Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, На фронті Олександру Сирському дістався важкий спадокArticle information
- Author, Сергій Морфінов
- Role, для ВВС Україна
- 2 годин(и) тому
Рік тому, 8 лютого 2024 року, українська армія отримала нового головнокомандувача – замість Валерія Залужного президент Зеленський призначив на цю посаду командувача Сухопутних військ Олександра Сирського.
До цього він командував обороною Києва на початку повномасштабного вторгнення, а також зміг організувати наступ на Харківщині на початку осені 2022 року.
У 2024-му ситуація на фронті стала суттєво складнішою для ЗСУ, й рік під командуванням Сирського видався дуже непростим для Сил оборони.
Утім, українська армія не лише відступала, але й змогла організувати наступ на неочікуваній ділянці.
Пригадуємо, яким був рік Сирського на чолі Збройних сил.
Ротація Залужний – Сирський
Приводом для заміни головнокомандувача Володимир Зеленський назвав потребу "оновлення керівництва ЗСУ".
Але неофіційно причиною ротації Залужний – Сирський також вважається конфлікт між Офісом президента і попереднім головкомом через потенційні політичні амбіції останнього. Як і активність Залужного в оцінках ходу війни у західній пресі.
Олександр Сирський менш публічний і активний у закордонних медіа.
Натомість його вважають лояльним до верховного головнокомандувача та позбавленим політичних амбіцій і горизонтів.
За рік Олександр Сирський не робив заяв, які можна було б вважати критичними щодо президента і його офісу.
Що відбувалося на фронті
На фронті Сирському дістався важкий спадок – великий наступ росіян, який почався ще у жовтні 2023 року. Він фактично триває досі.
Криза української оборони, викликана, перш за все, перевагою російської армії у кількості військ, боєприпасів, техніки та авіації з КАБами, почалася ще при командуванні Залужного.
А у лютому 2024 року, вже коли Сирський був на посаді, українські війська залишили Авдіївку — ключовий укріпрайон біля Донецька, який тримався з 2014 року.
Відійшовши з Авдіївки, Силам оборони, попри заяви Олександра Сирського про відступ на "більш вигідні рубежі", так і не вдалося закріпитися на Донецькому напрямку.
Повільне, але невпинне просування росіян на Донбасі тривало весь перший рік керівництва нового головкома.
За цей час українська армія втратила важливі населені пункти, такі як Красногорівка, Вугледар, Селидове, Курахове, Велика Новосілка.
Водночас їй вдалося, хоча й не без проблем, зупинити наступ російських сил на півночі Харківщини.
Автор фото, КОСТЯНТИН І ВЛАДА ЛІБЕРОВИ/GETTY IMAGES
Підпис до фото, Авдіївка, а радше руїни, що лишилися від неї, перейшла під контроль Росії
На першу річницю командування Олександра Сирського тривають бої за Покровськ, Часів Яр, район Торецька і Лимана, а також на підходах до Куп'янська на Харківщині.
Росіяни наблизилися на кілька кілометрів до адміністративних кордонів Дніпропетровської області.
Утім, як відзначають воєнні оглядачі, попри територіальні втрати, український фронт при Сирському не посипався, не було проривів на десятки кілометрів, а просування російській армії даються їй ціною великих втрат.
Станом на початок лютого 2025-го відзначається сповільнення багатомісячного наступу росіян.
Курська операція
Попри відступ на Донбасі, Олександру Сирському на чолі ЗСУ вдалася наступальна операція на іншій ділянці, яка увійде в сучасну воєнну історію на рівні з наступом на Харківщині у 2022-му.
На початку серпня 2024 року штурмові групи українських десантників прорвали кордон Росії в Курській області й за кілька днів зайняли райцентр Суджа. Україна тоді змогла взяти під контроль понад 1 000 квадратних кілометрів російської території.
Успіх першого етапу Курської операції пояснюють кількома факторами.
По-перше, ЗСУ змогли непомітно сконцентрувати ударну групу, що за нинішніх умов супутникової розвідки є ключовою і дуже непростою задачею.
По-друге, у наступі задіяли досвідчені та боєздатні підрозділи, як-от, наприклад, 95-у чи 80-у десантно-штурмові бригади.
По-третє, росіяни не змогли організувати на кордоні надійну оборону й часто українським штурмовикам протистояли російські строковики.
"Не було вибору, я повинен був провести цю операцію. Повинен був одночасно зірвати наступ на Харків, зняти частину тиску на всіх фронтах і не допустити відкриття нового фронту на Суми. Тому я вирішив вести наступ там, де ворог мав слабке місце, з дуже малою кількістю солдатів для охорони кордону",- пояснював згодом Олександр Сирський в інтерв'ю Le Monde.
У світлі все більш ймовірних переговорів з Москвою утримання Курського плацдарму має і цілком очевидну політичну складову.
У вересні росіяни почали контрнаступ у Курській області, їм вдалося відбити значну частину втраченого.
Але під контролем ЗСУ залишаються близько 500 квадратних кілометрів Курської області, включно з Суджею.
6 лютого стало відомо про локальний контрнаступ українських сил на Курщині поблизу сіл Уланок і Черкаської Конопельки.
Тож ситуація там залишається динамічною.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Про спробу української армії перейти в контрнаступ у Курській області першими 6 лютого повідомили російські телеграм-канали
Паралельно Олександра Сирського і критикують за Курську операцію – через відволікання туди боєздатних сил, які могли б, імовірно, допомогти обороняти Донеччину. А також за те, що тепер біля Сумщини сконцентроване велике угруповання росіян.
Утім, відвертати сили туди вочевидь доводиться і росіянам (і навіть залучати північнокорейську підмогу).
Що кажуть про Сирського
На посаді головкома Сирському дорікають за "криваву оборону" та начебто відмову відводити підрозділи, яким загрожує оточення, а також за "військовий мікроменеджмент".
Військкор та головред "Цензор.Нет" Юрій Бутусов, наприклад, закидає Олександру Сирському накази на оперативному рівні, "через голову" безпосередніх командирів бригад і батальйонів на місцях.
І звинувачує головкома, "який ставить завдання у ручному режимі й не здатен організувати плановий процес організації, підготовки та застосування резервів" у ситуації зі 155-ю бригадою, щодо якої з'явилися дані про небоєздатність одразу після формування.
Водночас інші оглядачі відзначають, що Олександру Сирському доводиться діяти в умовах ресурсної переваги російської армії й проблем з мобілізацією, яка не є прямою зоною відповідальності головнокомандувача.
"У Сирського, у головкома, нічого немає як такого: у нього немає ні ресурсів, ні грошей, ні резервів. Хтось має йому ці резерви зробити. Це людський ресурс, фінансовий ресурс, економічний і всі інші соціальні фактори, які йому потрібні для виконання роботи", – пояснював в інтерв'ю BBC генерал-майор Віктор Назаров.
За його словами, Україна тримається попри брак ресурсів: "Коли кажуть, що у нас "катастрофа на фронті" – ну, зрозуміло, ми відступаємо, ми відходимо і це об'єктивні фактори… Але могло бути і гірше".
"Навіть якщо на місці Олександра Станіславовича був би зараз якийсь найдосвідченіший, найвідоміший, найпередовіший будь-який натовський генерал – я вас запевняю, краще б не стало", – упевнений генерал Назаров.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Сирського вважають лояльним до верховного головнокомандувача Володимира Зеленського
А головнокомандувач ЗСУ часів Петра Порошенка Віктор Муженко так порівнював Сирського і Залужного:
"Як на мене, Сирський професійно підготовлений краще, ніж Залужний. По-друге, у Сирського вищий досвід військового управління, організації процесів і планування, ніж у Залужного. По-третє, Сирський здатен брати на себе відповідальність за свої плани і дії".
Водночас Муженко критикував Сирського за схильність призначати на посади за принципом: "якщо слухняний – значить свій".
На думку ексголовкома, це впливає на ефективність кадрів на різних рівнях та втрату досвідчених командирів.
Наразі ж Олександр Сирський оголосив про початок переходу ЗСУ на нову структуру з формуванням армійських корпусів.
Потенційно це стратегічна реформа, яка може покращити організацію дій військ на фронті та прибрати чи бодай зменшити проблеми, на зразок неузгодженості дій бригад, застосування небоєздатних підрозділів на складних ділянках чи великих втрат у приданих підрозділах бригад.
Ефективність цієї реформи багато в чому залежатиме саме від дій і рішень Олександра Сирського.
