Скоріш за все, кожен пригадує власне перше знайомство зі школою. Дехто нетерпляче чекав моменту, аби опинитися за шкільною партою, тоді як інші жалкували про завершення безтурботного дитячого етапу.
А ви пригадуєте, яким було для вас свято першого дзвоника? Як ви готувалися до нього? Якою була дорога до освітнього закладу? Якою була зустріч з вашою першою наставницею та однокласниками? Чи збереглися фотографії, що передають атмосферу того особливого дня?
Українські майстри порцеляни майстерно відтворили в своїх творах момент, коли діти стають учнями перших класів.
В бесіді з виданням «ФАКТИ» колекціонерка, дослідниця української порцеляни та авторка книг, Людмила Карпінська-Романюк, розповіла про рідкісні вінтажні статуетки, що є цінними сьогодні.
«Поруч з букварём ми бачимо друзів дівчинки — ляльку та песика»
– У статуетці «Першокласниця» авторства Григорія Молдавана зосереджена ціла історія дитинства, – зазначає Людмила Карпінська-Романюк. – Митець не зображує школу. Відсутні елементи, як-от парта, вчителька, дзвінок чи портфель. Він представляє образ першокласниці через один ключовий предмет — буквар, який символізує знання. Художник навмисно виділив напис «БУКВАР» на обкладинці книги, зробивши його майже головним елементом композиції. Дівчинка сидить, спираючись на буквар, який надає першокласникам основи знань. Однак, є й більш поетичний, відмінний аспект. В руках дівчинки не книга, а лялька. Це геніальне рішення Григорія Молдавана! Першокласниця ще не розлучилася зі своїм дитинством. Вона вже стала школяркою, вже має буквар, але все ще тримає в руках улюблену ляльку. Художник ніби стверджує: школа не скасовує дитинство. І ще одна невелика деталь, яку легко пропустити, але яка мене надзвичайно зворушує. З-за букваря виглядає маленький цуцик. Його майже не видно, але він створює відчуття дому. Дівчинка ще не остаточно перейшла у світ обов’язків. Поруч із букварем залишаються її друзі — лялька та песик.
ВІДЕО ДНЯ
Г. Молдаван. «Першокласниця». Полонський завод художньої кераміки. 1957
– Це надзвичайно зворушлива композиція…
РЕКЛАМА
– Це, мабуть, найніжніше прощання з дошкільним дитинством в українській порцеляні. Маленька першокласниця ще не відпускає свою ляльку, але вже тримається за буквар. Ця робота не про школу як установу. Вона про перший крок до дорослості, зроблений без остраху, адже поруч залишаються тепло дому, улюблена іграшка та вірний песик. Це надзвичайно гуманістичний образ, в якому освіта не відриває дитину від її світу, а м’яко вводить її у новий.
– Хто ще з українських митців звертався до цієї теми?
– Валентина Покосовська. Назва її роботи «Першокласниця», ймовірно, вас здивує. Зі шкільних атрибутів ми бачимо лише ранець за спиною дівчинки. Вона вбрана у літню сукню, а в руці тримає іграшковий кошик. Очевидно, що восени їй доведеться йти до школи. Отже, вона приміряє ранець, але думками ще перебуває у безтурботному дитинстві. Попереду на неї чекає новий шлях, але зараз її думки не про це, а про гру. Ми не бачимо поруч ляльки чи ведмедика, натомість дівчинка сама нагадує ляльку.
РЕКЛАМА
Валентина Покосовська. «Школярка». Баранівський фарфоровий завод. 1952
«Невипадково головним композиційним елементом стає не портфель, а саме букет»
– А ось робота Оксани Жникруп, – продовжує Людмила Карпінська-Романюк. – Мисткиня показує момент входження дитини в новий етап життя інакше. Перше вересня — це свято. А букет та святковий білий фартух були важливими його атрибутами. У дівчинки трохи підняте підборіддя та впевнений погляд, що свідчать про її відчуття власної дорослості. Не випадково головним композиційним акцентом стає не портфель, а саме букет. Перший день у школі — це насамперед свято, а вже потім навчання.
Оксана Жникруп. «Першокласниця». Баранівський фарфоровий завод. 1953. Полонський завод художньої кераміки. 1956
– Цікаво розглядати кожну деталь.
РЕКЛАМА
– Так. Саме такою була шкільна форма для дівчаток у той час. Коричневе або синє плаття з мереживним комірцем, який був знімним. Білий фартух для свят, чорний — на кожен день. Першокласниці йшли до школи зазвичай з бантами. Букет міг бути з айстр або жоржин. А ось робота Ольги Рапай у розписі Оксани Жникруп «Мама й діти» («Близнюки»). Дві сестрички вперше йдуть до школи. Мама веде їх за руку. Дівчатка несуть яскраві букети. Мама вбрана нарядно, відповідно до моди тих років. Життєвий шлях людини починається з дороги до школи. Перший клас — це нова сторінка життя, яка у багатьох аспектах є визначальною…
Ольга Рапай, розпис Оксани Жникруп. «Мама й діти (Близнюки)». Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1957
«Троє дітей схиляються до відкритої книги, вони разом відкривають нове, дивуються, навчаються»
– Чим особлива композиція «Перші уроки» Тамари Крижанівської?
– Вона продовжує тему дитинства та навчання, але розкриває її дещо по-іншому. Троє дітей схиляються до відкритої книги. Вони разом пізнають нове, разом дивуються, разом навчаються. Художниця показує, що знання народжуються не лише у взаємодії між дорослим і дитиною, а й у спільному дитячому досвіді. Композиція надзвичайно лаконічна. Майже відсутні другорядні деталі, натомість увага концентрується на ритмі постатей, їхніх схилених головах і книзі, яка стає композиційним центром твору. Саме вона об’єднує дітей. У ширшому контексті української порцеляни середини ХХ століття ця робота підтверджує, що книга була для художників значно більшим, ніж просто навчальний атрибут. Вона символізувала відкриття світу, перші кроки до культури та людське єднання. Саме тому мотив читання так часто з’являється в українській порцеляні як образ майбутнього, що починається з дитячої допитливості.
Тамара Крижанівська. «Перші уроки». Городницький фарфоровий завод. 1957
Раніше у виданні «ФАКТИ» колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк розповіла про дитячий сервіз з абеткою, який є справжнім раритетом.
До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є поціновувачами краси порцеляни, до першого в Україні Музею порцелянових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових порцелянових мануфактур. Нещодавно у музеї відкрито зал українського фарфору, де представлено чимало унікальних робіт вітчизняних майстрів-порцеляністів. Неймовірна порцелянова подорож подарує вам багато позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!
Фото у заголовку: Валентина Покосовська. «Школярка». Баранівський фарфоровий завод. 1952
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк