Тортури, голод і приниження. Звільнені українці розповіли про російський полон

Artem Seredniak

Підпис до фото,

Артем Середняк каже, що його били й катували струмом у російському СІЗО

Колишні українські полонені розповіли ВВС про жорстокі тортури під час ув'язнення в Росії.

Свідчення, зібрані під час багатотижневого розслідування ВВС, описують постійну практику насильства й жорстокого поводження в одному з місць утримання українських військовополонених – СІЗО № 2 міста Таганрог Ростовської області.

Фізичне й психологічне насильство, зокрема побиття й катування електрострумом, мали, за їхніми словами, систематичний характер. Полонених тримали голодними і відмовляли в адекватній медичній допомозі, що призвело до загибелі деяких з них.

  • "Їдьте, чоловік вас наздожене". Тисячі цивільних українців перебувають у російському полоні без зв'язку
  • "Вірте, що повернусь": історія вагітної лікарки у полоні

В умовах війни BBC не може незалежно перевірити ці свідчення, але їхні деталі були передані правозахисним групам і, за можливості, підтверджені іншими колишніми військовополоненими.

Росія не дозволяє стороннім організаціям, включно з ООН та Міжнародним комітетом Червоного Хреста, відвідати це СІЗО, де до війни утримували виключно російських ув'язнених.

ВВС звернулась до міністерства оборони Росії з проханням прокоментувати свідчення колишніх українських полонених, але відповіді не отримала. Раніше у відомстві заперечували жорстоке поводження з військовополоненими.

Обмін між Україною й Росією – рідкісне дипломатичне досягнення. З початку широкомасштабного вторгнення РФ вдалося звільнити понад 2500 українців. Однак, за даними правозахисних груп, у російському полоні досі залишається близько 10 тисяч українців.

Дмитро Лубінець, уповноважений Верховної Ради України з прав людини та один з офіційних учасників у переговорах про обмін, каже, що дев'ять з 10 звільнених українців розповідають про катування в російському полоні. "Це зараз для мене найбільший виклик: як захистити наших людей в Росії, – каже Лубінець. – Ніхто не знає, як це зробити".

Short presentational grey line

У вересні минулого року старший лейтенант Артем Середняк вже чотири місяці був у полоні, коли його та ще 50 українців перевели до СІЗО №2 у Таганрозі. Кілька годин їх везли в кузові вантажівки із зав'язаними очима й прив'язаними одне до одного руками, розповідає Середняк.

У Таганрозі, згадує він, їх зустрів офіцер: "Вітаю, хлопці. Ви знаєте, де ви? Тут ви будете гнити до кінця свого життя". Полонені мовчали. За словами Середняка, їх завели всередину будівлі, зняли відбитки пальців, роздягнули, поголили й змусили прийняти душ.

На кожному кроці охоронці з чорними кийками й металевими прутами били їх по ногах, руках або "куди заманеться", згадує Середняк. "Вони називають це "гостинним вітанням".

До полону 27-річний Середняк очолював снайперський взвод полку "Азов" — основної військової сили Маріуполя. Це, за його словами, зробило його основною мішенню тюремників.

Артем розповів, що його відокремили від інших і в спідній білизні привели на перший допит. Потім штовхнули на підлогу головою донизу. Запитували про його роль в армії та завдання, які він виконував. Після цього, за словами Артема, били електрошокером в спину, пах і шию,

"Так вони поводились з усіма, — каже колишній полонений. — Забивають тебе, як цвях".

Short presentational grey line

У травні минулого року, коли Маріуполь перебував під російською облогою, українська влада наказала сотням бійців, що розмістились на металургійному комбінаті "Азовсталь", здатись росіянам, щоб зберегти собі життя. Середняк вийшов одним з останніх. Спочатку його привезли в колонію в Оленівці на Донеччині, а за кілька місяців перевели до в'язниці в Таганрозі.

Там, за його словами, полонених перевіряли двічі на день, а приводом для знущань охоронців могло стати будь-що. "Їм могло не сподобатись, як ти вийшов з камери: чи надто повільно, чи руки надто низько, чи голова зависоко".

Під час однієї з таких перевірок Середняка запитали, чи є в нього дівчина. Він відповів "так", на що охоронець сказав: "Дай нам її інстаграм. Ми сфотографуємо тебе і відправимо їй". Щоб захистити дівчину Артем збрехав, що вона не має облікового запису в цій соцмережі. Його знову побили.

Після одного з побиттів, коли Середняка кинули в підвал в'язниці, він познайомився з українцем років двадцяти. Зі слів Артема, хлопець тримався за руки, і сказав, що російські офіцери встромили йому голки під нігті.

Особливу жорстокість, за словами Середняка, в СІЗО виявляли до "азовців". На допитах його звинувачували в розграбуванні Маріуполя, в тому, що він особисто наказував своїм бійцям вбивати мирних жителів міста. Середняк усі обвинувачення відкидав, але це не мало значення. "Поки ви не скажете те, що їх цікавить, і так, як вони хочуть це почути, — каже Артем, — вони не припиняли побиття".

Якось, згадує Середняк, російський офіцер вдарив його дерев'яним стільцем і "так бив, що той розлетівся на частини". Іншого дня його запитали, чи може він заспівати "гімн Азова". Він не розумів, про що йдеться, і припустив, що гвардійці мають на увазі "Молитву українського націоналіста" — патріотичний текст, написаний в кінці 1920-х, який українські солдати зазвичай читають вголос перед боєм. Середняк неохоче продекламував його, розуміючи, яка може бути реакція.

Після цього тюремники вдарили його кілька разів. Він впав, вдарившись головою об стіну й розбивши брову. Однак його продовжували бити вже збитого з ніг.

"Коли я нарешті встав, — згадує Артем, — мені сказали: "Сподіваємось, ми з тебе це вибили".

Short presentational grey line

Деякі тюремники, схоже, перебували під сильним впливом заяв президента Путіна про "денацифікацію" України. Тому все, що на їхню думку було пронацистським, викликало особливий інтерес, зокрема, татуювання полонених.

34-річний старший сержант "Азову" Сергій Ротчук, який потрапив до Таганрога за тиждень після Середняка, каже, що охоронці часто били саме за татуювання.

Вони "шукали свастику чи щось подібне". Але "насправді будь-якого тату було достатньо, щоб вас вважали поганим хлопцем".

Ротчук, який до війни був лікарем, теж має тату. Кілька тижнів тому, коли ми зустрілися з ним у Києві, він підняв футболку і показав мені малюнок ворона на грудях, а на лівому стегні у нього емблема ордена джедаїв із "Зоряних воєн".

Serhii Rotchuk

Підпис до фото,

Сергій Ротчук каже, що часто причиною претензій ставали татуювання полонених

"Ви мали проблеми через ці татуювання?" — запитав я.

"Багато разів, – відповів Ротчук. – Вони казали: "Що це? Ой, я тебе за це поб'ю".

Охоронці застосовували до Ротчука струм, але він чинив опір. Його відправили в карцер на два місяці. З його слів, побої відбувалися майже щодня, а іноді й кілька разів на день.

Ротчук згадав одного офіцера, який, здавалося, отримував задоволення від ударів ногою в груди, від чого той мав постійний біль. Він скаржився, але допомоги не отримав. "Мені довелося сказати собі: "Чувак, будь сильним, ти не можеш контролювати ситуацію, тобі потрібно це прийняти", — згадує Ротчук.

Однак не всі могли зберігати стійкість. Середняк розповів, що один з бійців "Азову", якому було близько 20 років, розбив маленьке дзеркальце, що висіло над раковиною в його камері, і уламком перерізав собі горло. Хлопця врятували інші полонені, які руками зупиняли кровотечу. За словами Середняка, за кілька днів працівники колонії винесли дзеркала з усіх камер.

Short presentational grey line

Російські лікарі час від часу відвідували полонених, але не завжди допомагали. Порції їжі, за словами Артема, були настільки малі, що "отримати 300-400 калорій на день було за щастя".

При зрості 1,86 м він схуд зі звичних 80 кг до 60. "Коли я вставав, у мене паморочилося в голові, – згадує він. Темніло в очах, я не міг робити швидкі рухи". Середняк вважав, що це робилося навмисно, щоб ослаблені полонені не чинили опору.

Iryna Stohnii

Підпис до фото,

Під час перевірок полонених жінок тягали за волосся, розповідає медикиня Ірина Стогній

36-річна старша бойова медикиня 56-ї бригади Ірина Стогній зазначає, що полонені постійно недоїдали. "Нас не годували. На вулицю навіть не випускали… Небо могли побачити тільки через ґрати у вікнах".

Стогній розповіла, що під час перевірок двічі на день охоронці змушували її та інших жінок рухатись в напруженій позі, закинувши руки за спину та опустивши голову до колін, а деякі "тягали нас за волосся".

Інші ув'язнені жінки розповідали, що їм наказували роздягнутися догола перед чоловічим персоналом, який іноді зневажливо відгукувався про їхні тіла.

Одного разу, розповіла Ірина Стогній, охоронець звинуватив її в катуванні російських військових у полоні й викрутив їй руки з такою силою, що "ледь не зламав".

"У Таганрозі живуть і працюють одні дияволи. Крім зґвалтувань, вони робили з нами все, що хотіли", — каже жінка зі сльозами на очах.

Після звільнення Стогній перенесла операцію, яка стала наслідком травм.

Denys Haiduk

Підпис до фото,

Денис Гайдук каже, що росіяни звинувачували його в кастрації російських полонених

Військовий хірург Денис Гайдук розповів, що охоронці змушували його й інших полонених бігти з опущеними головами під час ударів, причому полонених били навіть тоді, коли вони лежали на землі й не могли встати.

29-річний Гайдук допомагав пораненим на "Азовсталі", і на допиті його звинуватили в кастрації полонених росіян. Він це заперечив, заявивши, що до нього привозили тільки українських бійців.

Гайдука повалили на підлогу і били електрошокером, доки, за його словами, не розрядився акумулятор. Інші полонені розповідали, що охоронці також катували їх електричним струмом за допомогою польового телефону. "Ти в конвульсіях, – згадує Гайдук. – Якщо піднімеш голову, знову б'ють. І так по колу".

Під час звільнення тюремники намагалися змусити його підписати документ, у якому стверджувалося, що будь-які отримані травми було випадковими. Гайдук відмовився. Тоді, за його словами, охоронці били його ногами, аж поки він не почув хрускіт.

Після повернення в Україну в нього діагностували три зламані ребра і забій серцевого м'яза внаслідок травми.

Я запитав, чому, на його думку, охорона так поводиться з українськими ув'язненими. "Тому що вони можуть це робити, – відповів він. – Ти в полоні, і вони знущаються з тебе".

В Артема Середняка більш практичне пояснення: "Вони б'ють, щоб отримати якусь інформацію. А потім кажуть: "Це, щоб ти після обміну не зміг знову воювати".

Український омбудсмен Дмитро Лубінець заявляв, що російська влада створила "систему тортур" для українських полонених на своїй території.

Українські пенітенціарні заклади відкриті для міжнародних експертів, тоді як в Росії можна відвідати лише деякі з них.

Речник верховного комісара ООН у справах біженців Кріс Яновський каже, що Москва неодноразово відхиляла запити ООН на доступ до українських військовополонених, не наводячи "жодних поважних причин".

Оскільки більшість російських в'язниць закриті для сторонніх спостерігачів, зазначає Дмитро Лубінець, "російські солдати можуть робити з українськими полоненими все, що завгодно".

Short presentational grey line

40-річний Артем Дибленко, старший сержант 36-ї бригади морської піхоти, випадково почув розмову охоронців про гру з полоненими у футбол. Він був заінтригований. "Чого я не знав, так це те, що м'ячем будемо ми", – каже Дибленко. Із зав'язаними очима йому наказали бігти. Коли він впав, "посипалися удари ногами". "Дійсно почуваєшся м'ячем", – додає чоловік.

Дибленко розповів, що у вересні в одного з його співкамерників стався серцевий напад, який він пояснив постійним фізичним насиллям. За словами Дибленка, його ніхто не прийшов лікувати, і 53-річний чоловік помер.

Українська правозахисна організація "Медійна ініціатива за права людини" (МІПЛ) зафіксувала свідчення про щонайменше три смерті в Таганрозькій в'язниці, ймовірно, через тортури та відсутність їжі й медичної допомоги. Журналістка МІПЛ Марія Климик каже, що це "одне з найгірших місць для полонених українців у Росії".

За її словами, коли полонених чоловіків ведуть на допит, їх запитують, чи мають вони дітей. "Якщо хтось каже, що "ні", його б'ють по статевих органах, — каже Климик, — а охоронець додає: "Це для запобігання дітонародженню". Деяких українських військових, за її словами, судили за очевидно неправдивими зізнаннями, які вони надали у полоні.

Short presentational grey line

Після майже року полону Артема Середняка обміняли. Він каже, що цю дату, 6 травня, відзначатиме як другий день народження. Під той самий обмін потрапив і лікар Сергій Радчук.

Phone showing footage of Artem Seredniak at the time of his release

Підпис до фото,

Середняк на кадрах під час звільнення

Я зустрівся з Артемом Середняком за чотири тижні після його повернення в Київ. Лікарі діагностували у нього перелом ребра та кісти в печінці й нирках, які, за їхніми словами, ймовірно, виникли внаслідок побиття. Артем трохи погладшав і виглядав краще, але досі важко ходив і страждав від болю в попереку.

На моєму телефоні він вперше побачив відео свого обміну, яке оприлюднила українська влада. На знятих кадрах полонені вигукували: "Слава Україні!" Вказуючи на усміхненого чоловіка, Середняк сказав: "Це я!" Я ледь його впізнав. "Я був блідий, худий, без доступу сонячного світла, – пояснив він. – Ми жили в напівтемряві і були, як кажани".

Додатковий репортаж Дарії Сіпігіної та Лі Дюранта. Фотографії Лі Дюранта.

Джерело

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю любов'ю

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *