21 листопада: Твердь Майдану 21.11.2024 11:20 Укрінформ Сьогодні, в День свободи, ми хочемо глянути на Майдан та його революційне минуле суб’єктивно і щиро
Привіт, Майдане. Ми бачимося з тобою майже щодня. І так впродовж десятків років. Ти дуже змінився і змужнів, пробач за банальність. Твоя сила притягати до себе й досі значна. Ти – незмінний, якщо бачити тебе щодня, і змінний у часі, разом з нами – в ранах, силі відновлюватись і йти далі – від Майдану до Майдану. Пройдімось твоїми Майданами (бачиш, навіть революції називаємо твоїм ім’ям, бо ми всі звідси, від тебе) і погляньмо на нас твоїми очима.
Я пам’ятаю тебе, закутого у червоний мармур з іншим іменем і важким постаментом «вождя народів» на чолі. Пам’ятаю важкі червоні тераси, які вели до гігантських ніг Леніна, і 15 фонтанів, які мали символізувати «сестринство» республік СРСР по той бік теж пригадую.
Ти був вулицею радянської України і ставав центральною вулицею незалежної України. Разом із нами. Ти – революційний епіцентр нашої країни. Бо із самісінького початку її становлення, у 1990-му саме на твоїх ще червоних плитах осіннього похмурого ранку встановлювати намети тодішні студенти. І для тебе це було вперше. Так, саме ті, які й назвали тебе вперше «Майданом Незалежності», хоча офіційно ти ще був Площею Жовтневої революції.
Революція на граніті. Жовтень 1990. Фото Укрінформу
Ті студенти, яких у Верховній Раді хтось пропонував витіснити танками і так, – можливість такої ескалації ти бачив не вперше. І не востаннє, на жаль (відеоспогад тих часів ось тут у подкасті Укрінформу)…
Майдан 2023. фото © Mazur Travel / Shutterstock
Укрінформ та архіви теж пам’ятають той осінній страйк, непрацюючі столичні установи, університети, навіть заводи. Десятки тисяч людей, які виходили вперше не на обов’язкові «урочисті мітинги», а за власним покликом, перекриваючи рух проїжджою частиною.
Мітинг і студентський страйк осені 1990 року. Фото Укрінформу
Тоді біля підніжжя Леніна, біля флагштоків (на них, пригадуєш, ми чіпляли плакати та вимоги), які оминали увагою фотографи, вирував протест, який ми назвемо Революцією на граніті. Далекі були часи.
І так ти змінився і ми. Вже наступного, 1991 року демонтували Леніна, на якому від студентської революції було написано «кат». Потім ти змінив ім’я. Та й увесь вигляд. Можливо, в тебе забагато хаотично наставлених скульптур, знаків та «теплиць», але такі то були часи…
Демонтаж Леніна на Майдані, 1991 рік. Фото Укрінформу
Поміж реконструкціями та концертами, безкінечними «народними гуляннями» до свят і без них та заклопотаністю буднів саме ти ставав і стаєш центром спротиву. Боротьби і перемог. Рівно 20 років тому ти побачив перший марш мільйонів, протести, сцену і море помаранчевих стрічок. Була осінь 2004 року, – так, ми, українці, любимо збиратися в листопаді, коли зібраний врожай на городах і час займатися врожаями внутрішньої політики. Чи то вибори теж не випадково призначені були на той час?
Знаєш, несправедливість – це тригер, який запускає процеси і ми знову до тебе йдемо. Йдемо із помаранчевими стрічками, які хтось із люті зриває з наших сумок чи рукавів, але машинні клаксони сигналять – буде в тебе знову людно. Ти бачив впертість тих, хто вийшов до тебе, і затятість стояти попри страх, погрози і накази розійтись. Ти бачив безсилля перед цими людьми системи, яка хотіла руками Януковича тягти Україну до тайожного союзу. Тягла на виборах через вкиди і махінації з підрахунку. Ми не хотіли жити в цьому світі несправедливості. Тому ми знову прийшли до тебе. Стояли. Грілись. Співали. Слухали. Ти ж пам’ятаєш про і нестримну радість перемоги Помаранчевого майдану. Наші гасла «Разом нас багато, нас не подолати!», «Міліція з народом!», «Схід і захід разом!», «Свободу не спинити!».
Тоді вже не 15 фонтанів, а «теплиці» та скульптури відреставрованого тебе прихистили сцену. Так воно й повелося і надалі – саме там, на відміну від офіційних заходів, влаштовувати головний майданчик Майдану.
Майдан помаранчевий. 2004 р.
Майдан нині. 2024 р.
І так, наші Майдани надалі йшли крізь новий рік. І так, ялинки 2004 року потім переросли у знамениту йолку 2013 року – недобудовану піраміду часів Януковича. Тепер замість ялинок – прапорці пам’яті на газонах. Це теж наше українське, імпровізоване рішення – так не забути, пам’ятати, не простити за кожного і кожну, полеглих у цій війні. Ти стоїш, ми теж, і ці прапори…
Ялинки на помаранчевому Майдані. 2004 р. Фото Укрінформу
Без ялинок, з прапорами. 2024 р. Фото Укрінформу
До речі, там ще один свідок Майданів – той, якого зачепило найбільше. Будинок профспілок та знаменитий годинник. Той, що орієнтував нас у часі і в епохах. Той, який працював у 2004 і вітав перемогу Помаранчевого Майдану, який згорів 2014 року в пожежі у лютому, пам’ятаєш? Тепер він мовчить. З початком повномасштабного вторгнення він, відреставрований і яскравий, може стати мішенню. Хоча погляд все одно звично ковзає на його табло – котра година? Мовчить годинник, вже тисячу днів…
Ти помітив, звісно, що кожного разу ставало все жорсткіше і серйозніше. Осінь 2013-го, тебе з Адміністрації Януковича готували до «найголовнішого свята» року, аби відтіснити всіх, хто був незгодний. Ставили ятки, конструювали конус йолки (її називали так за ось цим відео Януковича, який довго шукав український відповідник дерева і так і не знайшов). Зате ми знайшли і зробили з неї артоб’єкт, який тиражований мільйонними накладами по всьому світу.
Ти періоду 2013-го приніс багато вперше. Вперше барикади, якими ти наїжачився. Перші звуки пострілів і СШГ (світло-шумових гранат). Перші пожежі. Руйнування. Наступи. Вогняні завіси. Перша розібрана бруківка у тебе. Перші рани. Перші смерті у тебе. У нас. Перша «Пливе кача» і вперше у ХХІ столітті ти спалений, мовчазний, знекровлений.
Вперше і востаннє, сподіваюсь, ти виставляв свої рани, обгорілі стіни, зруйновані намети, червоні плями крові і туман… Тобі несли квіти сотнями, плакали з тобою. Мили тебе. І, поки болить, ми всі разом вирішили: ніяких сцен, ніяких свят, ніяких радісних концертів.
Лютий 2014. Вид на Майдан із вулиці Інститутської.
Листопад 2024 р. Вид на Майдан із вулиці Інститутської.
Ми й досі сперечаємось, чи триває Майдан. Чи це він далі переріс в етап, який назвали війною. Чи це непов’язані між собою речі. Але ми пішли з твоїх просторів. Пішли на війну. Ми прибрали барикади з твоїх вулиць, але тепер вони вже в інших містах і місцях. Ми відновили згорілий Будинок Профспілок, де тепер є музей твого імені і твоїх подій, Музей Майдану.
А ти є. І ти змінився, друже. Так, це банально. Ми теж змінились, до речі. У цих тисячах днів повномасштабної війни ніби відходять на другий план наші попередні майдани. І Майдани. Але ми повернемось сюди, ми повертаємось зі своїм болем. Ми тут прощаємось із полеглими.
Прощання на Майдані 2023 р. Фото Володимира Тарасова, Укрінформ.
Ми приходимо набратися сили. Побачити тебе. І далі рухатись. Ти ж знаєш, у нас немає іншого шляху, окрім як перемога. Ти це знаєш точно…
Таким був Майдан у лютому 2014.
І так тепер виглядає з вікна Музею Майдану.
Перше фото Володимира Тарасова, Укрінформ
Майдан Річниця Революція Гідності Революція на граніті День гідності та свободи
Источник: www.ukrinform.ua
