Підпис до фото,
Командир снайперської групи з позивним "Привид"
Українські військові продовжують просуватися біля Бахмута, але звільнення територій дається нелегко. ВВС отримала ексклюзивний доступ до загону елітних снайперів, які вночі полюють на супротивника.
- Сирський про наступ: “Бахмут перебуває у напівоточенні – цим не можна не скористатися”
- "Ми називаємо їх "мʼясом": як українці женуть росіян на сході
Командир снайперської групи з позивним "Привид", веде нас до їхньої бази на околиці міста. Він називає це місце "межею існування".
"Коли ми почали тут свої операції, нас прозвали "Привидами Бахмута", – розповідає він.
Їхня база розташована в межах досяжності російської артилерії. Але коли поряд падає снаряд, Привид навіть не здригається.
"Артилерія завжди змушує людей хвилюватись, – каже він. – Але від артилерії можна сховатись, а від снайпера – ні".
Цей загін з приблизно 20 стрільців останні пів року діє на околицях Бахмута. Вони часто полюють на важливі цілі.
Я запитую в Привида, скільки росіян вбила його група. "За підтвердженими даними, 524. З них 76 – мої", – відповідає він.
Однак рахунок ведуть не всі. Снайпер з позивним "Кузя", який сьогодні вирушає на завдання, вважає, що "пишатися немає чим".
"Ми не вбиваємо людей, ми знищуємо ворога", – зазначає він.
До війни він працював на заводі. Каже, що ніколи не любив зброю, але відчув необхідність взяти її до рук, коли минулого року Росія напала на Україну.
Перед виходом Кузя востаннє перевіряє свою американську снайперську гвинтівку Barrett.
"Кожне завдання – це небезпека. Якщо ми помиляємось, ворог може вдарити по нас, – пояснює він. – Звісно, я боюся — тільки дурень не боїться".
Підпис до фото,
Снайпер з позивним "Кузя" востаннє перевіряє свою гвинтівку перед тим, як вирушити на завдання
Сьогодні його супроводжує коригувальник Тарас та водій Кущ, який підвезе їх якомога ближче до лінії фронту, а звідти – майже два кілометри пішки до позиції.
Привид залишиться на базі з новачком, якого всі кличуть "Британець". Наймолодший член команди отримав цей позивний після підготовки у Британії. Він ще не встиг пройти бойове хрещення на передовій.
Привид каже, що відібрав кожного члена команди на основі "людяності й патріотизму", а не військового досвіду та навичок.
Сутеніє, і команда сідає у броньований Humvee. Я й оператор Мус Кемпбелл їдемо з ними до місця висадки.
Частину маршруту досі обстрілює російська артилерія. Водій заводить двигун, і всі бійці хрестяться. Кущ вмикає музику на телефоні. Каже, що український реп підіймає настрій і глушить звуки обстрілів.
Ми мчимо курною вибоїстою ґрунтівкою повз підбиті українські бронемашини. Кущ вказує на мінні поля по обидва боки.
Підпис до фото,
Авто, на якому їде команда, пошкоджене уламками від вибуху
За двадцять хвилин ми різко зупиняємось біля зруйнованого будинку. Снайперська команда відчиняє двері й зникає за лінією дерев. "Бережи вас Боже!" – вигукує їм у спини Кущ і швидко рушає з місця.
Шлях назад освітив яскравий помаранчевий спалах і гучний вибух. Кущ на ходу відчиняє двері, щоб швидко оглянути авто, і голосно лається.
Заднє колесо зачепив уламок. Коли ми нарешті повертаємось, він показує нам великий шмат зазубреного металу, який розірвав шину.
Темнішає, і масовані обстріли стихають. На базі з нетерпінням чекають новин від снайперської команди. Кущ і британець нервово ходять по кімнаті.
Привид дзвонить своїй семирічній дочці. Ми чуємо через гучний зв'язок її схвильоване: "Я люблю тебе, татусю". Це короткий спалах нормального життя.
Минає сім годин, і ми їдемо за хлопцями.
Кущ не вмикає фари, щоб не привертати увагу. Ще одна різка зупинка, і снайперська команда знову сідає у Humvee.
Коли ми повертаємось на базу, всі зітхають з полегшенням.
Автор фото, Reuters
Підпис до фото,
Те, що залишилось від Бахмута
"Один постріл – одна ціль", – розповідає Кузя результат завдання.
Пізніше нам показують відео. Кажуть, це був російський кулеметник, який обстрілював українських військових біля лінії фронту. До наступного завдання вони можуть відпочити.
"Я щасливий, що повернувся, і щасливий, що всі живі", – каже Кузя.
За останні шість місяців кілька членів команди отримали поранення, включно з командиром. Але обійшлося без убитих.
"Кожна поїздка може стати для нас останньою, – розповідає Привид, – але ми робимо благородну справу".
Одна маленька команда снайперів не виграє війну і навіть не поверне Бахмут. Але вони знають, що важливі.
Будь-яка армія прагне отримати психологічну перевагу, залякавши й деморалізувавши супротивника. Снайпери у цій задачі – дуже ефективні, каже Кущ.
