Призов на службу в Україні: від обраних лицарів до «всі ми лицарі» 29.01.2025 17:00 Укрінформ Чим сучасні війна, військові подібні і не подібні до війн часів Запорізької Січі та Гетьманщини
З історією все складно, але дуже цікаво. Особливо, коли ми переживаємо критичні часи у війні. Війни, нагадує Олексій Сокирко, воєнний історик, який спеціалізується на добі Середньовіччя і ранньомодерної епохи – завжди супроводжували людську історію. Це поєднання насильства, смерті але і вищих проявів людського духу – захисту дому і цінностей, рішучості й сили, пересилення страху і саме війна – пов’язані між собою в історії та культурі дуже химерно. «За останні пів століття європейська культура витворила уявлення, що людство стало на шлях прогресу і мінімізації насильства та його впливу в контексті війн, але це була наївна утопія», – констатує історик.
Укрінформ пропонує низку публікацій та подкаст про війну, людей війни та епохи, які ми згадуємо у назвах та фразах, навіть не розуміючи, звідки вони. Як і хто воював, яке ставлення було у суспільстві. Чи справді коректно називати сучасних воїнів ЗСУ козаками? Де коріння масових армій та чи був колись період втоми від війни в історії України? Розберемося.
Типовий образ козака. Картина Іллі Рєпіна 1880 року «Запорожці пишуть листа турецькому султанові».
Опертя на історичну пам’ять, – наголошуємо – власну, а не чужу, дуже допомагає бачити і слабкі місця, і місця сили у критичні періоди сучасності. Без свого погляду на минуле і витворення власного історичного контексту неможливо протистояти у нинішній війні. І, звісно, шукати вихід із ситуації, в якій ми опинились зараз. Нинішній стан, зокрема виснаження українського суспільства, різні спроби не стільки героїзувати тих, хто на війні скільки виправдати, «зрозуміти» тих, хто опирається мобілізації – все це має і свої історичні приклади.
«Я не народжений для війни» – це популярна нині фраза повертає нас до епохи Середньовіччя, каже Олексій Сокирко. Так само, як з того ж часу з’являється сформований образ ідеального воїна в українській культурі – козака. І всі ці архаїчні і тривкі уявлення суперечать сьогоднішнім реаліям. То ж що приховує від нас козаччина, як і хто ставав козаком та чи була загальна мобілізація в Україні?
Західна Європа XVI-XVIII століть жила по синусоїді між періодами воєн та відносного миру. Втім, на перетині Сходу і Заходу, у вододілі між двома цивілізаціями, де був багатий Дикий степ, постійно вирували війни та конфлікти. Нинішня територія України була насичена війною і людьми війни. «У нас оця особливість пов'язана з прикордонням. І привабливість території України, яка завжди була жаданим і омріяним життєвим простором для багатьох народів», – каже Сокирко. Саме тому середньовічна історія козацтва – це історія постійної готовності до битв, епоха людей війни і відповідного стану. А ми ж не забуваємо, що це час кастових суспільств, «станів». І одним із найвищих був стан лицарів – воїнів. Так, наше уявлення про «справжнього козака», – це відсил саме туди, у лицарські часи українського Середньовіччя.
Олексій Сокирко пояснює: «Лицарство – це такий парасольковий термін людей війни, верстви, яка воює, яка захищає. Вона має не просто підвищений соціальний статус, вона має купу привілеїв. Привілеї номер один – це політична влада. По-друге, це пріоритетне право на власність. Тільки єдине, що козацтво з'являється на українських теренах лише у пізньому середньовіччі, коли війна потроху перестає бути справою лише оцієї привілейованої касти воїнів, сиріч, лицарів. Змінюються воєнні технології, змінюється характер і масштаби війни і стара знать, яка представлена боярами і князями, намагається вписатися в ці нові воєнні тренди, в ці зміни, дуже сильно накульгуючи при цьому».
Источник: www.ukrinform.ua
