Незважаючи на війну та всупереч їй, українські умільці виготовляють хендмейд, який дивує красою та витонченістю. Лакова мініатюра Юлії Котової настільки чудова, що кожну деталь можливо розглядати безкінечно.
Добірка з песиками особлива. Вона містить в собі стільки затишку та доброзичливості! Адже домашні тварини завжди приносять дорослим і малечі позитивні відчуття. Сьогодні, у скрутний час, ці відчуття особливо цінні.
У бесіді з «ФАКТАМИ» майстриня з Полтави Юлія Котова, твори якої відомі не лише в Україні, а й за її межами, поділилася подробицями створення лакової мініатюри із зображенням собак, а також надала корисні поради зі стилю тим, хто любить носити прикраси з анімалістичними мотивами.
«Мене зачарували глибокі сині очі хаскі»
— Юліє, ваші песики як справжні. Яким чином досягаєте такого результату?
ВІДЕО ДНЯ
— Секрет у багатошаровому живописі та старанно промальованій шерсті. Кожен штрих повинен бути саме на своєму місці, оскільки мініатюрний живопис не допускає неточностей, всі огріхи помітні. А ще важливо зловити вдачу тваринки. Адже всі вони, як і люди, несхожі. Ось хаскі. Мене зачарували ці глибокі сині очі та відтінок шерсті. Хаскі — песики пухнасті, а я обожнюю пухнастих звірів і люблю змальовувати хутро. Для цієї мініатюри я обрала агатовий зріз, у якому власне агат з’єднався з кристалами кварцу і створив морозний узор, що дуже пасує до зображення зимового сюжету і північного пса. Також я доповнила композицію сосновими гілками. Вони у мене теж асоціюються із зимою та морозом.
Хаскі на агатовому зрізі виглядає як справжня. Як майстерно виписане хутро!РЕКЛАМА
— Які ще породи привернули вашу увагу?
– Ось йорки — вони зовсім малесенькі, але ж які харизматичні! Відразу зрозуміло, що в їхніх маленьких тілах живуть сміливі душі. Цей комплект прикрас написаний на пластинах справжнього перламутру. Він має ніжний м’який блиск.
Харизматичні йорки майстерно зображені на пластинах натурального перламутру.РЕКЛАМА
— Яка краса!
– А ось бобтейл або староанглійська вівчарка. Це досить давня порода, виведена у Великій Британії ще у дванадцятому столітті. Цих псів використовували для охорони та випасання овець. Це кмітливі собаки-пастухи з досить врівноваженим характером. Цікаво, що у давнину податок на пса-пастуха залежав від довжини його хвоста. Тому перевага віддавалася песикам з короткими хвостиками. Власне назва породи означає «короткий хвіст».
Бобтейл з ромашками зачаровує красою.
«Любов до тварин — показник людяності»
– А ось довгошерста коллі, — продовжує Юлія Котова. — У 1860-х королева Вікторія була в захваті від цих псів Тоді вона відвідала свій шотландський маєток у Балморалі й забрала з собою кілька псів у Віндзорський палац.
РЕКЛАМА
Коллі та йорк на цій прикрасі — справжні красунчики
— Ви малюєте песиків з натури?
— Я створюю роботи по фото. Малювати тварин з натури важко. Вони не розуміють, що відбувається, чому треба сидіти на одному місці, дивитися в одну точку. Я це не практикую.
— Як реагують собаки на свої портрети?
— Мініатюрні зображення занадто дрібні, щоб тварини могли себе роздивитися і впізнати. Та й цікавлять їх зовсім інші речі.
— Чому анімалістичні мотиви такі популярні у прикрасах?
— Любов до тварин — показник людяності. Можливо, створення прикрас із зображенням тварин — це і є один з виявів гуманності та любові. Тим більше, що ми говоримо про домашніх улюбленців, які стають повноправними членами родини на рівні з людьми.
— Чимало з ваших робіт стали жіночими прикрасами. Як їх поєднувати з одягом?
— Треба знати певні секрети. Такі прикраси є акцентними, тому, на мій погляд, вони найкраще поєднаються з мінімалістичними, однотонними образами, зокрема з монохромними багатими фактурами…
Роботи Юлії Котової пронизані любов’ю до навколишнього світу
«Я ще насолоджуюся цією осінню. Створюю мінісерію робіт з осіннім настроєм»
— Чи можна поєднувати анімалістичний дизайн з флористичним у вбранні?
— Я впевнена, що, за наявності бажання, можна створити багато гарних комбінацій для таких образів. Все залежить від відчуття стилю конкретної людини. Але якщо не впевнені, то класика і монохром у поміч. Прикраси не повинні «сперечатися» в образі. Разом вони мають виглядати гармонійно.
— Що найскладніше у створенні лакової мініатюри?
— Це захопливий вид творчості. Але існує чимало труднощів. Тут не можна поспішати, а навпаки, варто максимально сповільнитися, бо мазки мають бути точними. Один невдалий рух може зіпсувати цілий етап розпису. Створення лакової мініатюри потребує ювелірної точності. А ще це справжня магія. Спочатку треба обрати камінь. Я використовую агати, лабрадорити, яшму, обсидіани, родоніти… Потім треба у камені побачити сюжет, а вже після цього починаються технологічні процеси підготовки самоцвіту до розпису. Найскладніший етап всієї роботи — це фінішне покриття, коли розпис вкривається кількома захисними шарами лаку. Це надзвичайно відповідальний момент, бо якщо на незастиглий лак сяде пилинка, то весь шар доведеться переробити. А найпідступніший момент — полірування. Це досить тривалий процес. Дві — чотири години я тру лакове покриття спочатку наждачним папером різної абразивності, а потім шматочком фланелі з окисом хрому. Іноді можу перестаратися і протерти до попереднього шару лаку. І тоді треба переробляти.
— Як зберігати прикраси, виконані у техніці лакової мініатюри?
— Кожну потрібно зберігати окремо від інших прикрас, щоб запобігти утворенню подряпин. На лакову мініатюру не повинно потрапляти пряме сонячне проміння. Час від часу протирайте такі прикраси злегка зволоженою фланеллю, щоб прибрати з лакованої поверхні шкірну секрецію, яка є агресивним середовищем для лаку. Якщо дотримуватися цих порад, то лакова мініатюра збережеться у гарному вигляді довгі роки.
— Юліє, над чим ви працюєте сьогодні? Чи будете створювати нову серію робіт до зимових свят?
— Я ще насолоджуюся цією осінню. Створюю мінісерію робіт з осіннім настроєм. Вже є робота з пташками вільшанками. Ще буде гілочка дуба з жолудями. Також хочу зобразити чашку «осінньої» кави. А на зимову тематику придумала сюжет із довгохвостими синичками.
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з художницею Ольгою Ковтун, яка у своїх роботах прагне передати подих миті.
Фото з альбому Юлії Котової