Автор фото, BBC/Getty Images
Підпис до фото, Зеленський, Трамп і ПутінArticle information
- Author, Джеремі Бовен
- Role, BBC
- 3 годин(и) тому
Київ уже не схожий на місто війни, яким він був три роки тому. Магазини відкриті, містяни дорогою на роботу стоять у заторах. Але після 12 лютого цього року, коли президент США Дональд Трамп зателефонував російському лідеру Володимиру Путіну, щоб надіслати 90-хвилинні політичні обійми з Білого дому до Кремля, старі кошмари 2022 року щодо майбутнього української нації повернулися.
Раніше українців обурювало те, як президент Джо Байден стримував надання озброєнь і обмежував використання тих, які таки потрапили в Україну. Однак навіть попри це вони знали, на чиєму він боці.
Натомість Дональд Трамп видав потік перебільшень, напівправди та відвертої брехні про війну Росії проти України, які повторюють наративи Путіна.
Зокрема він назвав президента України Володимира Зеленського диктатором, який не заслуговує на місце за столом переговорів, де Америка та Росія вирішують майбутнє його країни.
Найбільшою брехнею Трампа стало те, що цю війну почала Україна.
Підпис до фото, Страх за майбутнє країни, який пережила Україна в лютому 2022 року, повернувся
Переговорна стратегія Трампа полягає в тому, щоб пропонувати поступки ще до початку серйозних переговорів. Замість того, щоб чинити тиск на країну, яка порушила міжнародне право, вторгшись до свого сусіда, що призвело до величезних руйнувань і сотень тисяч убитих і поранених, він обрушився на Україну.
У його публічних заявах пролунали серйозні поступки Росії, зокрема те, що Україна не приєднається до НАТО, а Москва збереже принаймні частину землі, яку захопила силою. Послужний список Володимира Путіна показує, що він поважає силу. Натомість поступки він вважає ознакою слабкості.
Він не відступив від вимоги отримати ще більше української землі, ніж вже окупував. Одразу після перших переговорів, що відбулися в Саудівській Аравії між Росією та США після вторгнення 2022 року, міністр закордонних справ Путіна Сергій Лавров повторив свою вимогу не допускати війська НАТО в Україну як гарантію безпеки.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, З моменту повернення в Білий дім Дональд Трамп розвернувся від України в бік Росії
Один з відомих європейських дипломатів, який мав справу з росіянами та американцями, сказав мені, що коли досвідчений Лавров зустрівся з початківцем держсекретарем Трампа Марко Рубіо, "він його проковтнув і не облизався".
Складні часи
Кілька днів тому, коли Трамп продовжував кидати образи в бік президента України, я зустрівся у Києві з Ігорем Брусилом, старшим радником Володимира Зеленського та заступником голови його офісу. Брусило визнав тиск, який на них чинить Трамп.
"Це дуже, дуже важко. Це дуже важкі, складні часи, – сказав він. – Я б не сказав, що зараз це легше, ніж у 2022 році. Ніби переживаєш усе заново".
Брусило зазначив, що українці та їхній президент так само рішуче налаштовані боротися за збереження незалежності, як і у 2022 році.
"Ми суверенна країна. Ми є частиною Європи, і ми нею залишимося", – сказав він.
Перші дні великої війни
Через кілька тижнів після того, як Володимир Путін віддав наказ про повномасштабне вторгнення в Україну, звуки битви на околицях Києва лунали на майже порожніх вулицях міста.
На широких київських бульварах виросли блокпости й барикади, стіни з мішків з піском і протитанкові "їжаки", зварені із сталевих балок.
На залізничному вокзалі щодня пів сотні тисяч мирних жителів, переважно жінок і дітей, сідали в потяги, що прямували на захід, подалі від росіян.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Вчителька стоїть біля лікарні після бомбардування українського міста Чугуїв 24 лютого 2022 року. Відтоді в країні триває війна
Платформи були переповнені, і щоразу, коли прибував потяг, люди у паніці штовхалися, щоб отримати в ньому місце. У ті морозні дні здавалося, ніби кольори 21-го століття тьмяніють у старій монохромній кінохроніці, яку, як вважали європейці, вони вже назавжди відправили до сховищ історії.
Президент Зеленський, за словами Джо Байдена, "не хотів чути" американських попереджень про те, що вторгнення неминуче. Брязкання зброєю з боку Путіна – це одне. Повномасштабне ж вторгнення з десятками тисяч військ і колонами броні, безумовно, мало бути чимось із далекого минулого.
Путін вірив, що могутня і модернізована армія Росії швидко впорається зі своїм упертим незалежним сусідом і його непокірним президентом. Західні союзники України також вважали, що Росія швидко переможе.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Три роки тому Київ виглядав як місто, яке явно перебувало у стані війни. Сьогодні він досі зазнає атак російських ракет і безпілотників
Коли російські війська скупчилися біля кордонів України, Німеччина замість наступальної зброї поставила 5 тисяч касок. Мер Києва і колишній чемпіон світу з боксу у важкій вазі Віталій Кличко поскаржився німецькій газеті, що це "жарт": "Яку підтримку Німеччина надасть далі – подушки?"
Зеленський відкинув пропозиції залишити свою столицю та сформувати уряд у вигнанні. Він змінив темний президентський костюм на військовий одяг, а на відео та в соцмережах заявив українцям, що воюватиме разом з ними.
Україна відбила російський наступ на столицю. Після того, як українці продемонстрували, що вміють добре воювати, ставлення американців і європейців змінилося. Поставки зброї зросли.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Володимир Зеленський останні три роки ходить у військовому одязі
"Помилка Путіна полягала в тому, що він готувався до параду, а не до війни, – розповів український високопосадовець на умовах анонімності. – Він не думав, що Україна буде воювати. Він думав, що їх зустрінуть промовами та квітами".
29 березня 2022 року росіяни відступили з Київщини. Через кілька годин після того, як вони пішли, ми нервово поїхали до передмість Києва – в Ірпінь, Бучу та Гостомель. На дорогах, якими росіяни сподівалися скористатися для тріумфального входу в Київ, я бачив тіла мирних жителів, які лежали там, де їх убили. Навколо деяких із них були складені обгорілі шини – невдалі спроби спалити докази воєнних злочинів.
Ті, хто вижив, розповідали про жорстокість російських окупантів. Жінка показала мені могилу, де вона самотужки поховала власного сина після того, як його випадково застрелили, коли він переходив дорогу. Російські солдати вигнали її з дому. У саду вони залишили купи порожніх пляшок від горілки, віскі та джину, які вони награбували та випили. Поспіхом покинуті російські табори в лісах біля доріг були забиті сміттям, яке їхні солдати викидали там протягом тижнів окупації.
Професійні, дисципліновані армії не їдять і не сплять поруч із зогнилими купами власного сміття.
Через три роки війна змінилася. Попри те, що Київ відродився, він досі потерпає від нічних тривог, коли сили ППО відбивають атаки російських ракет і безпілотників.
Війна ближча і смертоносніша вздовж лінії фронту довжиною понад 1000 кілометрів, яка проходить від північного кордону з Росією на схід і південь до Чорного моря. Вздовж неї лежать зруйновані, майже спустошені села та міста.
На сході російські війська повільно просуваються вперед, ціною величезних втрат людей і техніки.
Відлуння минулого
У серпні минулого року українські війська зайшли на територію Росії, захопивши прикордонну ділянку в Курській області. Вони досі там – борються за землю, яку Зеленський сподівається використати як розмінну монету.
Уздовж кордону з Курщиною, у засніжених лісах північно-східної України, геополітичний шторм, розпочатий Дональдом Трампом, нагадує лише грізний далекий гул.
Ритм життя, вироблений за три роки війни, триває, бійці безшумно пересуваються між деревами, в окопах і в бункерах, викопаних глибоко в мерзлій землі. Ділянки відкритого ґрунту укріплені протитанковими захисними спорудами з бетону та сталі.
В сухих і теплих підземних бункерах генератори та сонячні батареї живлять ноутбуки та мобільні телефони й забезпечують доступ до стрічок новин.
Підпис до фото, Зараз бойові дії йдуть зокрема в лісах навколо міста Суми на північному сході України
Те, що надходять погані новини, не означає, що солдати звертають на них увагу. У глибокій землянці, обставленій нарами з грубих дощок, з цвяхами, забитими в деревину для зброї та зимового обмундирування, Євген, 30-річний військовий, каже, що має думати про більш нагальні справи – своїх людей, дружину та двох маленьких дітей, яких він залишив вдома, коли пішов служити десять місяців тому.
На передовій – це дуже довгий час. Він виглядає і розмовляє як ветеран бойових дій. Він мав справу з північнокорейцями, яких відправив на допомогу Путіну його союзник Кім Чен Ин.
"Корейці борються до кінця. Навіть якщо він поранений і ти підеш до нього, він може просто підірвати себе, щоб забрати із собою більше нас", – каже він.
Підпис до фото, Євген воював із північнокорейськими солдатами, яких Кім Чен Ин надіслав на допомогу Володимиру Путіну
Здавалося, Євген не надто переживає через те, що боротьбу, можливо, доведеться продовжувати без допомоги американців.
"Допомога не може тривати вічно. Сьогодні вона є, завтра її немає", – каже він.
За його словами, Україна виробляє набагато більше власної зброї. Це правда, особливо коли йдеться про ударні безпілотники, але США постачають складні системи, які завдали великої шкоди росіянам.
Гіркий розлом
Багато добровольців, які взяли до рук зброю три роки тому, були або вбиті, або покалічені, або занадто виснажені, щоб воювати далі. Між тими, хто воює, і тими, хто дає хабарі, щоб уникнути військової служби, пролягає один із найгірших розломів в Україні. Євген каже, що їм краще без таких.
"Краще хай вони заплатять за те, щоб не воювати, ніж приїдуть сюди і втечуть, підводячи нас. Мене це не дуже турбує. Якби вони прийшли сюди, вони б просто втекли… вони дезертири", – каже він.
Війна позбавляє зайвих думок. Для солдатів, які готуються повернутися до боїв на Курщині, ставки прості. Микола, який командує ротою десантно-штурмових військ, з теплотою розповідав про можливості їхніх бронеавтомобілів Stryker, які постачають американці.
"Курщина, – каже він, – показує ворогу, державі, яка має ядерну зброю, що неядерна держава з меншим населенням і меншою армією може увійти, захопити землю, а росіяни мало що можуть із цим зробити".
За його словами, цілі Путіна зрозумілі.
Підпис до фото, Микола командує ротою десантно-штурмових військ. Він не вірить Володимиру Путіну
"Його завдання – захопити всю Україну, змінити її правовий статус, змінити президента й уряд. Він хоче зруйнувати нашу політичну систему і зробити Україну своєю васальною державою".
На моє питання, чи варто американцям та іншим довіряти Володимиру Путіну, він розсміявся.
"Ні! У мене не вистачить пальців, щоб порахувати, скільки разів Путін збрехав. Усім! І росіянам, і нам, і західним партнерам. Він збрехав усім", – пояснює Микола.
Виросли на війні
У волонтерському центрі в Києві в перші дні після вторгнення я зустрів двох молодих студентів, 19-річного Максима Луцика та 18-річного Дмитра Кисиленка, які прийшли туди, щоб воювати.
Коли вони вишикувалися поруч із чоловіками, які годяться їм у батьки, а також іншими новобранцями-підлітками, вони мали при собі туристичне спорядження й нагадували друзів на фестивалі – якби не їхні автомати.
Тоді я писав: "18 і 19-річні хлопці завжди йшли на війну. Я думав, що в Європі ми це вже пройшли".
Через кілька тижнів Максим і Дмитро в уніформі стояли на блокпосту за лінією фронту в Києві.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Вторгнення Росії в Україну призвело до необхідності мобілізації
Обидва брали участь у битві під Києвом. Коли бої змістилися на схід, Дмитро вирішив піти з армії – він мав на це право, адже був студентом-добровольцем. Він готується знову воювати, якщо це знадобиться, навчаючись на офіцера в Національному військовому університеті.
Максим залишився у війську й понад два роки прослужив на передовій на сході. Зараз він офіцер військової розвідки.
Я підтримував з ними зв'язок, і як і для мільйонів інших молодих українців, війна сформувала їхні дорослі життя так, як вони не могли навіть уявити.
Розворот Трампа до Москви змушує їх почуватися майже так, ніби вони повинні почати все спочатку.
"Ми мобілізувалися, – каже Дмитро. – Ми мобілізували наші ресурси, наших людей, і я думаю, що настав час повторити це ще раз".
Паралелі з минулим
На відміну від чоловіків у лісі на Курському кордоні, вони стежать за новинами. Дипломатичні та стратегічні бомби Дональда Трампа, які посипалися на Мюнхенській конференції з безпеки лише 10 днів тому, нагадують їм сумнозвісну угоду, яку прем'єр-міністр Великобританії Невілл Чемберлен уклав у Мюнхені в 1938 році, змусивши Чехословаччину капітулювати перед вимогами Адольфа Гітлера.
"Це схоже, – каже Максим. – Захід дає можливість агресору окупувати якісь території. Захід укладає угоду з агресором, США в ролі Великої Британії".
"Це дуже небезпечний момент для всього світу, не тільки для України, – продовжує Максим. – Ми бачимо, що Європа починає прокидатися… але якщо вони хотіли бути готовими до війни, їм треба було почати кілька років тому".
Дмитро погоджується з небезпекою, яка чекає попереду.
"Я думаю, що Дональд Трамп хоче стати схожим на нового Невіла Чемберлена… Краще б Трамп зосередився на тому, щоб стати більш схожим на Вінстона Черчилля", – каже він.
Ефект Трампа
Трамп як впливовий гравець на ринку нерухомості звик до того, що руйнування приносить гроші. Придбайте нерухомість, знесіть її, відбудуйте – і ви виграєте.
Проблема цієї стратегії у зовнішній політиці полягає в тому, що суверенітет і незалежність не мають ціни. Трамп вихваляється тим, що ставить Америку на перше місце, але він не готовий погодитися з тим, що неамериканці можуть відчувати те саме щодо своїх країн.
Відтоді, як Трамп вдруге склав присягу як президент Сполучених Штатів, він взявся за руйнування. Він направив Ілона Маска до федерального уряду, щоб повернути мільярди доларів, які, як він стверджує, були вкрадені або витрачені. За кордоном Трамп-руйнівник почав розхитувати 80-річний альянс між США та європейськими демократіями.
Дональд Трамп непередбачуваний, але багато з того, що він робить, він говорив роками. Він не перший американський президент, який обурюється тим, як його європейські союзники заощадили гроші, прикриваючись оборонним бюджетом США.
Фраза, яку використав його міністр оборони Піт Гегсет щодо своїх партнерів по НАТО про те, що "президент Трамп не дозволить нікому перетворити дядька Сема на дядька Лоха, була свідомим відсиланням до президента Дуайта Д. Ейзенхауера.
Документ уряду США від 4 листопада 1959 року демонструє його розчарування. У ньому йдеться: "Президент сказав, що протягом п'яти років він закликав Державний департамент продемонструвати європейцям життєві факти. Він вважає, що європейці близькі до того, щоб "зробити лоха з дядька Сема".
Автор фото, Russian Foreign Ministry Handout/Getty Images
Підпис до фото, Повернення Дональда Трампа в Білий дім змусило Росію і США сісти за стіл переговорів
Трамп хоче відплати. Він вимагав від України пів трильйона доларів у вигляді прав на її ресурси. Зеленський відмовився від цієї угоди, заявивши, що не може продати свою країну. В обмін на будь-які поступки він хоче гарантій безпеки.
У приватних розмовах європейські політики та дипломати визнають, що з Джо Байденом вони надали Україні достатньо військової та фінансової підтримки, щоб не програти Росії, але ніколи не давали достатньо, щоб виграти. Аргументом на користь цього є те, що Росія, ослаблена санкціями та позбавлена людських ресурсів, оскільки її генерали марнують життя своїх людей, зрештою програє війну на виснаження. Але це далеко не факт.
Війни зазвичай закінчуються угодами. Беззастережна капітуляція Німеччини в 1945 році була рідкістю. Претензії проти Трампа полягають у тому, що він не має реального плану, тому він керував інстинктом, щоб зблизитися з Володимиром Путіним, людиною, якою він захоплюється.
Трамп, здається, вірить, що сильні лідери з наймогутніших держав можуть змінити світ так, як вони хочуть. Поступки, які Трамп уже запропонував Путіну, підкріплюють думку про те, що його головним пріоритетом є нормалізація відносин з Росією.
Протистояння Путіну
Більш надійним планом було б змусити Путіна відмовитися від ідей, глибоко закладених у його геостратегічній ДНК. Одна з головних полягає в тому, що необхідно зруйнувати суверенітет України та повернути контроль над країною Кремлю, як це було за радянських часів і до того в Російській імперії.
Важко уявити, як це можливо. Ця ідея така ж малоймовірна, як те, що Україна віддасть свою незалежність Москві. Війна в Україні перевернула безпекову ситуацію в Європі догори дриґом. Не дивно, що її лідери так сильно обурені всім, що вони почули та побачили цього місяця.
Їхнє завдання полягає в тому, щоб знайти способи уникнути того, щоб їхні власні молоді люди були змушені йти на війну, як це зробив три роки тому Максим Луцик, нині 22-річний український ветеран бойових дій.
"Усі змінилися, і я змінився. Я думаю, що кожен українець за ці три роки подорослішав. Кожен, хто пішов до армії, і кожен, хто так довго воював, кардинально змінився", – каже він.
