Степан Хмара: любив Україну, вмів захищати її та взагалі – своїх 22.02.2024 13:16 Укрінформ На 87 році життя помер Степан Хмара – правозахисник, багаторічний політв’язень радянських таборів, політик. Укрінформ згадує Степана Ільковича
Тим, хто має досвід парламентської журналістики, хто і стежив за парламентською трибуною, і стояв на майданах та мітингах від самого першого студентського майдану, здається, що Степан Хмара був завжди в епіцентрі подій.
Уразливий у своїй безкомпромісності, незламний у принципах, лютий і непримиренний у своєму відстоюванні державництва України.
Його семирічне ув’язнення в радянських таборах: від 1980 року і «до дзвінка» у 1987-му – це історія протестів та голодувань. Але, що прикметно: ставши учасником відновлення незалежності, а згодом – політиком відродженої незалежної України, він не припинив ані публічно протестувати, ані голодувати, ані безкомпромісно опонувати сильним світу.
Степан Хмара серед участників Революції на граніті, 1990
Під час Революції на граніті у 1990-му Степан Ількович був разом зі студентами, які йому в діти годилися. Тоді ми, хто був там, ще не усвідомлювали всієї цінності цієї спадкової солідарності, цієї естафети боротьби, але згадуючи перший студентський майдан, чомусь нам особливо важливі документальні кадри, де стояли вже всі нині покійні – Степан Хмара, Ніна Матвієнко, Неоніла Крюкова.
Він двічі проходив у парламент як мажоритарник, потім двічі створював партії. Проте, партійні проєкти навіть моральних авторитетів «не вистрілювали» в пострадянській Україні, де люди й не знали, що таке партійна демократія, та щоразу «купували» на виборах черговий політпроект великого бізнесу чи старої номенклатури. Українська консервативна республіканська партія (УКРП) Степана Хмари стала 2004 року частиною «Батьківщини», а сам він втретє пройшов в Раду за списком БЮТ. Втім, вливши партію в проєкт «Батьківщина», він залишався тим, ким був завжди – державником, який виступає за принципи християнської демократії.
Думаю, що саме за це кожен з українських президентів мав за честь зустрітися із Степаном Хмарою. Окрім, Віктора Ющенка, який хоч і не зустрівся чомусь, але попри це нагородив його орденом «За визначні особисті заслуги у боротьбі за відродження незалежності української державності, відданість ідеалам свободи і демократії». І ще: при всьому цьому жоден не запрошував його у найближче оточення. Бо кожну їхню помилку, неправильний крок Степан Ількович прискіпливо відстежував і піддавав гострій критиці. Але всі знали, що його критика – не плід амбіцій і не є наслідком образи. Наприклад, першому президенту Леоніду Кравчуку Степан Хмара не прощав довіри до Росії та компромісів із нею, другому – Леонідові Кучмі – неуваги до оборонки, третьому – Віктору Ющенку – альянсів із великим капіталом.
Вже у останні роки, ставши стриманішим у оцінках, Степан Хмара казав, що бізнес і висока політика – різні речі, різні мотивації, закони, закономірності. І вони, м’яко кажучи, не завжди здатні працювати разом в інтересах держави.
З цього періоду запам’ятала його фразу: «Недопатріоти небезпечні. Це ті, які вважають себе патріотом, але почуваються малоросом».
Після 2006 року він вже не ставав народним депутатом України. Але залишався Хмарою. Він умів відчайдушно захищати своїх та своє. Подивіться архівні кадри парламентської фотохроніки, коли Степан Хмара біля парламентської трибуни пішов з кулаками на Григорія Суркіса, коли той провокував Тимошенко якимось законопроєктом. А ще є відеосюжет, де Хмара проклинає на камеру Ганну Герман, коли вона намагалася відбілювати чергову «зраду» Януковича. Я добре запам’ятала цей момент, бо він супроводжувався фразою, зверненою до нас: «Журналісти, не створюйте морального комфорту покидькам!».
Источник: www.ukrinform.ua
