Зазирни під маску Вашківецької Маланки

Зазирни під маску Вашківецької Маланки Наш спадок 25.01.2025 09:00 Укрінформ Традиція буковинського маланкування належить до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України

Цьогоріч, уперше після повномасштабного вторгнення, у містечку Вашківці Чернівецької області відбувся маланкарський фестиваль – Переберія. Із вечора 13 січня місцеві мешканці засівали, бажали одне одному добра, миру і доброго нового року. А 14 січня у центрі міста організували видовищне дійство з музикою, гуляннями та «купанкою» у річці. Переберію відвідав і кореспондент Укрінформу.

ЯК ЗАРОДИЛАСЯ ВАШКІВЕЦЬКА МАЛАНКА

Перших маланкарів зустрічаю в селі Зеленові, що дорогою від Чернівців до Вашківців. Четверо хлопців у масках і яскравому вбранні зупиняють транспорт, засівають. Юнаки кажуть, що маланкують із вечора 13 січня і спати ще не лягали. 20-річний Павло разом із 16-літнім Максимом та 14-річним Іваном організували свій колектив маланкарів. Павло змалечку посідав призові місця на місцевих фестивалях, що проходили до великої війни.

– Люди здебільшого добре реагують на маланкування: усміхаються, зупиняються, спілкуються. Ми їм колядуємо, вони нас пригощають мандаринами, цукерками, гроші дають. За добу раніше могли зібрати до 40 тисяч гривень. Останніми роками більшість зібраних грошей передаємо ЗСУ, – каже Павло.

Віддаю свою «данину» за засівання, бажаю хлопцям успіху та їду далі. У Вашківцях спершу прямую до відомих у громаді і далеко за її межами майстрів Василя та Лідії Столярів, які вже близько 20 років виготовляють маланкарські маски. На майстерклас до подружжя прийшли й туристи з Полтавщини, усіх присутніх знайомлять із історією Переберії.

– У XIX столітті Вашківці, як і значна частина нашої області, перебували у складі Австро-Угорської імперії. Містом володів барон Петрин, який вирішив під час новорічно-різдвяних свят трохи розвеселити людей. Він організував своєрідні змагання. Мешканці різних кутків нашого міста перевдягалися та вправлялися у найвигадливіших костюмах і масках під час святкування Маланки, а найдужчі хлопці штовхалися. І той куток, який переміг, отримував від барона по бочці меду й пива. А увесь наступний рік барон допомагав їм виконувати якісь роботи. Так зародилася традиція Переберії, тобто переодягання під час святкування Маланки, – розповідає пані Лідія.

МАСКИ ВІД БУКОВИНСЬКИХ МАЙСТРІВ – НА ФЕСТИВАЛЯХ У БРАЗИЛІЇ, США, ФРАНЦІЇ

Господарі розкладають на столі інвентар: глиняні форми, гіпсовий бинт, клей, дощечку, ставлять миску з теплою водою. За справу береться Василь Столяр.

– Сама маска починається із жовтої в’язкої глини. Вимішую її, як тісто на вареники, та виліплюю форму. Але із цією формою працювати незручно, адже вона важка. Тому на її основі роблю легшу, з якою працюю під час виготовлення масок. Таких глиняних зразків у мене десь півтори сотні. Із кожного можна виготовити ще з десяток різних форм, а відтак і кожна маска буде чимось відрізнятися, – коментує свою роботу майстер.

Він бере в руки форму для майбутньої маски, накладає на неї поліетиленовий пакет, щоб потім легко зняти готовий виріб. Із гіпсового бинта нарізає з десяток квадратних відрізків, по одному обмочує в теплій воді та накладає на форму в два-три шари. Це буде зовнішня частина маски.

– На виріб йде сім днів. Але я одразу беруся за партію з 10–15 масок, а якщо працюю зі сином, то можемо за раз і 30–35 виготовити. Наклавши перші шари бинта, знімаємо нашу маску з форми та кладемо її до печі, щоб висохла. Перший етап завершено, – продовжує пан Василь.

Він бере до рук іншу заготовку, але вже суху. По контуру обрізає кінці бинта. На дощечку наливає трохи клею ПВА і обклеює маску зсередини шматочками тканини. Таких шарів має бути шість, і після накладання кожного з них виріб має просохнути.

Після цього потрібно вирізати отвори для очей, носа, рота. Василь Столяр робить це довгим і гострим, мов скальпель, ножем. Майстер зізнається, що перша маска, за яку він береться на початку сезону, виходить не такою, як хотілося б, та вже наступні вироби – гарні.

Останні етапи виготовлення маланкарських масок – фарбування і лакування. Цим займається пані Лідія. Майстриня приносить гостям пензлики та акрилові фарби, якими зазвичай користується. Запрошує всіх спробувати розфарбувати кілька виробів. На перший погляд, робота не важка, проте монотонна. Тут також потрібно нанести два, а краще – три шари фарби. А коли все висохне, маску покривають лаком.

– Коли ми лише починали виготовляти маски, то пробували фарбувати аквареллю, пізніше – емаллю, щоб краще блищали. Та одного разу я отруїлася через емаль, тож нам порадили спробувати акрилові фарби. Відтоді тільки ними і користуємося, – ділиться Лідія Столяр.

За її словами, до повномасштабного вторгнення попит на маски був неабиякий: за осінньо-зимовий сезон майстри робили на замовлення по кілька сотень виробів. Їх часто купували представники української діаспори. Маски від Василя і Лідії Столярів побували на карнавалах у Бразилії, Нідерландах, Канаді, США, Франції.

Майстри зауважують, що останніми кількома роками маски замовляли рідше, та цього сезону їх купують активніше. Найбільше замовлень Столяри отримали з Києва, а також зі Львова, Вінниці, Черкас, Івано-Франківської, Тернопільської областей. Звичайно, чимало замовлень – і від буковинських маланкарських колективів.

ТАНЦІ В ЦЕНТРІ МІСТА

Дякую майстрам за гостинність, цікаву розповідь та вирушаю у центр міста на Переберію. До речі, серед учасників дійства має бути і син Василя та Лідії, який пішов із хлопцями маланкувати. Поблизу центру Вашківців чути гучну веселу музику, – уже з’їхалися перші колективи, також сигналять автівки. Подивитися на святкове дійство зійшлися кілька сотень місцевих жителів та гостей. Учасники Переберії – у костюмах і масках традиційних персонажів Маланки: Діда, Баби, Ведмедя, Цигана, Пана, Пані, Лікарів, Поліцейського тощо. Глядачі залюбки з ними фотографуються.

Чимало людей, зокрема школярі, цьогоріч вперше взяли участь у маланкарському дійстві. Серед учасників – і дівчата, хоча за традиціями Переберія – чоловічий фестиваль. Отож у Бабу перевдягнулася 16-річна Діана.

– Я ходжу тут зі своїм Дідом, в якого перевдягнулася моя ровесниця. Ми трохи збитків робимо людям, потім закликаємо їх до танцю, частуємо пампушками, бажаємо здоров’я. Батьки змалечку брали мене на фестиваль, мені дуже подобалося. Цього року сама наважилася взяти участь, думаю, так робитиму і в подальшому, – розповіла Діана.

Приблизно такого ж віку – і переодягнені в лікарів та медсестер хлопці. У них – медичні сумочки, баночки з рідиною, схожою на спирт. Кажуть, що прийшли розважати людей, надавати їм «медичну допомогу».

У костюмі ведмедя – 24-річний Владислав. Своє вбрання – зв’язаний зі шматків шкіри кожух із ланцюгами – юнак виготовив самостійно. Має також шкіряну маску з ведмежим носом та вухами. Хлопець каже, що маланкує із 16 років.

Глядачі, які зібралися на дійство, активно долучаються до спільних танців. Чимало сімей із малими дітьми, що з цікавістю розглядають костюмованих персонажів, фотографуються, підтанцьовують.

– Ми живемо нашою Переберією. Минулого і позаминулого року в нас такого майже не було. Нині радію, що дійство відновлюється. І рада бачити, як багато дітей і молоді, що це підтримують. Бо якщо ми втратимо цю традицію, відновити її буде дуже складно, – вважає місцева жителька Оксана.

Серед глядачів – директорка місцевого музею Маланки Наталія Хачман. Чимало костюмів, які експонують у музеї, одягають на фестиваль.

– Приємно, що в молоді є бажання перевдягатися. Звичайно, часи тепер непрості – хтось воює, хтось втратив близьких на війні. Але ми повинні гуртуватися. Впевнена, що завдяки нашій молоді ця традиція ніколи не помре, – каже Наталія Хачман.

І НА ЗАВЕРШЕННЯ – КУПАННЯ

Після гулянь у центрі Вашківців маланкарські колективи з глядачами перемістилися до місцевої річки, щоби провести «Купанку». За традицією до цієї водойми сходяться маланкарі з усіх куточків містечка.

Деякі учасники занурюють віники у воду і бризкають на глядачів. А найсміливіші – в одязі купаються в річці.

Запитую чоловіка в костюмі Діда, який щойно виліз із води: «Чи не холодно вам?».

– Та яке холодно? Сонце ж світить, хіба не бачите? – відповідає жартома.

Він розказує, що щороку купається під час Переберії.

– Жодного разу після такого купання я не захворів. І не знаю, чи хтось хворів. Вода цілюща цього дня й очищає від усього злого, – запевняє учасник фестивалю.

Своїми враженнями від цьогорічного дійства ділиться й керівник місцевого танцювального ансамблю «Черемшина» Орест Сірецький. Чоловік має 60-річний досвід участі у Вашківецькій Маланці. Переодягатися до свята почав ще з восьми років. Каже, що цьогоріч більше учасників, аніж минулого та позаминулого років. Із позитивних тенденцій вказує на повернення до традиційних образів.

– Я за свої роки пережив різні періоди Маланки. Були і гоніння, і заборони, потім сплеск уседозволеності. Перед епідемією коронавірусу це свято в нас перетворилося на карнавальну ходу. Було багато техніки, сучасні персонажі, колективи не змішувалися з глядачами. Тепер лише кілька колективів на транспорті, а більшість – глядачі. Серед персонажів майже всі – традиційні, немає усіляких «Бетменів» чи «Суперменів». Стало душевніше, – каже Орест Сірецький.

Він вважає, що такі заходи – дуже цінні, адже показують, чим живе громада в той чи інший період. Люди хоч трішки відволікаються від буденних проблем, забавляються, отримують заряд позитиву.

ЩОБИ ТРАДИЦІЇ ПЕРЕЖИЛИ ВІЙНУ

На Буковині, окрім Вашківців, маланкарські традиції цьогоріч відновили й у селі Горбова. Як повідомлялося, тут організували свято Маланки за ініціативи військових, які приїхали додому у відпустку.

Також цього року провели традиційну Маланку в селищі Красноїльську, що поблизу українсько-румунського кордону. Якщо до повномасштабного вторгнення тут маланкували сотні людей, то цього року перевтілилися у традиційних святкових персонажів кілька десятків мешканців. Буковинці зауважують: традиції маланкарства, які зберегли під час Другої світової, мають пережити і російсько-українську війну.