Скандал з відео у школі №309: питань більше, ніж відповідей 20.02.2025 12:09 Укрінформ Що приховано за невдалим учнівським «жартом» та як працювати із суспільними викликами?
Історія з імпровізаційною сценкою старшокласників київської школи №309, де ніби співробітника ТЦК, що розлучає закоханих і якого вбивають та відтягають зі сцени під окремі смішки із залу, викликала небезпідставне збурення значної частини української спільноти.
Особливо гостро зреагували на невдалу «сценку» соцмережі, втім це характерна особливість воєнного часу й соцмереж. Справді, дивитись на це відео важко – надто однозначно негативним воно виглядає з усіх боків. Втім, після перших емоційних спалахів приходить і поступова потреба розібратись у глибших і складніших темах – хто винуватий і що робити.
Вадим Васютинський
І скажемо одразу, ми занурюємось у складні механізми, де неможливі прості запитання і легкі відповіді. Як пояснює Вадим Васютинський, соціальний психолог, який займається вивченням впливу соціальних факторів на поведінку людей і взаємодій людей між собою в різних соціальних ситуаціях: «Проблема тут не в школярах, проблема в їхньому соціальному середовищі, з якого вони походять і виносять ці всі ідеї. І тут немає простої відповіді що з цим робити».
Однак, пояснює співрозмовник, саме раціоналізація, пояснення і розуміння як формуються ці стереотипи і хто допомагає їх підтримувати, дає оптимістичні підстави для пошуків варіантів покращення ситуації не лише у школі, шукаючи тон суспільного діалогу.
Школа: діємо, щоб такого більше не повторилось
Саме школа № 309 та її педагогічний колектив демонструють позицію зрілу й виважену. Напевно вони, вдаючись до алюзій, єдині дорослі у цій кімнаті. Директорка школи Ольга Тимошенко взяла всю відповідальність на себе: «Як керівниця закладу, я несу персональну відповідальність за організацію освітнього процесу та виховну роботу, тому щиро прошу вибачення у всіх, кого ця ситуація зачепила або образила… Нам боляче через цю ситуацію, але ми не приховуємо проблем, не знімаємо з себе відповідальності, а діємо, щоб такого більше не повторилось. Наша школа завжди була і залишається закладом, де виховують повагу до Збройних сил України, патріотизм, вдячність за мир, який захищають наші воїни», – написала директорка у себе на сторінці. За власним бажанням звільнилась вчителька-організаторка, яка не знала про цей епізод, адже на репетиціях старшокласники цю сценку не демонстрували жодного разу. Але відповідальності з себе вона теж не знімає.
Ольга Онищенко у приміщенні школи в Євпаторії. Фото соцмережі
Ольга Тимошенко має хорошу професійну репутацію, як і школа. Це саме вона очолювала в Євпаторії єдину школу з українською мовою викладання і з анексією у 2014 року змушена була виїхати із Криму.
Як зазначає Юрій Юзич, історик і громадський діяч, пластун, учасник Реанімаційного пакета Реформ, київська 309 школа – приклад якісного патріотичного виховання: «Школа насправді одна з кращих у Києві щодо національно-патріотичного виховання. Це, мабуть, єдина школа в місті, де є портрет Романа Шухевича, а також створено чудовий музей визвольної боротьби. Школа проводить благодійні ярмарки і відправляє на фронт дрони. Вчитель математики пішов добровольцем у 112 окрему бригаду Сил територіальної оборони ЗСУ та отримує моральну і матеріальну підтримку від школи.
Юрій Юзич
Більше того, школу можна назвати взірцем щодо імплементації діючого закону про формування української національної та громадянської ідентичності. Тут, зокрема, застосовано проєкт створення комплексного середовища, де слово «патріотизм» звучить не на одному предметі десь у 10 класі, а на всіх і постійно».
З пояснень директорки школи можна зрозуміти, що старшокласники не усвідомлювали наслідків, зараз вони шкодують про зроблене. «Вони не хотіли нікого образити, якщо мова йде про Збройні сили України». Ба більше, в одного з учнів батько зараз на фронті. Втім, це не знімає проблеми, а лише загострює питання.
Як зазначає директорка, вона переживає за моральний стан підлітків, які зараз налякані й мають витримувати скажений хейт з боку дорослих. Зі старшокласниками проводитимуть і вже проводять бесіди, їх викликали у поліцію. До речі, хлопця, в якого батько на фронті, а мама за межами міста, до поліції супроводжувала класна керівниця, яка й була присутня під час спілкування з ювенальною поліцією.
Вчителі, з якими доводилося спілкуватися, пояснюють, що школа та її колектив переживають зараз важкий період із величезною кількістю формальних заходів та покарань. Перевірки, акти, засідання, рішення, адміністративні протоколи, обговорення, створення планів заходів, посилення і поглиблення патріотичного виховання. Приїзд публічних персон та комісій, перевіряльників ще триватимуть не один день та тиждень.
Втім, якщо ця школа одна з найкращих у плані національного виховання, то що ж спрацювало не так? І чи лише школа повинна нести тягар відповідальності? Можливо, дорослим варто озирнутись довкола і глянути на процеси, які відбуваються довкола них і в них?
Не існує однозначної відповіді на питання, які почали ставити вдумливі співгромадяни. Письменниця Слава Світова так відгукнулась на подію: «То хто, зрештою, виховує ту саму людину? Сім'я? Вулиця? Школа? Батьки? Компанія чи спільнота? Музика? Контент? Хто має вплив?
Діти спілкуються тією мовою, якою спілкуються вдома батьки. Діти слухають ту музику, яку слухають вдома батьки. Діти говорять тими фразами, які чують вдома від батьків. Діти стають носіями тих цінностей, посеред яких вони росли і продовжують рости, щоб завтра стати громадянами цієї країни і мати право вибору і право голосу.
Голос, як бачимо, дуже важливий».
Слава Світова фото із Фб сторінки авторки
«Де був голос притомних незгодних зі сценою в той момент?» – питає риторично Вадим Васютинський, професор, завідувач лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. Вчасно помічати тенденції у середовищі, не ховатись від них і розуміти, як всі фактори працюють разом. Звинувачення і крики не допомагають.
Суспільство: як з’являються стереотипи
І справді, звідки це різке й негативне ставлення до співробітників ТЦК? Воно ж виникло не вчора. І те, що поставили старшокласники – це віддзеркалення, можливо, бунтівне, а, можливо, неусвідомлене, загальних процесів. «Діти відобразили в цій сцені те, що є навколо них. Те, що вони чують і бачать навколо себе. Частина з них у сім’ях бачить це обурення з приводу дій працівників ТЦК. Я не думаю, що у всіх сім’ях, я навіть не думаю, що в більшості, але в багатьох сім'ях це коментують. А головне, що цього багато є в громадському просторі, який неконтрольований. А це – соціальні мережі, TikTok, YouTube», – пояснює Вадим Васютинський.
Мобілізація це примус і обов’язок, своєрідна форма контролю та виживання держави. Про мобілізацію в різні періоди української історії читайте і слухайте у матеріалах Укрінформу. Почнемо із суспільних процесів. Пасіонарії та проактивні патріоти в більшості вже воюють. Бо ті, хто відчував гостру потребу захищати країну, пішли у військо в перші дні війни.
«Як свідчить світова практика і психологічні оцінки, це приблизно 2% чоловіків, яким подобається війна й воювати». Є досить значна частина суспільства, Вадим Васютинський оцінює її у 20%, які відчувають певний азарт і воюють охоче. І «більшість не хотіла б воювати, безумовно, але їх спонукає почуття обов'язку чи можливість підзаробити».
І є частина людей у тилу, частина, яка виїхала за кордон, яка переховується по хатах, по кущах, щоб «не загребли», частина забезпечується всілякими довідками, документами тощо. «Я тут як психолог не вкладаю негативної оцінки, просто поясню, як воно може бути». Ті, хто активно опираються мобілізації, виправдовують свій вчинок і свій страх різними аргументами. Навіть найменший скандал зі співробітником ТЦК – це привід сповнитись відразою і підтвердити власний страх «аргументами» про «нелюдськість діянь», «нехай воюють діти депутатів» тощо.
«Насамперед до таких виправдань схильні сім'ї таких чоловіків, дружини, діти, батьки тощо. Вони, безумовно, задоволені з того, що їхні чоловіки, їхні мужчини убезпечені від війни і найімовірніше не загинуть».
Але поруч є ще значна частина тих, хто до бою не рветься, але підуть воювати, якщо їх покличуть. Вони і йдуть на мобілізацію, без криків і скандалів, їх непомітно в медійному середовищі, вони не створюють інформаційного шуму. Вадим Васютинський каже, що нам, як суспільству, бракує більше інформації саме про цю категорію людей.
Назвати кількісне співвідношення цих частин зараз дуже складно – опитування громадської думки не зможуть дати реальну оцінку, в нинішніх умовах опитувані схильні вказувати не те, що думають, а соціально бажану відповідь, замовчуючи свою…
Источник: www.ukrinform.ua
