Від бляшанок з парафіном – до лазерів для ППО Репортаж 05.12.2024 11:45 Укрінформ У День волонтера розповідаємо про роботу мукачівської команди, яка виробляє для військових окопні свічки, м’ясні перекуси, тримачі для дронів і навіть РЕБи
Ранок у них починається не з кави, а з того, що забирають розвішані на воротах сумки з бляшанками. У місті знають, що Віолета Обривко з командою, до якої входять її чоловік та донька, друзі та знайомі, робить окопні свічки масово (лік іде на десятки тисяч), а головне – якісно та акуратно.
Утім, не «окопками» єдиними: вони роблять також курячі «джерки» або домашні «кабаноси» – їжу, яку легко закидати дронами на позиції. А ще плетуть маскувальні сітки, передають килими для облаштування бліндажів, сухі супи, гігієну… Колега Віолети Олександр Левшаков налагодив ЗD-друкування скидів для дронів та пристроїв для заряджання зброї, також робить РЕБи та лазери для ППО.
«Виробництво» волонтерської команди розгорнуто у них же вдома – у гаражах, на кухнях та в альтанках у дворі. На їхніх сторінках у соцмережах – постійні звіти, фото передач та лотерейки, щоб закумулювати донати. Щодня координуються в роботі й щодня займаються чимось корисним для військових.
Укрінформ побував на домашньому виробництві команди мукачівських волонтерів та бачив цю «корпорацію користі» в дії.
НЕ РАХУЄМО ЗРОБЛЕНІ СВІЧКИ — МИ Ж НЕ ПРЕТЕНДУЄМО НА РЕКОРД
– Ми навчили мукачівців, що все не потрібне вдома можна нести нам – ми знайдемо цьому застосування, – жартує жінка.
Зараз основний напрямок роботи команди – окопні свічки. Бо сезон. Попри велику кількість запитів і об’єм роботи, Віолета робить все з педантичною акуратністю. І не просто задля краси. Наприклад, якщо картон виступатиме за межі бляшанки, парафін витікатиме. Якщо використати парафін з переплавлених церковних свічок без додавання промислового харчового – свічка страшно смердітиме й коптітиме. Такого тут не роблять.
Від початку повномасштабки волонтери цієї команди виготовили майже 20 тисяч окопних свічок для різних підрозділів Сил оборони. «Облік» вели до літа цього року, а далі перестали.
– У цьому нема сенсу – ми ж не претендуємо на рекорд України. Сенс є в тому, аби закривати потреби підрозділів, тому працюємо і робимо далі «окопки». А цифри – це другорядне. Та й свічки бувають різні: маленькі, великі, звичайні, з підходящих бляшанок та таких, які потрібно обрізати. Усе це – людська праця, яка в принципі не обліковується. Єдине, що обліковуємо, – це парафін. Триста окопних свічок у банках з-під кукурудзи залити парафіном – це 10 тис. грн. Ті ж триста свічок у бляшанках з-під котячого корму – набагато дешевше. А от по затратах часу – майже однаково.
ДАЮ ЛЮДЯМ ПЕРЕПОЧИТИ МІЖ ЗБОРАМИ
Цього року, каже Віолета, навіть не знає, чи є сенс відкривати збір на парафін. Хоча потреба в ньому шалена!
– Усі вже такі втомлені від зборів. І мова не тільки про людей, які донатять, мова й про волонтерів теж. Може бути таке, що ти відкриєш збір – і тобі прилетить в коментарі від колег щось на кшталт «та що ви з цим парафіном, от ви збирайте на дрони та РЕБи». Ну добре, а на свічки хто буде збирати? Тому деякі речі тепер вже робляться дуже тихо.
– Утім, у вас постійно є щось типу лотерейок – слідкую за вашою сторінкою, ці розіграші відбуваються у вас щотижня майже. Лотерейки збирати на парафін теж не допомагають, лише на щось серйозне типу дронів та РЕБів?
– Я намагаюсь не втомлювати людей проханнями. Нині дуже мало тих, які самі по собі, без оголошення зборів стабільно донатять. Це можуть бути внески від 50 до 500, 1000 гривень. У нас є один чоловік – я його ще в очі не бачила, але якщо у нас відкривається якийсь терміновий збір, він постійно присутній. Коли Саші (військовий, чоловік Віолети, – авт.) треба було на позиції генератор, ми оголосили збір – він закрив його за мить. Є й такі чарівники. Але загалом збори тепер йдуть важко і довго. Тому я даю людям перепочити між ними. І завжди щось розігрую за донати: ти можеш виграти річ, але якщо раптом ні – то будь спокійний, твої гроші пішли на військових.
ВОЛОНТЕРАМ ТЕЖ ПОТРІБНІ ЧАРІВНИКИ
Крім таких от маленьких чарівників серед донаторів є й великі, каже Віолета про фірми, які беруться перекривати запити безкоштовно.
– От, наприклад, є запит на ліки, і це терміново. Такі речі помагає вирішити одна велика аптечна мережа – якщо є офіційний запит від військової частини, то вони на 75% закривають його самі. А якщо нема запиту і просто хлопці попросили, то маємо знайому фармацевтку, яка допомагає придбати ліки по собівартості зі складів і компонує запит не за брендами, а за діючими речовинами – це в рази дешевше виходить.
Є компанії, яким потрібен запит від ГО чи фонду, тоді вони свою продукцію надають безкоштовно, продовжує вона.
– От ми робимо такі запити через ГО «Рада ветеранів Закарпаття», і мені приїздить 10 коробок чаю. Це 10 тис. пакетиків. Я розумію, що той чай потрібен не тільки тим підрозділам, які курую я, і ділюся з дівчатами. А вони мені взамін пересилають футболки чи гігієну зі своїх складів. Часом це полегшує роботу малим волонтерам, які не є офіційно зареєстрованими. Узагалі, ми це називаємо волонтерським пінг-понгом, це те, що допомагає всім: я закриваю твої запити, ти закриваєш мої.
Так само влітку команда працювала із передачею питної води на підрозділи. Зараз – із виробництвом курячих «джерків» та домашніх «кабаносів».
– Куряче м'ясо для переробки ми отримуємо не за запитами, а по знайомству, можна так сказати. Нам дають його друзі друзів – на умовах, що ми звітуємо і що це йде для військових, а не кудись іще чи для власного вжитку. Узагалі, волонтерство будується на особистих зв’язках та репутації. Моя репутація, Саші – ми з того починали, і так воно далі і продовжується.
Курячі «джерки», розказує Віолета Обривко, раніше вона робила на звичайних сушарках. Треба було вставати вночі та міняти піддони, щоб рівномірно просушувалося м'ясо. Потім одна жінка подарувала промислову сушарку, і те, що раніше потребувало тижня, волонтерка тепер встигає за дві-три доби. Якщо є світло – воно робиться само собою, каже вона.
БЛЯШАНКИ ВЕЛИКІ, МАЛІ І "НА ВІДДАЧУ"
Запитую, з чого починається їхній день.
– Не з кави, – жартує Віолета. – День починається з того, що ми збираємо бляшанки: люди їх вішають нам на ворота в пакетах. Добре, що зараз їх не потрібно уже хоч мити! Далі ці банки ми перебираємо – зараз цим займається чоловік. Справа в тому, що ми не працюємо із будь-яким розміром, тільки з маленькими з-під котячого корму чи зі стандартними з-під кукурудзи/гороху. Маленькі зручні для того, щоб брати з собою на позиції, вони легко влізають в кишеню, ними можна швидко зігріти руки чи каву, воно не важке та займає мало місця. Більшими хлопці переважно гріються. Під них вже навіть буржуйки виготовляють: поставив дві окопні свічки – і маєш 5 годин тепла у бліндажі, тобі не треба дрова чи ще щось.
З оцього «сортування сміття», каже Віолета, волонтери теж витискають максимум.
– Ті бляшанки, що непотрібні нам, не викидаємо. Тару з високими стінками, з-під оливок чи собачого корму, треба обрізати, бо щоб свічка горіла, висота не має перевищувати діаметра. У нас часу і рук на це нема, але в селах, де волонтерам не вішають кульки з бляшанками на ворота, ці банки потрібні. Тому ми їх збираємо і передаємо тим волонтерським ініціативам, які мають людський ресурс на обрізку і водночас мало бляшанок. Вони з тим бавляться вже окремо. Це таке волонтерство для волонтерів. А оскільки у нас є можливість користуватися послугами «Нової пошти» безкоштовно, то можемо собі дозволити отакі пересиланням. Інакше це б ніхто не робив, бо вартість доставки однієї палети – 3,9 тис. грн. А так – банки поїхали за призначення і з них зробили корисні окопні свічки, – розповідає Віолета.
КОРИСТЬ Є І З КЛАДОВИЩ, І ЗІ СМІТНИКІВ
Але якщо бляшанки на ворота вішають, то з парафіном все складніше.
– Ціле літо і майже всю весну у нас був парафін з Італії, ми не збирали гроші на це та мали можливість акумулювати кошти на інші потреби військових. У липні отримали запит від НГУ на велику партію свічок, 1800 штук, тож цей парафін використали. Восени італійський парафін скінчився, і зараз його закуповують. Також працюють зі свічками, переданими з храмів, та навіть використаними з кладовищ: після генерального прибирання деякі парафії передають недопалки волонтерам.
На моє здивування, мов, що – і з кладовищ теж? – Віолета посміхається: ми ще й телевізори та старі радіо зі смітників збираємо. Пояснює: там є корисні складові, з яких потім Олександр Левшаков виробляє РЕБи.
Олександр тим часом демонструє зроблене та показує свою гордість – лазерний промінь для виявлення шахедів. Такий передають мобільним підрозділам ППО.
– Ви як лицар-джедай, – кажу, коли чоловік показує, як швидко промінь пропалює картон. Папір починає диміти за якісь секунди.
– Він дійсно потужний, і його добре видно навіть вдень, не те що вночі. Більшість підрозділів ППО оснащені прожекторами – це добре вночі, але вдень ні, також погано, коли дощ та туман. Цим променем навідник вказує зенітнику на ціль в небі, показує, куди стріляти. Тому ці штуки дуже важливі, – каже Левшаков.
Крім лазерних указок для ППО Олександр збирає також РЕБи. Каже, що уміє це робити, бо дружить з електронікою. За професією він звукорежисер, свого часу їздив на гастролі разом із Софією Ротару, Крісом Кельмі, «Форумом» та «Комбінацією».
– Зараз можна збирати ці РЕБи в кожній школі, якщо вже на те пішло. Але це не є дозволеним, бо це все засоби радіоперешкод, і ми не маємо права це виробляти в принципі. Ну але хлопці просять – ми виробляємо. Наші потужності невеликі і залежать від донатів. Частину деталей ми закуповуємо, частину знаходимо, в прямому сенсі слова, на смітнику. Мова йде про алюміній, який потрібен для охолодження модулів.
У ШКОЛАХ ДРУКУЮТЬ ЗАРЯДЖАЛКИ ТА СТАРТОВІ ТРИМАЧІ ДЛЯ ДРОНІВ
Хоча РЕБи в школах збирати б і можна, та все ж ніззя, команда мукачівських волонтерів все-таки знайшла вектор роботи з освітянами. Вони встановили в деяких школах 3Д-принтери – і діти друкують для військових заряджалки та пластикові тримачі для злету дронів.
– Нам вдалося налагодити таку співпрацю із Доробратівською школою. Це селище, з якого родом Саша Левшаков, тож це теж на власних зв’язках, там працює донька його родички, – каже Віолета. – Вони купили спочатку дешевший принтер, потім дорожчий – і тепер діти допомагають нам постійно, готові вироби друкують. Мова йде про заряджалки для зброї та стартові тримачі для дронів. Коли ми випустили перший ролик зі звітом про заряджалки, отримали багато хейту – мовляв, ми дітей вчимо жити у війні, забираємо в них дитинство, вільний час… Порівнювали з «Великою вітчизняною», коли діти працювали на оборонку. Примітно, що писали це не місцеві жителі, а переважно ті, хто виїхав за кордон і «вболівають» звідти зі своїх диванів.
Ну але хейт – це сфера, де українці традиційно показують високий клас. Тому волонтери уваги на це особливо не звертають.
– ЗД-принтери в школах – це гарний кейс, крім того, корисний, бо діти паралельно вчаться програмуванню та ЗД-моделюванню. А на уроках трудового замість того, щоб збирати табуретки, роблять заряджалки. Така співпраця дає кращий ККД, аніж виробництво заготовок для окопних свічок, бо за дітьми потім треба їх переробляти, та маскувальних сіток, – каже Віолета.
Вона також розказує, що колосальний ресурс для підтримки волонтерських команд є в училищ. Та скористатися ним поки не виходить.
– Ми зверталися в училища, попередньо домовилися з одним закладом, що будуть зі студентами виробляти буржуйки. Завезли їм матеріали, надали відео майстеркласів. Це було в травні. У кінці вересня приїхали забирати буржуйки – а ніхто нічого так і не робив, – каже волонтерка.
Вона відзначає як добру практику те, що мукачівські школи проводять ярмарки і передають кошти волонтерам, наприклад, команді «Мукачівські дрони».
НЕ РОЗУМІЮ, ЧОМУ РОДИЧІ НЕ ДОПОМАГАЮТЬ ВІЙСЬКОВИМ САМІ
Цікавлюся, працює їхня команда зі «своїми» підрозділами – чи відгукується на запити від усіх.
– Я не обмежую напрямки нашої допомоги, але запити відсіюю. Буває, що пише жінка військового: мов, мій чоловік вже два роки в ЗСУ, йому потрібен якісний бронежилет. Таке дратує: ну якщо він два роки на війні, він же отримував зарплату – чому ви досі не купили бронежилет? Натомість заходжу до неї на Фб – а там котики-квіточки. Або ж також дружини звертаються – підрозділу чоловіка потрібен РЕБ. Прямо кажу: то відкривайте збір, просіть долучитися родичів, друзів та знайомих. Я дійсно не розумію, чому рідні не можуть чи не хочуть це робити, а просять волонтерів.
Був випадок, пригадує волонтерка, коли дружина просила маскувальну сітку. Віолета запропонувала дати їй основу, щоб та сплела сама. І то був один із небагатьох разів, коли спрацювало – жінка разом із сестрою справді зробили це. А потім долучилися до команди, що плете сітки в їхньому місті.
– Або от приходить запит на 500 чи 1000 свічок для одного підрозділу. Питаю: навіщо вам стільки? Давайте надсилатиму вам по 100 щотижня – і мені буде простіше, і вам достатньо. Для чого одразу тисячу, ви ж їх через тиждень будете копкати (ганяти ногами, – ред.) по посадці, а це наша робота, час, гроші. Тисяча окопних свічок – це 50 тис. гривень.
Тому мова про те, аби адекватно розцінювати запити, що надходять, і відтак реагувати. Віолета говорить, що багато в чому допомагає розібратися чоловік Олександр, який має військовий досвід та розуміє ситуацію.
НА ПАРАФІН НЕМА ВИДАТКІВ У ЖОДНОМУ МІСТІ ЧИ СЕЛІ КРАЇНИ
– Чому виробництво окопних свічок досі, на третьому році, не поставили на якийсь конвеєр – і на це досі йде колосальний людський ресурс?
– Не знаю. Мало того, що це не запустили як оборонне виробництво, але ж і допомога парафіном не входить у жоден із пунктів видатків на оборону ні одного міста і ні одного села в країні. Вважається, що це не обов’язково. Типу: а як раніше воювали без свічок? З 2014-го по 2022-й, наприклад? Військові з АТО дійсно в 90% випадків не знали окопних свічок і для чого це. Масово їх стали використовувати з 2022-го року. Я про це кричала з травня, а займатися ми почалися у жовтні. Ми зайшли у свічкарство, маючи матеріали і знаючи матчастину. 10 жовтня була друга річниця, як ми робимо свічки. Я на ті перші наші дивлюсь – які вони страшні! Це зараз все таке акуратне. Свого парафіну Україна не виробляє – це поставки із Німеччини, Єгипту переважно, ще є Китай. Маємо вибір купити його в листах або в пластівцях чи гранулах. Якщо є можливість обирати, то краще в гранулах. Ціна – 2-3 гривні різниця. Воно плавиться набагато швидше, ніж шматки, і в свічках розгорається по-іншому. Це очищений парафін уже з стеарином. Але відколи ми не збираємо гроші на це, то радіємо будь-якому парафіну.
КРАЩЕ ЗАЙВИЙ РАЗ НЕ ВИХОДИТИ У МІСТО, ДО ЛЮДЕЙ, У ЯКИХ "НЕМА ВІЙНИ"
Волонтерка каже, що старається зайвий раз не виходити у місто – важко сприймати людей, у яких нема війни, зате є розваги та дозвілля. Питаю, як при цьому вдається балансувати – адже цих же містян треба долучати до зборів та лотерей.
– Так сталося фейсбучно-географічно, що наші донатори – переважно люди немісцеві, не з Мукачева. Вони бачать, що ми допомагаємо різними речами і різним підрозділам, що це завжди військові з різних напрямків. Ми почали із свічок і зараз займаємося всім. А багато колег зробили навпаки – перейшли на щось конкретно одне, щоб не розпорошуватися. Я би, напевно, швидше вигоріла, якби робила щось одне – бо бували моменти, коли над тими чайниками з парафіном вже хотілося ридати. Коли три тижні без перерви заливали партію свічок, запах парафіну дратував страшенно, а треба було працювати ще три, щоб закінчити.
– Як справляєтесь із вигоранням?
– Та ніяк не справляюся. Якщо часом з’являються думки, що ти втомився, тобі важко, то згадуєш про людей, які «там» і чекають на твою допомогу, – й усе це швидко минає. Ну або буває ходиш така: мокро, холодно. А потім: та в сенсі мені мокро-холодно, а їм «там» як? Оце й тримає в тонусі. Зараз є більше моральне вигорання, ніж фізичне – коли бачиш всі ці новини про те, хто скільки вкрав, і переводиш ці суми в кілограми парафіну, у дрони чи РЕБи, машини… і тобі стає просто до нудоти зле. Думаєш: та я таке маленьке коліщатко, я тут нічого не зміню, не вплину на плин цієї війни. Але потім думаєш: так, на перебіг війни ти не вплинеш – але твоєю роботою хтось зігріється, хтось буде ситий, хтось матиме якісь потрібні речі. Встаєш і йдеш далі. Я досить приземлено до своєї роботи ставлюсь, корони в мене на голові нема. Тому просто гарую далі. Сама, та й ще й їх змушую, – додає, сміючись і киваючи на чоловіка з донькою.
Донька та чоловік посміхаються волонтерці у відповідь.
Фото, відео автора
Волонтери Закарпаття допомога
Источник: www.ukrinform.ua
