Сексуальне насильство на окупованих територіях – елемент тероризму і пригнічення спротиву. Як покарати злочинців? 14.08.2023 09:20 Укрінформ Постраждалі вимагають покарання для російських воєнних злочинців. Але також потребують допомоги і підтримки суспільства
Доля українських жінок, чоловіків, дітей, які зазнали сексуального насильства від російських загарбників – це образ пекла на землі. Кожний такий випадок – це воєнний злочин, який вимагає жорстокого і справедливого покарання для тих, хто його скоїв. Подібних випадків за період російсько-української війни – коли постраждали діти, дорослі, жінки, чоловіки, за інформацією правозахисників, тисячі. Але офіційно, за даними Офісу Генпрокурора, зафіксовано 225 фактів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК). Серед них: зґвалтування, каліцтво або насильство над статевими органами, примусове оголення, погрози та спроби зґвалтування, примус дивитися на сексуальні знущання над близькими особами.
225 кримінальних проваджень станом на 11 серпня 2023 року. Мало це чи багато? Зрозуміло, що про таку наругу більшість потерпілих воліють мовчати. Але це не єдина причина. І розібратися з цим необхідно: раніше чи пізніше, країна-агресор і безпосередні винуватці мають отримати справедливе покарання, а потерпілі – підтримку суспільства і відшкодування, «репарації» мовою юриспруденції.
ПІСЛЯ НАЙСТРАШНІШОГО НЕ КОЖНА ЖІНКА МОЖЕ ПРО ЦЕ ГОВОРИТИ
Приклад. Нещодавно 16-річний херсонець Віталій Верташ, якого вдалося повернути після депортації з тимчасово окупованого Криму, розповів про почуті ним крики 13-річної дівчинки, яку… зґвалтували вожаті табору. Трапилося це в Євпаторії, у закладі, в якому окупанти українським дітям обіцяли організувати найкращий відпочинок. Натомість неповнолітні потрапили в умови україноненависництва і залякування. Подробиць на тепер про дівчину, яка пережила сексуальне насильство, немає…
Випадки сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, – це історії, які трапилися із 2014 року, коли виникли терористичні так звані “ЛНР/ДНР” і Росія анексувала українській Крим. Додалося їх на всіх територіях, які тимчасово вдалося захопити російським військам після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Найбеззахиснішими стали жінки і діти.
«Ми – не жертви. Ми – люди, які змогли вижити», – каже Людмила Гусейнова, яка більше трьох років була в полоні на тимчасово окупованій території: спочатку – у відомій жорстоким поводженням із затриманими українцями тюрмі «Ізоляція», а потім – у Донецькому СІЗО. Вдалося повернутися 17 жовтня 2022 року під час так званого «великого жіночого обміну» – тоді звільнили 108 осіб полонянок.
Новоазовськ, де жінка працювала інженером з техніки безпеки на птахофермі, окупували наприкінці літа 2014-го. Із самого початку російсько-української війни опікувалася соціально незахищеними дітьми. Тож так зване МГБ – «міністєрство госбезопасності» терористів у жовтні 2019 року схопило жінку. Звинувачували в екстремізмі, а доказом цього для окупантів були вподобайки і фото з написаними на піску словами «Слава Україні!» у соцмережі.
«Кожна жінка, яка пройшла через донецьку «Ізоляцію», за проукраїнську позицію була під тиском сексуального насильства, – констатує пані Людмила. – Ці жінки пройшли найстрашніше. Я знаю, про що говорю. Але не кожна має сили про це говорити».
За інформацією бранки, яка після звільнення активно включилася у правозахисну роботу, на тимчасово окупованих територіях Донецької області є близько 50 жінок, котрих утримують у полоні вже більше двох років. “З початку повномасштабного вторгнення загалом російські окупанти затримали на різні терміни тисячі українських цивільних жінок”, – каже Людмила Гусейнова.
Правозахисниця уповноважена рідними називати прізвища, заради швидшого визволення з російських катівень жінок: «Олі Мазолевській буде що розповісти. Я знаю, що вона пережила. Олю Мелещенко забрали з Горлівки, коли молодшому синові було 4 роки. Відтоді маму дитина не бачила вже три роки. Також ми не маємо мовчати про Олену Федорук, яку засудили до 11 років позбавлення волі. На рік менше отримала Світлана Головань. Наталія Шило – з 2020 року в полоні. Марину Юрчак засудили на 15 років. А Тетяна Журавльова в застінках окупантів знаходиться майже 4 роки. Я не бачила її обличчя, бо коли нас перевозили в автозаку – на головах обох були вдягнуті мішки»…
В ОДНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ – 40 ПОСТРАЖДАЛИХ ЖІНОК
Кілька років в Україні діє відгалуження міжнародного правозахисного руху SEMA Ukraine – спільнота жінок, які пережили під час російсько-української війни сексуальне насильство і зуміли трансформувати травматичний досвід у посттравматичне зростання. До громадської організації входять близько 40 жінок, половина з них – постраждалі після 24 лютого 2022 року.
Координаторкою є Ірина Довгань з Ясинуватої, яку за волонтерство і допомогу українським військовим у «ДНР» схопили у серпні 2014 року.
Фото Ірини Довгань, зроблене у тимчасово окупованому Донецьку, 25 серпня 2014 року було опубліковане The New York Times: біля стовпа – жінка з українським прапором на плечах тримає в руках табличку з написом: «ОНА убивает наших детей // агент карателей», її гнівно б’є ногою по тулубу деенерівка, поруч з якою стоїть бойовик із автоматом. На білборді трохи далі написано «ДНР».
Источник: www.ukrinform.ua
