Підтримка Туреччини: над ким триматиме парасольку Ердоган 03.03.2025 09:30 Укрінформ Ще минулого тижня з Анкари лунали підбадьорливі заяви, та ситуація змінюється швидко і хтозна, чи можемо розраховувати на неї ми і Європа
У Лондоні відбувся екстрений саміт щодо подальшої підтримки України за участю, зокрема, Туреччини. Здавалося б, після усіх публічних заяв щодо України вже мало що нас могло здивувати, але туркам це вдалося минулого тижня. Тоді міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан в інтерв’ю з Bloomberg Television заявив, що Туреччина не проти вступу України в НАТО. “ Це була заява нашого президента Реджепа Таїпа Ердогана, і це наша офіційна позиція”, – сказав міністр. І хоч ми неодноразово вже з-за океану, що питання НАТО для України категорично закрите, між Туреччиною, європейськими партнерами та українськими посадовцями тривали про це розмови.
От і прем’єр-міністерка Італії Джорджіа Мелоні днями заявляла, що членство України в НАТО – найефективніша гарантія безпеки. “Це найкраща структура для гарантування миру, який не є ані крихким, ані тимчасовим, і який саме запобігає ризику того, що Європа може незабаром знову скотитись у драму війни”, – казала вона.
Після скандалу у Білому домі минулої п'ятниці проблема гарантування миру постає у новому світлі. Ілон Маск, наприклад, у Х публічно підтримує ідею виходу США з НАТО та ООН, а деякі аналітики озвучують думку, що нарешті може з’явитися реальний Європейський оборонний союз. Досі вважалось, що Туреччина – не те щоб ситуативний союзник Росії, але щодо війни в Україні по-східному розмиту позицію, хоча й завжди заявляла про свою підтримку територіальної цілісності України. Та все змінюється. Можливо, і погляди турецької верхівки на свою роль у нашій війні та спільноті партнерів України – теж. І всім цікаво (особливо після подій у Вашингтоні) – як саме.
ЗМАГАННЯ ЗА СТАМБУЛ
В п’ятницю прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер говорив телефоном з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом. Йшлося про міжнародну безпеку, підтримку України та екстрений європейський саміт у Лондоні, на який Туреччину теж запросили. Стармер наголосив на необхідності тісної співпраці для зміцнення європейської безпеки, повідомили на Даунінг-стріт і підкреслив важливість турецької позиції у врегулюванні конфлікту: "я з нетерпінням чекаю на участь міністра закордонних справ Туреччини в цих переговорах", – процитувала прем’єра пресслужба уряду.
Кір Стармер під час візиту до Києва у січні. Фото Укрінформ
Раніше Хакан Фідан вже заявляв, що Анкара готова відіграти ключову роль у мирному процесі щодо війни Росії проти України. “Українці просять про членство в НАТО, але не заради того, щоб бути членом НАТО. Вони просто хочуть бачити гарантію безпеки для своєї країни”, – таке розуміння нашої позиції озвучив він.
В п’ятницю, ще до скандальної зустрічі президентів США та України в Овальному кабінеті, посольство України в Туреччині опублікувало в соцмережі Х символічне фото, зроблене під час візиту Зеленського до Туреччини 18 лютого: президенти стоять на вході до президентського палацу в Анкарі і Реджеп Ердоган тримає парасольку над головою колеги. І європейським лідерам, і нашому, схоже, дуже хотілося б, щоб турецьку «парасольку» тримали саме над Україною.
Хакан Фідан – колишній керівник безпекового сектору Ердогана – зараз представляє Туреччину на міжнародній арені, базуючись на досвіді власного політичного реалізму, говорить сходознавець, науковець-арабіст Михайло Якубович. І позиції основних геополітичних гравців, роблячи свої заяви, враховує. Туреччина і сама впевнено тримає позицію. «Має досить потужну армію, яка брала участь в бойових діях (на півночі Іраку, в Сирії). Вона тренована й отримує великі інвестиції, постійно перебуває в стані бойової готовності, – говорить вчений. – Ця армія переважає за своїм потенціалом і боєздатністю багато країн Західної Європи».
Тож говорячи про можливу миротворчу місію в Україні, турки саме демонструють свій мілітарний вплив. Зрештою, в американській коаліції проти Саддама Хусейна Туреччина теж брала участь і бажає лишатися ключовим партнером усіх потужних геополітичних гравців, щоб зберігати свій вплив і ставити певні свої вимоги, вважає Якубович. «Це політика, яку вже тривалий час проводить Реджеп Ердоган і вона разом з турецькою «м’якою силою» в плані стосунків з іншими країнами вже багато в чому показала результат», – говорить він. З РФ у Туреччини великий товарообіг, з КНР – хороші стосунки, з адміністрацією Трампа – непогані зв’язки, пояснює пан Михайло (з Байденом, мабуть, були гірші). Саме в Стамбулі відбулися днями російсько-американські переговори, наприклад. «Ця країна позиціює себе не тільки як посередника, а саме як потужного гравця, тобто намагається показати, що в усіх цих переговорах грає роль», – пояснює Якубович. Робить і заяви відповідні, як от про членство України в НАТО. На відміну від, скажімо, ОАЕ, підкреслює експерт – Емірати теж мають вплив через проксі на Близькому Сході, але навряд робитимуть гучні заяви. «А от
ТУРЕЧЧИНА ТА ЇЇ ЗАХІДНО-СХІДНІ МАНЕВРИ
Ймовірно, саме про цю інтеграцію до колективної безпеки Заходу і згадали, збираючи коаліцію однодумців у Лондоні, і покладають на Туреччину певні надії. Кожен багнет у ситуації, що склалася, важливий. Та зі справжніми намірами турків усе складно, каже історик і політолог В’ячеслав Ліхачов. Остання заява Фідана суперечить тому, що казав Ердоган восени минулого року (не поспішати, запропонувати мораторій на 10 років на прийняття України до НАТО). З іншого боку, ще раніше (десь напередодні саміту НАТО у 2023-му) він висловлював думку, що Україна має право бути членом альянсу і що перспектива цього членства має бути підтверджена. «Чи Ердоган має справді якусь позицію з цього питання – на мій погляд, ні. Тому що його
Через претензії Анкари Швеція стала членом НАТО майже за два роки з моменту подачі заявки. Фото www.newarab.com
«Та Ердоган своїм шантажем щодо членства двох північноєвропейських країн у НАТО виторгував собі поновлення цієї співпраці», – нагадує пан В’ячеслав. – Зараз, ймовірно, позиція Ердогана теж є похідною від його спроб налагодити стосунки з новою адміністрацією США. Хоча за такою логікою виходить, що нині предмет торгівлі з Вашингтоном – підтримка Туреччиною України в її прагненнях, і як тільки Анкара з ним домовиться, повернеться риторика про «мораторій на 10 років»?
«Я не певен, що розумію складнощі стосунків Ердогана з Трампом – здається вони трохи краще розуміють один одного, ніж то було з Байденом, але складнощі є, – міркує політолог. – Очевидно,
Виглядає так, що наразі президент Туреччини робить те, що може сприйнятися у Білому домі негативно, але, за словами Ліхачова, це природно для Ердогана – намагатися домінувати у двосторонніх відносинах завжди. «Є різні підходи до Трампа: намагатися догодити йому, не нехтувати лестощами (як це роблять Орбан, Нетаньяху), або викочувати сильну переговорну позицію і говорити з ним у трампівському стилі, що й провадить Ердоган», – пояснює член експертної ради Центру громадянських свобод та сходознавець Ліхачов. Щоправда, важко сказати, який підхід більш перспективний, зауважує експерт: Дональд Трамп сприймає лестощі з задоволенням, але потім може нехтувати такими партнерами. А партнери, з якими йому доводиться сперечатися та рахуватися, можуть отримати зі своїх дій певний зиск. «Власне, це той шлях, яким проходить зараз Україна. І та методологія, яку намагається експлуатувати Ердоган», – каже він.
РОСІЇ ЩЕ НІХТО НЕ ЗРІКАВСЯ
Попри те, що після падіння режиму Асада і фактичного тріумфу турецької стратегії в Сирії у РФ та Туреччини мало поменшати спільних тем для розмов, співробітництво з Росією продовжується, говорить Михайло Якубович. «РФ не вийшла повністю з Сирії, зберігає там певною мірою вплив і військовий, і політичний, – пояснює він. – Має хороші стосунки з Іраном – сусідом Туреччини. Тобто
З туркменами вдалося домовитися у травні 2024 року. Ілюстрація timesca.com
З жовтня 2024 року у цих «газових» відносинах відбулися важливі зміни, нагадує Ліхачов: Туреччина налагодила постачання газу Каспійського походження з Туркменістану через Азербайджан в обхід Росії. Вперше туркменський газ пішов до Європи не через Росію і це диверсифікує джерела прибутків турецького бюджету. «Не сказати, що у нього була аж така залежність від Росії у цьому питанні (хоч частково вона зберігається), але Ердоган використовував РФ як важливе джерело доходів в цій сфері», – говорить політолог. А наразі має інші пропозиції і його карти в грі з РФ збагатилися козирями. Аж так, щоб дозволяти собі заяви, які в Кремлі можуть сприйнятися негативно. «Хоча треба сказати – з Путіним він це практикував завжди, намагався демонструвати йому сильну позицію», – зауважує експерт.
1-2 березня головне інформаційне агентство Туреччини «Анадолу» досить стримано реагувало на результати зустрічі Зеленського та Трампа в Білому домі. Але процитувало держсекретаря США щодо того, що президент України має просити вибачення у Трампа, і генсека НАТО: «Зеленський повинен знайти спосіб відновити стосунки з Трампом». А ще – Дмітрія Мєдвєдєва, який говорить, що РФ готова до переговорів, але чекає «кроків назустріч» (в сенсі, виконання усіх своїх вимог) і навіть речницю МЗС Марію Захарову у її оцінці подій в Овальному кабінеті та Сергія Лаврова (сказав, що команда Трампа – це «абсолютно притомні в усіх сенсах люди»). Про підтримку, висловлену деякими європейськими політиками Зеленському, в Анкарі теж не змовчали, і на фото з Зеленським під парасолькою Ердогана теж звернули увагу. А ще на сайті є аналітичний матеріал про «Всеосяжний внесок Туреччини в розв’язання російсько-української кризи» – мовляв, зустріч делегацій США та РФ у Стамбулі свідчить, що Туреччина – не регіональний гравець, а «точка довіри в глобальних переговорних процесах». Враження, що тамтешнє інформаційне поле хоч на відсоток схиляє до наративів України більше, ніж симпатизує позиціям Кремля чи адміністрації Дональда Трампа, не виникає.
«Нам варто продовжувати розвивати партнерські стосунки з Туреччиною, військово-технічне співробітництво і вітати ініціативи Туреччини, не пов’язані з задоволенням хотілок Путіна», – впевнений Ліхачов. Дуже добре, на його думку, що Андрій Сибіга, наш очільник МЗС – колишній посол у Туреччині: особисті зв’язки і знайомства дуже важать в цьому регіоні. «Розраховувати на підтримку Туреччини не варто: Ердоган може змінити свою позицію знов залежно від його відносин з США або інших акторів, для нього більш вагомих, – вважає експерт. – Але наразі складається позитивна конфігурація наших відносин і варто цю динаміку підтримувати».
Справжні гарантії безпеки від Туреччини Україні навряд чи світять, зауважує Михайло Якубович. За великим рахунком, їм байдуже щодо наших процесів, аби лиш була видимість, що турки – у великій грі.
Та часи настають такі, що вимагають дедалі більше реальної участі у важливих геополітичних процесах, створення видимості вже завтра може бути не досить. Хоча б тому, що партнери (а вони у Туреччини є в обох таборах, плюс США тепер і не зрозуміло, до якого табору зараховувати) потребуватимуть визначеності та реальної допомоги.
Тетяна Негода, Київ
Перше фото зі сторінки Посольства України в Туреччині в Х
Источник: www.ukrinform.ua
