Воскові віночки: королівська мода для українських наречених Наш спадок 01.02.2025 09:00 Укрінформ Технологія виготовлення «воскових» вінків на Вінниччині внесена до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини
«Просили тато, просили мама, і я вас прошу на весілля!». Саме з цих слів починалося весілля для нареченої на Вінниччині, коли вона разом із дружками у віночку зі стрічками приходила кликати людей на найважливішу подію в своєму житті. І весільного дня голівку нареченої прикрашав вінок, бо він був невід’ємною частиною строю. Його як найдорожчу реліквію жінки берегли усе життя поруч із образами.
Колись весільні вінки робили із барвінку, а потім увійшли в моду воскові. Коли вони з’явилися на наших теренах, до чого тут королева Великої Британії Вікторія, кореспондентові Укрінформу розповіла етнографиня, дослідниця традиційного мистецтва Східного Поділля, членкиня ГО «Етномайстерня Коло» Юлія Васюк.
Старовинний восковий вінок
ВІДНАЙТИ СВОЄ І СПРАВЖНЄ
Технологію виготовлення воскових вінків на Вінниччині до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Мінкульт уніс 2020 року за поданням ГО «Етномайстерня Коло». А дослідила появу, історію і трансформацію цієї весільної прикраси на Вінниччині етнографиня Юлія Васюк. Власне, вона була однією з перших, хто зацікавився цим явищем.
Юлія Васюк
– Створивши фольклорний гурт «Мокоша», спочатку не знала, яким він має бути і чим би я точно хотіла займатися. А з плином часу зрозуміла, що це має бути саме віднайдення, збереження і відтворення традиційного фольклору нашої Вінниччини. З цього усе і почалося. Тому що недостатньо просто співати давні пісні свого краю. Потрібно ще й виглядати відповідно до свого регіону і відроджувати ті традиції, які йому притаманні. Бо коли ми одягаємо стрій, то це не просто про «народний костюм». Адже стрій – це зразок, взірець, той ідеальний вигляд, який притаманний тій чи іншій території, – каже етнографиня.
Сучасна репліка суботнього весільного воскового вінка
Додає, що коли почали збирати строї Вінничини, виявилося, що про головні убори відомо дуже мало.
– Навіть більше, коли я все це починала, дуже «модними» були величезні триповерхові вінки, що наслідували полтавський стиль, із «цвинтарних» штучних квітів. Вони були і в моєму колективі, та й у кожному фольклорному. Але подивилась на наші вінницькі строї і зрозуміла, що не може такий шляхетний, гармонійний, створений руками наших подолянок одяг, – такі космічні сорочки, прекрасні ткані пояси і чудові спідниці, – поєднуватися з такими вінками! – пригадує Васюк.
Старовинний весільний вінок і його репліка
Каже, що у своїй роботі за найменших сумнівів звертається до старих фотографій. Тим більше, що у приватних колекціях, музеях, у родинних архівах мешканців Вінниччини зберігаються родинні світлини, зроблені ще наприкінці ХІХ ст. А відзняті починаючи з другої половини ХХ – то й у кожного. На них дуже добре видно, що не було у жительок Вінниччини таких величезних головних уборів! А позаяк то традиція інших регіонів, запозичувати її не варто.
– Тоді я поставила собі питання, а які ж у нас були дівочі головні убори ? Шукали їх у приватних колекціях, у бабусь. І тепер усі ці віночки, які ви бачите на дівчатах із мого колективу, ми відтворили самостійно за фотографіями і за старими зразками, – розповідає вона.
Весільні віночки в образах
А вперше восковий весільний віночок дослідниця побачила у своєї бабусі. Пригадує, що за часів її дитинства ще побутувала традиція зберігати свої весільні віночки в образах (іконах, – ред.). Саме завдяки такому шанобливому і трепетному ставленню етнографи мають нині достатню кількість зразків для досліджень. Тому що віночки не зношувалися, як, наприклад, сорочки і спідниці.
Тіара
СПОЧАТКУ БУЛА ТІАРА
– А ці віночки зберігалися просто як реліквія, чи їм надавали якогось сакрального змісту? – запитую в науковиці.
Імітація воскових тіар з європейської традиції. Робота Юлії Васюк
– Одразу розмежуймо правдиве від міфічного. Бо перша містифікація, пов’язана з восковими вінками, – те, що вони побутують на території України дуже-дуже давно. Насправді це явище з’явилося в середині ХІХ століття, з того моменту, як королева Вікторія на своє весілля 1840 року уперше одягнула білу весільну сукню, а зачіску прикрасила віночком із флердоранжа (квітів апельсина). Безумовно, цей її лук із захватом сприйняли шляхетні панянки, заможні наречені захотіли його приміряти й на себе. Але флердоранж тоді був дуже дорогим і рідкісним, отож почали шукати йому замінники. Тому в європейській культурі у другій половині ХІХ ст. ми спостерігаємо таке явище, як wax flowers, або wax tiara, – воскові квіти й тіари, якими наречені прикрашали свої голови. Це був саме аналог королівського флердоранжа. І вже аж з плином часу бурхлива європейська мода 50–60 років позаминулого століття через Польщу, Австро-Угорщину прийшла до України, – пояснює Юлія Васюк.
Фото з приватної колекції Максименко Євгенії Яківни (1939 р.н.). Польське весілля Ольшевської Юзефи Степанівни та Дідківського Антона 1957 р. Село Велика Чернявка (Вишневе) Ружинського р-ну Житомирської області
Утім, вона додає, що весільні вінки на території України побутували дуже давно.
Васюк із недільним весільним вінком нареченої
– Але вони виготовляли їх із природних матеріалів: із квітів, зазвичай, із барвінку. Із часом вишукані тіари з воскових квітів, які імітують корони, метаморфізувалися і переплелися з весільним вінком українок. І так відбувся синтез, який породив восковий вінок, – каже етнографиня.
До воскових віночків додавалися весільні букетики для нареченої й нареченого, які чіплялися на груди
УДОВИНЕ РЕМЕСЛО
Дослідниця розповідає, що ці вінки, хоча й називаються восковими, насправді виготовляли не так із воску, як із парафіну, стеарину, різних сумішей, а іноді навіть з козячого жиру (лою). Щодо останніх, то через такий вінок із нареченими не раз траплялися курйози: жир, який мав вельми специфічний запах, танув від спеки, стікав. І до кінця весілля замість ошатної прикраси на голові в молодої міг залишитися тільки кумедний каркас із дротиків.
А загалом кожна майстриня розробляла технологію під себе. Бо, на відміну від вишитих сорочок, вінок весільний майбутні наречені самостійно не робили.
– Вінки виготовляли одна-дві жінки на селі чи й на кілька сіл. Або засватані дівчата купували їх на ярмарку, де продавали майстрині. Тому що займатися цим могли не усі. Хоча технологія виготовлення віночків загалом проста, але дуже повільна і нудна. У подільському вінку є дуже багато восковиць, – це такі воскові «крапельки». Я, маючи вже значний досвід і досить швидкий темп виготовлення вінків, можу зробити цих восковиць за годину аж 10 чи 12. А є ж вінки, у яких їх по 400–500 штук! – ділиться Юлія.
Заготовки – елементи для виготовлення воскового вінка, квітки та восковиці. Робота Юлії Васюк
До того ж, додає вона, треба ще провести багато підготовчої роботи: заготувати дротики, обмотати кожний із них папіросним папером, окремо виготовити квіти і листочки.
– Тоді все це завощити і зібрати в єдину композицію. Дехто робив ці елементи на дротиках, хтось – на ниточках, – акцентує етнографиня.
За її словами, попри величезну кількість весільних забобонів, засторог і табу, стосовно весільного вінка не було якихось обрядових обмежень. Наприклад, пекти коровай кликали тільки щасливих у шлюбі жінок, кухарка теж повинна була вважатися гідною та авторитетною у громаді. А ось весільні вінки найчастіше робили самотні жінки, вдовиці. Тому що у них не було родини і часто вони не мали змоги заробляти собі на життя важкою фізичною працею. І поганою прикметою це не вважалось.
Фрагмент воскового вінка, виготовленого під час майстер-класу з носійкою традиції Ганною Гладкою
– Носійка традиції, у якої я записувала технологію виготовлення вінка, – жителька села Чагова Ганна Данилівна Гладка. Вона сказала, що в тієї жінки, у якої вона замовляла вінок, були цілі коробки восковиць, квітів і листочків, які вона заготувала узимку, коли було менше роботи. А як приходила пора весіль і їй замовляли вінок, вона просто брала ці деталі і скручувала його, – каже науковиця.
Пояснює, що здебільшого на Вінниччині робили віночки дворядні. Зазвичай майстрині виготовляли для них такі квіти, які легко було вирізати з паперу: ружі, п’ятипелюсткові. Загалом робили це залежно від того, які металеві форми для тиснення пелюсток вони мали.
Весільний вінок, Піщанський р-н Вінницької обл., 1945р.
ОДИН НА УСЕ СЕЛО
– І, повертаючись до «весільних» містифікацій, кажуть, що не можна, щоб дві дівчини приміряли весільний вінок або вбрання, – продовжує Васюк. – Ми в «Етномайстерні Коло» маємо дуже багато свідчень, що були часи, коли вінок не просто одягали дві наречені, а на все село він був один-єдиний! І в ньому виходили заміж усі дівчата. Просто тому, що можливості придбати свій власний не було. То що, їм через це заміж не виходити?..
Різновид воскового вінка. Фото Юлії Васюк
Додає, що ці вінки із покоління в покоління не передавалися.
– Принаймні я не зустрічала таких свідчень, щоб дівчина виходила заміж у вінку своєї мами, як, наприклад, прийнято у Європі, – одягати на весілля сукню матері чи свекрухи. А взагалі, після тяжких років війни, голодоморів, у селах молоду і молодого споряджали усім гуртом: хтось приносив запаску, хтось чоботи, що в кого було, – розповідає дослідниця.
Вона зазначає, що є різні традиції, які стрічки чіпляти до вінка.
Старовинний весільний восковий вінок "голодних" часів
Старовинний восковий вінок, с. Бондурівка колишнього Чечельницького району. Фото Юлії Васюк
– Починали з того, що там не має бути жодного кольору, окрім білого, як вельон (фата, – ред.). Ми знаємо, наприклад, що у селі Чагові колишнього Оратівського району до вінка чіпляють тільки блакитні й рожеві стрічки. А в Літинському районі – лише блакитні. Словом, як традиція вибудувалась. Власне, які стрічки завезли купці, отакі й були. Тому якихось прикмет і оберегів у вигляді весільного воскового вінка шукати не варто, бо усе тут впирається у побутові й матеріальні речі. Скажімо, у пізніших зразках ми бачимо, що вінок одягали вже з вельоном. Маємо фото, на яких наречені були у великих трирядних вінках, а позаду – вельон. Наприклад, у колишньому Крижопільському районі. Це вже десь 60–70-ті роки ХХ ст. – каже Юлія Васюк.
Суботній вінок
ЗНОВУ У ТРЕНДІ
Весільні віночки на Вінниччині були різні. З початку ХХ ст. побутували два типи. Одні – кольорові, їх називали суботніми. Це ті вінки, у яких молода із дружками ходили просити на весілля. Це означало, що вона іще дівчина, не наречена. А вже на весілля вона одягала повністю білий вінок або такий, де білих деталей було найбільше.
Студентка Яна Качуровська у власноруч виготовленому весільному восковому вінку
Цікаво, що сьогодні воскові вінки – знову актуальні.
– Дуже багато наречених звертаються за придбанням такого вінка для себе на весілля! Скажімо, у моїх вінках вийшли заміж троє чи четверо дівчат. Та я захопилася восковими вінками виключно як науковиця і не заробляю на цьому. Знаю, що тепер дуже багато майстринь в Україні, які цим займаються професійно, – каже Юлія Васюк.
Студентка Софія Аль-Хадіді у восковому вінку, пофарбованому акрилом. Робота Юлії Васюк
Виготовляють воскові віночки і її студентки, які навчаються у Вінницькому фаховому коледжі мистецтв ім. М.Д. Леонтовича.
– Вони відтворюють воскові вінки, тому що це – частина нашого східно-подільського весільного строю. Коли виконували весільні пісні, й виготовляли ці віночки.
* * *
Фото Культурна спадщина Весілля Вінниччина дослідження
Источник: www.ukrinform.ua
