Демонтаж каплиці-МАФу «МП»: Україна перемогла патріарха Кирила 17.05.2024 17:06 Укрінформ Зранку 17 травня, Укрінформ побував у древньому київському Дитинці де ще вчора на фундаменті Десятинної церкви стояв незаконний МАФ
– Бачите, що робиться? – дівчина вірянка у хустці взяла якесь каміння з майданчика біля Національного історичного музею, де стояла незаконно встановлена каплиця, осередок «русского міра».
– Сумно, коли каплиці демонтують, мені самій таке боляче. Сумно, коли церква, керована Москвою, самовільно захоплює ділянку в центрі. Але чому ви не виконали рішення суду про те, що споруду слід знести й не зробили це самі? – запитую я дівчину.
– То ви на Страшному суді будете відповідати за те, що це виправдовуєте, – вона була явно розстроєна.
Вночі в центрі столиці знесли МАФ-каплицю.
Споруду, яку самочинно звів на фундаменті першої кам’яної церкви Руси-України (Десятинної) громадянин вже з російським паспортом Гедеон Харон, який довгий час іменував себе «настоятелем Десятинного монастиря». Насправді монастиря тут ніколи не було.
(Його дані фігурують на сайті російської патріархії в розділі діячів РПЦ).
Демонтаж МАФу уночі на 17 травня тривав менш як дві години.
Влада врахувала потенціал спротиву екзальтованих жінок старшого віку. Ми всі пам’ятаємо як в Києво-Печерській Лаврі під час інвентаризації приміщень заповідником, вони влаштували шоу зі страдницькими піснеспівами навіть в той час, коли комісія Міністерва культури проводила опис підсобного приміщення.
Тож щоб уникнути шоу з «гоніннями», керованих Москвою провокацій та «профільних голосінь», виконавча служба Шевченківського району провела демонтаж у комендантську годину.
Вчора о 22 годині різні телеграм-канали дали кадри, як під каплицю під’їхали вантажні машини. І стіни каплиці, і якісь меблі й церковне начиння, посуд, ікони слід було кудись скласти. А вже о 23.46 з’явилися кадри, як машини вивозять (очевидно) стіни МАФу і власне те, що у ньому було.
Так завершилася епоха самочинних забудов, коли «моспатріархат» на правах «коханої дружини» міг привласнити собі муніципальні приміщення, землі, розраховуючи, що вище церковне керівництво все легалізує у кабінетах влади.
Так було (ліворуч) – і стало (праворуч)
Але випадок з Десятинною церквою – окремий і дуже важливий. Це і біль, і предмет обурення, і майже п’ятнадцятирічна боротьба всієї творчої, наукової інтелігенції та містозахисного руху столиці. Унікальний випадок – кошти на демонтаж споруди, розташованої поруч з Пейзажною алеєю, перед Національним історичним музеєм і навпроти Андріївської церкви, а це понад 770 тисяч гривень (а знесення було вирішено судом) було зібрано активістами протягом доби.
Давайте послідовно.
Початком цієї історії (маємо згадати хоча б двома реченнями) варто вважати 998 рік, коли після Хрещення Руси князь Володимир захотів збудувати кам’яний храм і віддавав на це десятину своїх прибутків. Споруда творилася за візантійськими зразками церковного зодчества. Ми згадуємо про це, щоб наголосити: для Москви, яка не маючи власного коріння, привласнює українську історію, фундамент Десятинки мав неабияке значення (нагадаємо, вони однією з причин анексії Криму, вони назвали те, що там хрестився київський князь). Храм був зруйнований 1240 року, під час монголо-татарської навали. Тоді у ньому загинули сотні киян. Але фундамент залишився.
Віктор Ющенко під час свого президентства висловив ідею відбудови Десятинної церкви. Націонал-демократи на це не спромоглися, але заклик почули регіонали, які підтримували УПЦ «МП».
2006 року УПЦ "Моспатріархату" поставила тут намет, «застовпивши» місце, потім – побудували дерев’яну каплицю. А потім, з перемогою Януковича у 2010-му вона почала перетворюватися на капітальну споруду – самочинно поставлену. Релігійна громада тут мала кілька «профілів»: то Десятинку називали монастирем (якого там не було), то музеєм історії Десятинної церкви, де було 83 експонати, серед яких жодного старовинного. Духовенство УПЦ «МП», яке зайняло територію, не мало жодної дозвільної документації, окрім, права власності на будівлю – три вагончики, або, як їх ще називали, три зблокованих кіоски по вулиці Володимирська, 2.
У 2015 році директором Національного історичного музею стала Тетяна Сосновська, яка вирішили судитися із представниками МАФу, бо він був розташований на території Національного історичного музею. Авторка тексту багато спілкувалася із пані Сосновською тоді й попросила її прокоментувати ситуацію зараз.
– При призначенні мене на посаду директора музею тодішній віцепрем'єр-міністр і міністр культури В’ячеслав Кириленко сказав, що хотів би, щоб я розібралася із документами та правами власності. Я пообіцяла, що зроблю це. Ігор Луценко, він був представником містозахисного руху, сказав, що готовий мене підтримати. Але до мене прийшла делегація релігійної громади, що вже діяла при храмі. І я хочу сказати: зараз вони подають об’єкт, як монастир (монастиря, нагадуємо, там не існує – ред.), але до мене вони прийшли і як співробітники «музею Десятинної церкви», і одночасно, як духовні особи священники. Сказали буквально таке: ми хочемо розмістити у вас, в Національному музеї, на першому поверсі виставку на честь літнього свята Володимира. А також попередити, що якщо ви будете «погано поводитися» і воювати проти нашої спільноти, то ми заберемо всю споруду музею. Бо вона, мовляв, перебуває за нашою юридичною адресою. І це 2015 рік, вже перемогла Революція Гідності, є український уряд і гуманітарний віцепрем'єр-міністр, а вони почувалися настільки сильними та захищеними, що погрожували очільнику Національного історичного музею. Ну, мене це не злякало. І я подала позов до Окружного Адміністративного суду Києва щодо визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав на незаконно побудовану нежитлову будівлю на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні музею. Весь цей час я отримувала і прокльони, і прокляття від керівника релігійної спільноти, чи як його називали настоятеля монастиря, Гедеона Харона, який обіцяв проклясти мене до сьомого коліна. Справа затягнулася, потім ліквідували ОАСК, а потім я перестала бути директором. Тоді моя справа десь «загубилася». Але протягом цієї тяганини правоохоронці сказали мені, що справа Десятинки під контролем патріарха Кирила, навіть не Лаври».
«Десятинка» продовжувала бути джерелом конфліктів, 2018 року два архітектори-активісти Олексій Шемотюк та Олександр Горбань намагалися підпалити двері каплиці. Зробили це на знак протесту проти бездіяльності влади довкола ситуації з самовільно збудованим храмом. Їх затримали, а навколо храму почалися акції в підтримку архітекторів.
Далі Україна отримала Томос. У 2019 році Гедеон Харон встиг подати у Верховний суд позов на Верховну Раду через звернення до патріарха Варфоломія про надання українській церкві автокефалії. Харон – цікавий персонаж, колишній настоятель по факту неіснуючого монастиря, жив між трьома країнами – Росією, Україною та США. В Америці він регулярно розповідав про «релігійні утиски» в Україні. Зараз він вже позбавлений громадянства України і йому не дозволено в’їзд.
Війна не одразу змінила ситуацію. У 2021 році Національний музей знову подав позов з вимогою знести незаконну споруду на його території.
І 2023 року апеляційний Господарський суд Києва зобов’язав її знести.
Демонтаж каплиці був справою часу. У квітні музей написав на своєму акаунті допис з проханням фінансової підтримки для демонтажу «церкви-МАФу».
«На сьогодні єдиний спосіб виконати рішення суду та прибрати з території музею сміття – це здійснити авансування витрат виконавчого провадження від імені стягувача – музею, залучивши спеціалізоване підприємство, що має дозвіл на проведення робіт, пов’язаних з підвищеною небезпекою», – пояснювали музейники потребу у грошах.
Кошторис демонтажу та вивезення сміття становив 772 тисячі гривень. Благодійний фонд розвитку Національного музею історії України оголосив збір на монобанку. Менш ніж за добу українці задонатили 853 тис. грн.
Спеціальне підприємство все зробило акуратно.
Як сказано вище, протягом двох годин все було розібрано та вивезено.
Зранку все на території древнього київського Дитинця було чисто. На майданчик прийшло з десяток вірян, які невдовзі розійшлися.
Завершуючи зранку огляд вже чистої території, я підійшла до патрульної машини. Коректні поліцейські дістали папір із приписом про демонтаж (сфотографувати не дали) і запевнили, що якщо я вірянка храму, то все його майно акуратно спаковано і перебуває у службі виконання Шевченківського району, що жодна річ не зникне, і по завершенню всіх процедур, все повернуть.
Поки я ходила, Телеграм-канал цієї спільноти (трохи більше тисячі підписників) видавав емоційні новини про «трагедію» знесення. Остання була про те, як ще один митрополит УПЦ «МП» – фігурант кримінальної справи за розпалювання релігійної ворожнечі, прийшов покласти квіти на місце демонтованої каплиці.
Напевно так виглядає мобілізація під кимось складену доктрину. Спускаючись сходами з майданчика перед Історичним музеєм на вул. Володимирську, я побачила клірика, який сідав з іконою у недешеве авто і чомусь згадала, як деякі екзальтовані жіночки 2014 року ставали з іконами перед нашими БМП, намагаючись перешкодити звільненню Слов’янська.
– Скажіть, а чи ви плакали, коли російські ракети вбивали монахів, і руйнували ваші ж храми на Донбасі? Коли росіяни руйнували Святогірську Лавру? – це було останнє питання, яке я поставила вірянці спільноти Десятинного храму.
Я знаю, що психіатри не радять сперечатися із дуже переконаними носіями «русского мира», але я була максимально м’яка і хотіла знати, чи вона бодай в курсі злочинів Росії. Дівчина махнула рукою і пішла.
І я подумала, що ця гарна дівчина мала стати заміною тим стареньким, які 10 років тому виходили з іконами проти наших воїнів, захищати Україну від самої України, і яких потім Росія вигнала із власних домівок, зруйнувавши Донбас вщент.
Держава не могла зараз вчинити по-іншому. Те, що відбулося в Києві пізно увечері 16 травня, це насправді хоч і важко здобутий, і не надто радісний, але успіх. Бо якщо це питання курирував кривавий патріарх Кирил, ми змогли показати йому, що він тут чужий. В основі цього успіху – тяглість української влади. Ну хіба ми могли уявити до 2014-го, що вона буде слідувати у фарватері політики постреволюційного націонал-демократичного уряду? А український суд в нетипово короткі терміни, прийматиме рішення про демонтаж? А всі історики, не лише ті, які одягли камуфляж, і всі релігієзнавці – вітатимуть його?
На початку цієї ранкової прогулянки автор зафіксувала, скільки підписників у Телеграм-каналу «Десятинний монастир». І ще – загадала, що якщо кількість людей – підписників за годину не збільшиться, і адміністратори не розкачають настрої проти України, то рано чи пізно, прості люди приймуть ідею автокефалії, і зрозуміють: реальна Українська Церква, не підпорядкована жодним «кирилам» – це так природно, як дихати.
Коли пишеться матеріал (а минуло вже дві години) до каналу ніхто не приєднався. А значить, у нас гарна перспектива… Бо вищий клір УПЦ «МП» – не більше ніж генералітет чужої армії. А з вірними нам ділити нема чого. Через дорогу від музею – Андріївський храм, ставропігія Вселенського патріархату. А піднятися трохи вище – Михайлівський собор, кафедра предстоятеля Православної Церкви України…
У Києві є де молитися тим, хто радий щиро молитися за Україну.
P.S. Коли репортаж готувався до публікації надійшов коментар т. в. о. Міністра культури та інформаційної політики України Ростислава Карандєєва:
Ростислав Карандєєв
«Нарешті площа перед Національним музеєм історії України в буферній зоні об'єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра» звільнена від російського окупанта.
Демонтаж незаконної забудови, яку здійснила свого часу релігійна громада УПЦ МП, побудувавши малу архітектурну форму на Старокиївській гірці в історичній частині Києва, пройшов минулої ночі.
Це варварське самочинне будівництво було не лише порушенням памяткоохоронного законодавства, але й переслідувало мету завдати шкоди українській державі, утворивши в святому для українців місці плацдарм «русского мира».
Та в Україні вже сформувалось громадянське суспільство. Завдяки його активній позиції, професійній роботі юристів, працівників музею та правоохоронців, споруду демонтовано. Це хороший результат. Крім того, все відбулося у повністю законний та цивілізований спосіб, без протестів та сутичок. Дякую усім дотичним за злагоджену роботу.
Важливо, що кошти, зібрані громадськістю на виконання робіт, за рішенням компанії-виконавця будуть передані на потреби ЗСУ.
Рухомі предмети з начиння знесеної будівлі за постановою держвиконавця будуть передані до Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». Заповідник має необхідні площі для зберігання цих речей та вже надав письмову згоду»
Источник: www.ukrinform.ua
