Жіночий погляд на 2024-й: сестринство, боротьба, підтримка 30.12.2024 12:50 Укрінформ 2024 рік залишиться в житті кожного українця. Але яким його побачили жінки, чий голос часто звучить не так голосно, як заслуговує?
Робота з минулим має конкретний ефект: розумні вчаться і на чужих, і на своїх помилках. Аналіз подій та явищ допомагає нам більше і якісніше прогнозувати майбутнє.
Укрінформ опитав трьох жінок-експерток, щоб окреслити події, які стали важливими для них і для всієї країни. Ми попросили кожну з них назвати по три події, які залишаться знаковими для 2024 року. Так і рухались – від загального до особистого. Вийшов несподіваний зріз актуальних тем, якими опікуються жінки.
Ці історії про боротьбу, підтримку та культурний спротив, який допомагає Україні вистояти.
Катерина Левченко, урядова уповноважена з питань гендерної політики: 140 років жіночого голосу і боротьби, підтримка та допомога постраждалим, культурний спротив
– Чим важливий для мене 2024 рік? Тим, що попри всі руйнівні зусилля РФ, яка намагається зруйнувати не тільки Україну як державу, українців як людей, але й стерти українську ідентичність, зберігається і навіть посилюється стійкість суспільства та відчуття власної української ідентичності.
Катерина Левченко, урядова уповноважена з питань гендерної політики
Для мене це дуже корелюється з 20-річчям Помаранчевої революції. Адже це про тяглість нашого спротиву. Тоді це був прояв людей, які теж протистояли російським спробам поглинання нашої країни. Так ось, це було 20 років тому. Втім, якщо згадати тези Путіна, що України як країни не існує, не існує окремої мови, не існує українців, ми можемо додати цей факт історії нашої боротьби. Цього року маємо ще контраргумент. Ми відзначали 140 років українського жіночого руху, бо 8 грудня 1884 року Наталія Кобринська створила першу українську жіночу організацію в Чернівцях. І як тоді, наприкінці ХІХ століття, завданням була незалежність, освіта і боротьба за українську державу, так і сьогодні 140 років по тому ця тема залишається пріоритетною для українського жіночого року.
Друге. Це допомога постраждалим і збір інформації про злочини Росії. У цьому році були закладені основи практичних дій з притягнення Російської Федерації до відповідальності. І, що важливо, з’явились механізми надання допомоги постраждалим. Все це на підставі міжнародних правових механізмів та національного законодавства.
У 2024 році запрацював міжнародний реєстр збитків, який створено спільно з Радою Європи (у Реєстрі, зокрема, зазначено: «Хоча злочини можуть бути скоєні незалежно від статі, гендер часто має вплив на форму насильств», – ред.). Було ухвалено Закон 10132 «Про статус осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України, та невідкладні проміжні репарації». І знову ж таки, у цьому році розпочалася і працює спільна програма уряду, громадських та міжнародних організацій з надання проміжних репарацій постраждалим від СНПК (сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом – ред.), до якої звернулося вже більш як 600 постраждалих.
І, що дуже важливо, постраждалі не мовчать. Створені нові громадські організації, які їх об’єднують. Зокрема, це організація чоловіків «Випускники», які постраждали від тортур, і організація «Нумо, сестри», – все це дієві ресурси підтримки та допомоги.
І третє, що стало для мене ознакою 2024-го. Несподівано посилився інтерес до культури, театру, літератури зокрема. Ми спостерігаємо вже під час війни відкриття нових книжкових крамниць, зокрема в Києві. Неможливо купити квитки в театр на окремі вистави (як-от «Конотопська відьма» в Національному театрі ім. Івана Франка). Такий культурний спалах є дуже важливим інструментом психологічної підтримки українців і українок.
Я співпрацюю з видавництвом Creative Women Publishing, яке у 2024 році здійснило вражаючий стрибок у друці та продажу книжок. Більш як на 200%!
Ми родина, що читає, – і мій чоловік, і діти, і я, – ми бачимо, що кількість нових видань, у тому числі з гендерної, з феміністичної проблематики, зростає. Просто фантастично багато перекладів українською мовою. Я думаю, що і це також наш спротив, культурний спротив нищенню України та її культури.
Марія Дмитрієва, феміністка, гендерна дослідниця, засновниця і модераторка спільноти Фемінізм-УА: програш Камали Гарріс, спроби легалізації порнографії та міжнародний звіт ООН
– На перше місце я поставлю програш Камали Гарріс, – цим запам’ятається мені рік у світовому контексті.
Марія Дмитрієва, феміністка, гендерна дослідниця, засновниця і модераторка спільноти Фемінізм-УА
США багатьма вважається країною, де фемінізм переміг. Однак ми бачимо: до перемоги фемінізму там ще дуже-дуже далеко. Тобто, коли у виборчих перегонах беруть участь компетентна, розумна жінка і чоловік, який по-хорошому давно мав би сидіти за сукупністю вчинених ним злочинів. Тобто, це вибір між особою з доведеним кримінальним злочином, в тому числі й проти особистої недоторканності людей, і компетентною жінкою, – американські виборці вибрали чоловіка, не жінку.
Звичайно, чимало прогресивних, демократичних жінок, які десятиліттями підтримували Демократичну партію, пішли й проголосували за Трампа не тому, що вони у захваті від його ідей, а через протест проти політики Байдена. Але ж Камала Гарріс програла! І це величезна небезпека, додаткова небезпека для всього світу. Для мене, як для феміністки, це було великим розчаруванням.
В Україні рік запам’ятається спробою легалізувати порнографію. Точніше, декриміналізувати. За останніх пів року розмови на цю тему дуже активно точилися на різних майданчиках. Законопроєкт вже внесений до ВР.
Ідея така, щоб дозволити виробництво порнографії. Щоб поліція не мала можливості притягати до відповідальності осіб, які надсилають одне одному хтивки. Тобто оголені фото себе, бо зараз українські жінки, які заплатили податки й постять своє відео на OnlyFans, отримують вироки та штрафи від поліції. Це все мені видається частинами великого пазла, такого, знаєте, просування, проштовхування прийнятності чоловічого насильства проти жінок. І порнографія – це є візуальна мова ненависті до жінок.
Порнографія, по суті, просуває ідею, що жінкам подобається грубий, жорсткий секс із приниженнями. Якщо для нашого покоління порнографію просто знайти, це було неабияким завданням і це не було, так би мовити, гарно, що ти її знайдеш, це було не заведено толерувати, то зараз навпаки – щоб порнографію не побачити, потрібно постійно докладати цілеспрямованих зусиль. І батьківський контроль на телефонах далеко не завжди дітей від цього огороджує.
Декриміналізація порнографії в Україні призведе лише до значного
погіршення зі становищем жінок. Не врегульовані інші питання, скажімо, відповідальності за «порнопомсту» немає. Зараз, коли жінка намагається заборонити публікацію і притягти до відповідальності чоловіка, що публікує її відверті фото, то провайдери відмовляються співпрацювати. В таких умовах спрощувати виробництво порнографії це все одно, що прямим текстом казати: нам байдуже, що чоловіки робитимуть із жінками, з дівчатами, з хлопчиками, аби вони тільки давали гроші. Люди, які це все не розуміють і просувають такі законопроєкти, викликають у мене, щонайменше, величезне нерозуміння.
І третя важлива подія – звіт Рім Алсалем, Спеціальної уповноваженої ООН з протидії насильству проти жінок, в якому вона прямо каже, що проституція – це форма насильства проти жінок і що всім країнам треба приймати Шведську модель.
Для мене цей звіт є дуже важливим, тому що він прямим текстом зазначає, що некоректно вимовляти словосполучення «секс-робота». Це не робота, це проституція, і це – форма насильства. А шведська модель передбачає покарання для клієнтів і сутенерів. І, відповідно, відсутність покарання і програми виходу з проституції як для жінок, так і для чоловіків.
Держави не мають морального права потурати цій формі насильства. І це є дуже важливим продовженням роботи, яка велася в Євросоюзі, де такі директиви з’явилися минулого року. Але тепер це ще сказано на рівні ООН. Це має стати світовою практикою.
Катерина Приймак, ветеранка, одна із лідерок «Жіночого ветеранського руху»: Сила сестринства, кар’єрне зростання та взаємопідтримка як Різдвяне диво
– Я, мабуть, так і почну, що радісні для нас події не так часто можна зараз відчути, але попри це ми стараємося нашим сестринством фокусуватися на власних справах нашої спільноти й на собі. Тому події, які для мене були знаковими у 2024 році, це все доволі особиста історія.
Катерина Приймак, ветеранка, одна із лідерок «Жіночого ветеранського руху»
Перша – ми святкували 6 років нашої спільноти. І весь рік пройшов у нас під девізом: «Сила сестринства». На відзначення цієї події у жовтні ми організували першу зустріч наживо з військовими та ветеранками, учасницями спільноти. Це був наш перший такий офлайн-досвід зібрання з початку повномасштабного вторгнення. Жінки, які переважно на фронті, приїхали до Києва, і це була така зустріч, яка багатьох з нас надихнула продовжувати боротьбу.
Друга – це те, що наша Юлія Кіріллова, співзасновниця «Жіночого ветеранського руху», стала заступницею міністра у справах ветеранів. Це про суспільну видимість нашої спільноти. Це про певні й важливі досягнення, нашу експертизу, якою ми всі пишаємося. Адже назагал ми прагнемо того, щоб наші учасниці досягали найвищих вершин у своїй роботі. Це важливо.
Третя подія, яка запам’ятається у 2024 році, дуже персональна – це день народження нашої лідерки Андріани Арехти (українська військовослужбовиця; учасниця російсько-української війни з 2014 року; молодша сержантка запасу Збройних сил України; голова Жіночого ветеранського руху). Ми поїхали з колежанкою, зробили їй сюрприз. Приїхали прямо в Костянтинівку, а це уже не прифронтова зона, це фронт. І знаєте, наша зустріч в тому підвалі запам’яталася усім. Два роки тому наша посестра була тяжко поранена, вона взагалі не мала ходити. Але через два роки ми на фронті ми змогли зустріти її день народження. Це таке передріздвяне було диво.
Перше фото Alexander Zvir
Жінки допомога Сексуальне насильство фемінізм
Источник: www.ukrinform.ua
