Мистецьке життя Запоріжжя формувалося протягом десятиліть зусиллями художників, галерей, фестивалів та неформальних мистецьких осередків. Про витоки сучасного мистецького Запоріжжя, його розвиток та відмінності від інших українських міст розповіла кураторка та артлекторка Льона Радченко під час зустрічі в межах серії заходів «Що таке бути молоддю».
Митці, яких варто знати
Серед запорізьких митців, на яких варто звернути увагу, Льона Радченко виділяє Антона та Володимира Гулічів – батька і сина.
Антон Гуліч працював у жанрах індустріального та сільського пейзажу, портрета й натюрморту. Його роботи зберігаються в Запорізькому художньому музеї та приватних колекціях в Україні й за кордоном.
Володимир Гуліч, як сучасний митець, продовжив батьківську справу, зробивши внесок у розвиток сучасного мистецтва в Запоріжжі та Україні як художник, куратор і артдиректор.
Одна з відомих робіт Володимира Гуліча – мурал «Жовтий “Шевроле” Марлен Дітріх», який колись прикрашав стіну біля вже неіснуючого кафе «Залізний Фелікс». Це місце було мистецьким простором із перформансами, імпровізованою сценою та інсталяціями, яке показувало молоді експериментальне та мистецьке Запоріжжя. Згодом приміщення викупили, а мурал замалювали.
«Вони знищили найкращий концептуальний, сюрреалістичний і стильний мурал. Відновити його зараз було б чудовою ініціативою», – зазначає Льона Радченко.
Інша знакова робота митця – скульптура «Космічні собаки» у парку на Алеї закоханих. У 2019 році комунальники перефарбували її, що призвело до втрати оригінального задуму.
Сьогодні Володимир Гуліч живе у Швеції, а його майстерня в одній із веж міста стала простором для артрезиденцій та творчих проєктів.
Запорізький Burning Man: резиденція «Бірючий»
Ще одне ім’я, яке радить запам’ятати Льона Радченко, – це Геннадій Козуб: артменеджер, видавець, колекціонер, галерист, митець.
У 2006 році разом із Володимиром Гулічем він заснував міжнародний симпозіум сучасного мистецтва «Бірючий» на однойменному острові в Азовському морі. За атмосферою ця резиденція нагадувала відомий американський фестиваль незалежного мистецтва.
«Що там відбувалося: пісок, море, інсталяції. То вони туди унітази притягнуть – розмалюють, роблять якісь там скульптури. То, значить, іще щось. Це неймовірно. Бо там були інсталяції прямо у воді, зроблені з панцирних ліжок. Це реальне сучасне, концептуальне мистецтво. Майже всі сучасні художники обожнюють та пам’ятають це місце».
«Ба більше, потім Геннадій зробив там повноцінну галерею. І це вже був справжній виставковий простір. І всі мріяли туди потрапити, бо це було незабутньо. А коли цю всю історію у нас окупували: все, що вони там будували – просто у них відібрали, але вони не склали руки. Тепер цей артсимпозіум існує поза межами України. Вони продовжують виставки за кордоном і роблять свою справу активно».
У самому Запоріжжі діє галерея Zaporizhzhia Biruchiy Art Centre, яка є майданчиком міського Центру сучасного мистецтва.
Галерея в під’їзді та лендарт: спадщина Юрія Баранніка
«Цю людину треба знати як “Отче наш”. Стільки, скільки він зробив для Запоріжжя, не зробив ніхто», – каже Радченко про Юрія Баранніка.
Митець заснував у Запоріжжі власну галерею, яка свого часу мала назву «Леніна», оскільки розташовувалася в порту і виходила на тоді ще пам’ятник Леніну. Місто планувало відновити приміщення галереї та створити там галерею пам’яті Юрія Баранніка, який раптово помер, проте реалізувати задум не вдалося через проблеми з приміщенням.
У галереї Бараннік презентував сучасне концептуальне мистецтво, якого, за словами Радченко, на той час не було в інших місцях міста. «Відкривалися двері під’їзду, а там стояв великий рояль. І вже звідси починалася історія цієї галереї. Юрій привозив сучасне концептуальне мистецтво, якого не було ніде в місті. Запоріжжя завдяки саме цій галереї було дуже сучасним на мапі України. Він робив це за власний кошт».
Ще одним важливим проєктом Баранніка стали фестивалі лендарту, які він започаткував у Запоріжжі у 2008 році. Вони збирали художників з різних міст України та з-за кордону, проходили на нових локаціях щороку, зокрема, на Хортиці, Вирві, в урочищі Старого Дніпра, Великому Лузі. Бараннік залучав меценатів і самостійно шукав фінансування для реалізації проєктів.
«Юри не стало і немає кому просувати цю тему, бо нею треба горіти. Він був дуже харизматичною людиною, яка притягувала і генерувала ідеї».
Серед інших митців, згаданих Радченко, – Наталія Коробова та Олександр Шкаліков.
Олександр Шкаліков – альпініст, мураліст, археолог, власник керамічної майстерні Pottery Island та військовослужбовець. Він є автором відомого запоріжцям муралу «Дівчина з пташкою» на вулиці Вернадського. Також митець відкрив простір кераміки та скульптури на вулиці Скельній в урочищі Сагайдачного, де розташований сад із артінсталяціями та двоповерховий будинок-музей.
Що відбувається із мистецтвом у Запоріжжі зараз
Попри близькість до фронту, мистецьке життя Запоріжжя, на думку Льони Радченко, продовжує розвиватися. Минулого року в місті відкрилися два нові центри сучасного мистецтва, а на виставки приїжджають люди з інших міст.
«А тут лише паралельно шість виставок буде проходити. Треба відкрити портал Запоріжжя-сіті і все побачити».
Окремою особливістю мистецького життя міста Радченко називає залученість міської влади до розвитку цієї сфери.
«У нас мріють митці з усієї країни виставлятися в запорізьких артцентрах. Вони знають наскільки це круто вже поставлено, наскільки це репрезентує їх на широкий загал. І сюди якраз ще є можливість подаватися».
Однією з провідних тем для запорізького мистецтва залишається локальна та українська ідентичність, дослідження того, що робить людину українцем і запоріжцем, як локальний контекст формує особистість.
Чим запорізьке мистецтво відрізняється від інших міст
На думку Льони Радченко, одна з головних особливостей Запоріжжя – його публіка. Навіть на складні та незвичні мистецькі концепції, аудиторія реагує відкрито, спілкуючись із митцями та ділячись враженнями.
«Незважаючи на різні складні концепції мистецтва – жодного разу не було неадекватної реакції. Люди дуже класно сприймають, вони завжди вдячні, відкриті, підходять до кожного митця. Обов’язково кажуть йому компліменти чи вступають у діалог».
Радченко додає, що митці, які приїжджають до Запоріжжя зі Львова чи Києва, часто дивуються такій реакції.
«Вони кажуть: “Ми забули, що такі бувають відкриття”… Вони виїжджають з Запоріжжя в абсолютному космосі».
Ще одна особливість – команда, яка працює на місці та може забезпечувати складну підготовку виставок.
«У нас професійний штат і багато людей можуть виділити на підготовку експозицій. У нас була дуже складна виставка, ми вбивали тисячу цвяхів у стіну і на них вішали фотографії і це все робили силами артцентру. Це злагоджена і дуже складна робота».
Оригінал статті: www.061.ua