший погляд може здатись бадьорим і веселим, хоча речі, про які він розповідає, багатьох можуть нажахати. Така різдвяна казка по-українськи під час повномасштабної війни.
Стаття містить опис подій та зображення, які можуть вас засмутити.
Чому він – Ісус і як потрапив у військо
"Позивний "Ісус" прийшов з цивільного життя", – розповідає 35-річний чоловік, який просить не називати ім'я та прізвище. Він його взяв перед тим, як іти на свій перший вихід на позицію.
Автор фото, Ісус
Підпис до фото, Боєць з позивним "Ісус", госпіталь
Якщо хтось бачив його наживо, то ніколи не здивується, адже він справді виглядає як Ісус. І першим це помітив ще майстер в університетському гуртожитку, який так і сказав, прийшовши лагодити розетку.
"Ти на Ісуса схожий", – сказав електрик, то так воно звідти і взялось, друзі досі так називають", – згадує зі сміхом у голосі чоловік. Він має дві вищі освіти.
До війська його мобілізували у Львові 29 липня 2024 року, дуже швидко він опинився на полігоні. А поки чекав на вільне місце для проходження базової військової підготовки, набирали групу для вишколу за кордоном – швидко поїхав.
"А звідти – всього за одну добу з аеропорту місцевих повітряних сил опинився на Донбасі", – віджартовується "Ісус".
Позиція у Часовому Яру
Чоловіка відправили на спостережний пункт (СП) у міську забудову Часового Яру, де наступ росіян триває з весни 2024 року.
"На позиції я загалом пробув 94 дні. Нас направили ще 21 вересня – як зараз пам'ятаю – це була субота, два дні туди добирались, а евакуювали ввечері 24 грудня".
Він згадує, що було ще зовсім тепло – 25 градусів тепла.
"Я відправився на позицію у футболці, ще треба був китель, щоб бронік на щось одягати. У рюкзак вкинув анорак із капюшоном, бо вночі могло бути холодно", – згадує "Ісус".
Автор фото, 24 бригада
Підпис до фото, Руїни Часового Яру, в яких тримає оборону 24 бригада
Коли виходили на позицію, згадує військовий, то орієнтували пробути там близько місяця.
"Провідник як заводив нас, то ще пожартував – "ой, хлопці, заросшими вийдете". Було зрозуміло, що не на два дні, але не думав, що аж на 94", – з посмішкою розповідає чоловік.
СП розташовувався на нулі – у підвалі будинку. Головне завдання – спостерігати і не давати росіянам пройти.
"Ти дивишся, слідкуєш, стріляєш – одним словом не даєш росіянам пройти далі углиб", – пояснює "Ісус".
Він каже, що ледь не кожен день росіяни намагалися пролізти чи зайти на позицію, постійно літали ворожі дрони і падали міни.
"Прокидаєшся під мінометний обстріл – розумієш, що вже 4 ранку. По цьому можна годинник звіряти", – згадує він.
Постачання лише дронами
Усе постачання на позицію відбувалося тільки через повітря дронами. Хоча це не було оточення, пояснює військовий, але це перша лінія бойових дій. І туди нічого не доїде і не дійде, доставити щось землею дуже небезпечно й загрожує смертю для тих, хто везе чи несе.
Дронами, крім їжі й боєкомплекту, докидали і теплий одяг: термобілизну, флісову теплу кофту, а вже потім ближче до зими скинули теплі балаклаву і шапку.
"Класні і приємні на дотик", – з теплотою у голосі згадує "Ісус".
Автор фото, 24 бригада
Підпис до фото, Військові на Донбасі, 24 бригада
Якісь теплі речі, як от спальник, забрав у росіян, каже він. Такі умови війни, адже не все могли доправити дроном й треба було щось здобувати і самому.
"Ти ж часом обираєш, що тобі скинуть, або спальник хочеш, або їжу".
І пояснює – великі коптери не тільки їжу чи амуніцію доправляли, але й виконували бойові завдання – постійно кидали міни у підвали, де росіяни залазили і намагались накопичуватись. А ще могли бути затримки через погану погоду.
Коли ж було без форс-мажорів, то дрони прилітали і скидали постачання за графіком. "А як родичі щось передають, то додатково до графіка ці посилки могли привезти".
Хоча їжа була і не голодували, проте був продукт, якого хотілося постійно.
"Найбільше весь цей час хотілось шоколаду. У пайок він не входить. Коли сидів на позиції, то зрозумів, що капєц як люблю шоколад. Рідні переважно передавали", – каже "Ісус".
Звісно, окрім шоколаду, дуже хотілося сигарет. Це ще один постійний дефіцит на фронті, нагадує військовий.
Чому такі проблеми з ротаціями
Ротації може довго не бути з багатьох причин, і не обов'язково тільки тому, що немає ким замінити, пояснює "Ісус".
Мають збігатись багато чинників – обстановка, погода і багато іншого. Місце, звідки можуть умовно безпечно забрати, розташоване за кілька кілометрів від позиції, тому до виходу треба готуватись дуже ретельно.
"Ісус" каже, що дуже пощастить, коли під час виходу буде дощ чи великий туман – дрони росіян не працюватимуть.
"Є важливі фактори – командування каже, що обстановка не дозволяє зробити заміну, бо зараз більша небезпека загинути під час ротації. Сам підеш – загинеш, а коли дозволяють умови – тоді і робиться", – пояснює військовий.
Автор фото, 24 бригада
Підпис до фото, Від міста майже нічого не залишилось
Він каже, що після перших тижнів ще питав, поміняють чи ні, а потім звик і вже просто чекав, коли буде слушний момент.
"Якось, коли я був на позиції, мене вже мали забирати. Але росіяни прорвали фронт. Тому довелось бути довше, допоки стабілізували ситуацію та побудували нову лінію оборони", – згадує він причину, чому одного разу зірвалась давно запланована ротація.
Як прожити три місяці у підвалі без нічого
На СП "Ісуса" було двоє людей. Між українськими позиціями була досить велика відстань – до 150 метрів, то інших військових майже не бачив. "Переважно по рації слухаєш, хто як доповідає і хто де є. Тоді і розумієш, хто поруч".
Все живлення пристроїв і ліхтариків було з батарейок і павербанків, які скидають. Головне було заряджати рації, бо від них залежить усе. Зв'язок був тільки по них, ніякого інтернету чи Starlink.
"Щось скинути рідним чи друзям – тільки когось попросити по рації. Також за певних умов можна записати аудіоповідомлення по рації і скинути. Так відправляв голос мамі іноді. Рація там головне – немає рації, тебе немає".
Окрім бойової роботи, іноді "Ісус" читав книжки, які знаходив у підвалах.
"Знайшов у підвалі "Віднесені вітром" і прочитав. Це коли вже познаходили ліхтарики, що давали змогу читати", – згадує він. Але каже, що багато часу на читання не витрачав, бо постійно мусив сидіти і уважно все слухати, щоб росіяни не пробралися.
"Важливо не проґавити, щоб не зайшов на позицію, бо це твоє життя. То так розслабитись і почитати було непросто".
Автор фото, 24 бригада
Підпис до фото, Служба на Різдво, 25 грудня, Донбас
Окреме питання – гігієна, з якою протягом трьох місяців було непросто.
"Уся гігієна – це вологі серветки. Протирали ними тіло і ноги. Ближче до зими почали скидати санітайзери. Але це все умовно, бо ти в підвалі, де пил всюди, він живе з тобою, ти витер руки, а вже одразу знову весь у пилюці".
Хоча під кінець його перебування кілька разів скидали одноразові душі.
"У коробці є мочалка така з милом, водички 30-40 грамів. Якось можна цим і голову помити, якщо коротко пострижений. Я не коротко, то мені важко було. Цим душем можна було все тіло обмити і потім рушничком витиратись. Такий душ "приймати" приємніше, ніж вологі серветки", – з теплом у голосі згадує "Ісус".
Поранення, "Санта" і диво різдвяної евакуації
За два тижні до Різдва "Ісуса" і ще двох бійців відвели на іншу позицію у Часовому Яру, ближче до тилу, звідки мала відбутись евакуація для відпочинку – "як тільки дозволить ситуація".
"Коли ми туди відходили, то ще виносили чотири години пораненого – ярами і балками під мінами – на проміжний пункт для евакуації. Хай вибачає хлопець, але трохи його тягали, бо важко було дуже виносити", – згадує "Ісус".
Морально готувались, що дуже скоро буде ротація, а вдень 24 грудня придумали своєрідний різдвяний стіл – мали рисову кашу, знайшли банки кукурудзи і консервовану рибу.
"У підвалі зробили якийсь каганець з олії і вати, я сів читати книгу – "Таємну вечерю" Хав'єра Сієрри – і в цей момент прилетіла міна".
Ті хвилини він згадує не без труднощів – його завалило, поранило і контузило, хлопці допомогли встати і вибратись, руки і ноги відчував, але встати вже не міг, подих забило.
"Думав капєц мені вже, але ні".
Усі троє зуміли перебратись на сусідню позицію у сусідній під'їзд – якраз такий час доби був, що виходило умовно безпечно.
Автор фото, 24 бригада
Підпис до фото, Бійці 24 бригади ночують на позиції
І якраз там вони зустріли "Санту" – провідника, який виводив поранених у тил. Виведення поранених – це дуже складний процес, каже "Ісус".
"Це не так, що тебе поранило – і виводять, ні. Передок, ідуть бої, коли керівництво бачить момент і можливість, тоді дають команду вивести поранених, обстановка дозволяє. Якщо не дозволяє, то чекаєш. Бо як не в той момент вийдеш, то міни накриють чи вб'ють fpv".
Зустріч із "Сантою" стала для "Ісуса" вирішальною.
Він чекав на двох поранених, яких мав того дня виводити. "Санта" доповів по рації, що з'явився третій поранений і його теж треба забрати, бо у нього стан може бути важкий. "Санта" наполягав, що треба виводити, хоча за планом йти мали тільки двоє.
Спочатку дозволу на вивід третього не давали, боялись зриву операції. Але після наполягання "Санти" дали добро, якщо "Ісус", попри свій стан, зможе пройти з групою два кілометри самостійно. "Якби не евакуювали, то ще б досі, мабуть, лежав там у підвалі Часового Яру. Це диво, що я потрапив на Санту", – згадує "Ісус".
"Санта постійно виводить трьохсотих. По рації чули, що нещодавно він як виводив, то сам потрапив у "жорсткий замєс" і ледь вони вийшли. Дякую йому дуже".
Автор фото, 24 бригада
Підпис до фото, Евакуація бійців – це ціла операція, яка вимагає ретельного планування та потребує удачі
Одразу після виходу біля позиції почалась перестрілка, але зрештою дістались до машини і поїхали до стабілізаційного пункту.
"У стабпункті мене підлатали, дали знеболювальних і я потрапив за святковий стіл до парамедиків на Святвечір. Там була не каша і тушонка, а картопля і нормальна їжа. Це було несподіване диво", – з радістю згадує Ісус.
Трохи пізніше його завезли ще далі до лікарні і там вже дали телефон – він вперше за багато місяців зателефонував рідним.
"Явився мамі 24 грудня пізно дуже ввечері. Виходить, що "Санта" на Святвечір врятував "Ісуса" і мамі зробив різдвяний подарунок", – жартує військовий.
А 25 грудня на Різдво сталось "повне явлення" – вже дістався інтернету і відписав усім друзям, які про нього нічого не чули вже кілька місяців.
Автор фото, 24 бригада
Підпис до фото, Вивезення поранених до стабпункту з Часового Яру – дуже непросте завдання
Зараз "Ісус" лікується у тиловому госпіталі й чекає на можливу першу свою відпустку.
За його словами, 94 дні на позиції – це ще не рекорд бригади, а хлопці, з якими мав виходити, вже були 104 дні. І він досі не знає, чи їх таки вивели.
На питання, як вдається так довго утримувати Часів Яр, відповідає, що все завдяки самовідданості людей.
"Капєц як страшно всім, але роботу роблять хлопці".
