Як століття тому поставало і помирало українське Відродження 14.05.2024 20:47 Укрінформ Обов’язково подивіться ігрову кінострічку режисера Тараса Томенка про мешканців Будинку «Слово» у Харкові. Багато буде паралелей…
Це тонка, трагічна і правдива монохромна історія про українських письменників, поетів, режисерів, акторів – зібраних «ініціативною групою товаришів» під одним дахом у Харкові майже 100 років тому, щоб змусити їх творити в ім'я і на славу радянської системи.
Ненажерлива сталінська репресивна машина торувала нашій інтелігенції кривавий шлях, а знищивши її, взялася за українське село. Вочевидь найгостріше ці події відгукувалися саме в долі мешканців будинку «Слово» – митці гостро відчували, що відбувалося з Україною і хотіли про це писати.
Час виходу стрічки на широкий екран – початок травня – обрано невипадково, адже 13 числа цього весняного місяця – культовий і драматичний день для літературної спільноти, день самогубства Миколи Хвильового, яскравого представника «Розстріляного відродження» автора та ідейного натхненника гасла «Геть від Москви!»
РЕЖИСЕР: 10 РОКІВ ТОМУ ЦЕ БУЛО НЕМОДНО І НЕЦІКАВО, НІКОМУ НЕ ПОТРІБНІ БУЛИ НІ ТИЧИНА, НІ СОСЮРА
Ігровий повнометражний фільм «Будинок «Слово». Нескінченний роман» йшов до глядача довго, спочатку у його авторів, як розвідка, народився документальний фільм «Будинок «Слово» (вийшов у прокат у 2017 році).
Режисер Тарас Томенко. Фото Володимира Тарасова / Укрінформ
Режисер Тарас Томенко, який разом з Любов’ю Якимчук також долучився і до написання сценарію, задумали художній фільм понад 10 років тому, ще за часів Януковича. Працювали буквально «в стіл» – тоді не було жодної надії на втілення сценарію, жоден з продюсерів не хотів братися за цю тему. «Це було немодно, нецікаво, нікому не потрібні були ні Тичина, ні Сосюра. Повним ходом знімалися російські серіали, і більшість наших акторів та режисерів були там задіяні.То була наша реальність. І щоб це змінилося, знадобилося 10 років», – згадує пан Томенко.
Час написання художнього сценарію припав на період Майдану. І напевно на те, яким є один з головних антагоністів фільму – стукач-Акімов – вплинула Революція гідності, тому що автори, як і всі ми, розуміли, що «рука Кремля» втручається і в хід революції, і в поведінку Януковича в Києві. Відповідно, глядач може легко побачити історичні паралелі.
Співсценаристка Любов Якимчук. Фото Любов Якимчук / Фейсбук.
«Навіть у 2017-му, коли вийшов документальний фільм «Будинок «Слово», годі було уявити, що на радіо лунатиме вірш футуриста Ґео Шкурупія «Барабани» у виконанні співака Артема Пивоварова, що з’явиться співачка Клавдія Петрівна, яка назве себе іменем персонажа Миколи Хвильового. Або, що бренд одягу byMe створить колекцію «Березіль», натхненну драматургом Лесем Курбасом і його театром! – каже Любов Якимчук. – Це були абсолютно нереальні речі. І зараз культура, яка була втрачена, заборонена, незасвоєна нами – стає нашим надбанням. Ми її переосмислюємо аж до рівня попкультура».
Станіслав Сукненко в ролі Леся Курбаса
На думку Якимчук, фільм з’явився дуже вчасно. Хоча він вже давно готовий і брав участь у кінофестивалях у 2021 році, але саме зараз, після повномасштабного вторгнення, є величезний запит на наше минуле.
«І термін «Розстріляне відродження» знову повернувся, адже вже довгий час українська інтелігенція говорить про «наші 20-ті». А от зараз «Розстріляне відродження» перегукується з сьогоденням, і це ще більше зачіпає», – говорить Любов Якимчук.
У СТРІЧЦІ ЛУНАЄ СИРЕНА. ТОДІ НІХТО НАВІТЬ НЕ УЯВЛЯВ, ЯК ЦЕ ЗВУЧИТЬ! ТЕПЕР МИ ЧУЄМО ЇЇ КОЖНОЇ НОЧІ…
Хвилювання, що фільм може втратити актуальність, не справдилося, бо меседжі, закладені в ньому, стали ще нагальніші – стосуються і нашого часу, і війни. Наприклад, у стрічці лунає навчальна сирена. Під час зйомок, ніхто на майданчику навіть не уявляв, як цей «ревун» звучить! Тепер ми чуємо його кожної ночі…
А ще у фільмі звучить багато-багато чудових віршів – він буквально пересипаний поетичними рядками – впізнаваними і не дуже. Автори задумали це так, щоб люди, послухавши, прийшли додому і відкрили книжку когось із побачених на екрані поетів, продовжили, або можливо розпочали для себе роботу з заповнення літературних «прогалин».
Кінофільм Будинок «Слово» зібрав блискучий акторський склад: Микола Хвильовий – В’ячеслав Довженко, Павло Тичина – Костянтин Темляк, Михайль Семенко – Геннадій Попенко, Майк Йогансен – Андрій Ісаєнко, Володимир Сосюра – Андрій Май, Марія Сосюра – Юлія Чепурко, Іван Багряний – Євген Ламах, Наталія Ужвій – Слава Красовська, Григорій Епік – Роман Ясіновський, Валентина Чистякова – Олена Світлицька, Іван Микитенко – Дмитро Чернов, Раїса Троянкер – Валерія Ходос, Василь Седляр – Остап Дзядек, Лесь Курбас – Станіслав Сукненко, працівниці їдальні – Ніна Набока та Марина Кошкіна, гість з Німеччини – Олександр Ярема та інші.
Співсценаристи провели понад 1,5 року, досліджуючи архіви і літературні музеї Україні – познаходили цілу низку документів та фотографій, які раніше не були відомі. Це стало у великій нагоді для відтворення історичної та біографічної достовірності – попри те, що фільм ігровий, актори мають величезну фізіономічну схожість з тими, кого грають. Глядачі зможуть побачити літераторів, поетів, культурних діячів майже такими, як вони виглядали насправді – зачіски, постава, характерні риси, одяг.
ЗАДУМ ФІЛЬМУ – ПОКАЗАТИ ПИСЬМЕННИКІВ ЖИВИМИ ЛЮДЬМИ БЕЗ «АКАДЕМІЧНОГО ПИЛУ», ХАРИЗМАТИЧНИХ І НАВІТЬ ЗУХВАЛИХ
Одна з основних ідей фільму – вкрай важлива – показати письменників живими людьми без «академічного пилу».
«У фільмі дуже багато літературних вечорів, розмов, бійок, випивки теж (але, вибачте, про це можна почитати в мемуарах Хвильового чи Миколи Куліша). Я дуже вдячний Тарасу і всій команді за це правдиве життя, яке якраз і змушує молодь цікавитися літературою, бо вона бачить харизматичних, актуальних, в чомусь зухвалих письменників, а не «величних геніїв». Будинок «Слово» був сповнений життям, до того, як у нього прийшли Акімов і йому подібні», – говорить Олександр Хоменко, автор трейлеру до фільму та засновник проєкту МУР, який нещодавно випустив альбом-мюзикл «Ти [Романтика]».
Музика також є важливою складовою фільму – для трейлера її створив український гурт NAZVA, а в цілому до всього фільму – написала композиторка Алла Загайкевич.
ДОВЖЕНКО: ГОЛОВНЕ – НЕ ПОВТОРИТИ ПОМИЛОК МИТЦІВ, ЯКІ ПОВІРИЛИ МОСКОВИТАМ ТА ЇХНІМ «КАЗКАМ»
В’ячеслав Довженко в ролі Миколи Хвильового
Актор театру і кіно В’ячеслав Довженко зіграв протагоніста – Миколу Хвильового. Ми побачимо його і у щасливі хвилини життя, і у ті, які стануть рубіконом для прийняття рокового рішення.
«Цю історію треба показувати, вона необхідна, вона абсолютно сьогоденна. Як викладач, я даю студентам на другому курсі завдання ставити прозу «розстріляного відродження». І ви собі уявити не можете, як діти шоковані тим, наскільки перегукується те, що було тоді – з сьогоденням. На жаль, ми досі живемо в реаліях окупації… На жаль, нас досі знищують, але ми боремося і головне – не повторити помилок тих митців, які повірили московитам та їхнім «казкам», – впевнений актор.
Дмитро Олійник у ролі Володимира Акімова
Дмитро Олійник втілив «суцільне зло» – завербованого і підкупленого спецслужбами поета Володимира Акімова. Спочатку актор пробувався на іншу роль, але врешті зіграв антагоніста головного героя.
«Це був доволі серйозний виклик для мене, як для молодого актора 6-літньої давності – перша головна роль, ще й з таким крутим розвитком персонажа від позитивного до негативного. Я щасливий, що фільм виходить у прокат саме тепер, оскільки в суспільстві резонує прагнення і бажання до повернення в нашу спільну пам’ять митців, про яких довгий час замовчувалося. Зараз гостро стає потреба знаходити наших старих нових українських історичних героїв і це дуже резонує серед молоді завдяки таким фільмам та таким проєктам, як МУР «Ти [Романтика]».
Марина Кошкіна в ролі милої офіціантки Галі
Акторка Марина Кошкіна зіграла роль милої офіціантки Галі, яка працює в будинку «Слово», знає іноземну мову, захоплюється поезією та дуже шанує тих, хто її творить. На жаль, за це наївна і чиста дівчина буде покарана одним негідником.
«Сподіваюся, що глядачі зможуть відчути історію, в яку наша команда вкладала душу. Актуальність цієї роботи безумовна, а для мене ця історія – більше про те, як важливо пам’ятати людей, які так багато зробили для нас – Сосюра, Хвильовий, Курбас… Я вважаю тексти, які вони нам залишили – це заповіт і хотілося, щоб це було завжди при нас, при наших дітях, у наших серцях і головах, тому що слово – це наша зброя», – поділилася пані Марина.
Костянтин Темляк в ролі Тичини
Команда особливо подяку вала своїм колегам, які брали участь в знімальному процесі, втілили деяких персонажів і зараз змінили професію актора на військового. Зокрема, до лав ЗСУ з початку повномасштабного вторгнення вступили актор Костянтин Темляк (Павло Тичина) та Геннадій Попенко (Махайль Семенко).
ДРАМАТУРГІЯ ЧОРНО-БІЛОГО КОЛЬОРУ, ЯКИЙ СТАЄ ДЕДАЛІ ТЕМНІШИМ, І ОТ ВЖЕ МИТЦЯМ НЕМАЄ ЧИМ ДИХАТИ…
У фільмі не дуже багато сцен фізичного насилля, хоча ми звісно побачимо як «люб’язно» співробітники спецслужб супроводжували митців з їхніх осель – когось забиваючи ногами, когось – зав’язаного у «гамівну сорочку».
Найстрашніші і найсильніші сцени – де одночасно відбувається ще й насилля моральне, коли ми бачимо, як ламаються сильні, сміливі, натхненні і талановиті…
«Є одна сцена, яку я ніколи не дивлюся, намагаюся дивитися на маленький портретик Сталіна в куточку на стіні – це зґвалтування Галі. Не знаю, як актриса це зіграла, для мене це досі загадка… Всі кадри насильства, і фізичного, і психологічно дуже важкі для сприйняття. Кожну сцену ми намагалися знімати одним кадром, тому технічно – це було надзвичайно важко. І оскільки були обмежені з репетиціями, потрібно було мати високий ступінь концентрації на всьому», – пояснює режисер.
Творці фільму намагалися передати атмосферу, яка звужується – повітря, яке стискається довкола українських письменників різними засобами, зокрема і роботою оператора-постановника Михайла Любарського («Люксембург, Люксембург», «Терикони»). Для цього була продумана драматургія чорно-білого кольору, який стає дедалі темнішим-темнішим і от вже митцям немає чим дихати…
«Хоча за документами Держкіно у нас фільм кольоровий, і по факту – у нас є один кольоровий кадр! Ми дійсно працювали над тим, щоб підкреслити атмосферу», – пояснює режисер.
Художником-постановником виступив Шевкет Сейдаметов, відомий за роботами у фільмах «Кіборги», «Хайтарма», «Чужа молитва». Для Будинку «Слово» творчою командою була створена величезна кількість декорацій та реквізиту того періоду з дотриманням духу тих часів.6
ДРУЖИНА СОСЮРИ МАРІЯ БУЛА АГЕНТКОЮ, А ДРУЖИНА ХВИЛЬОВОГО – ЧЕКІСТКА
Любов Якимчук. Фото автора публікації
Як розповіла Любов Якимчук, художники, що створювали візуальні образи героїв, працювали з документальними фотографіями, але намагалися не достеменно відтворити тодішні костюми, а проінтерпретувати, стилізувати їх. Не повторювали те, що було, а переосмислювали їх в стилі, який відповідає персонажам. Тож звісно, Остап Вишня в кіно, як і в житті – ходитиме у вишиванках, а Раїса Троянкер – вражатиме екстравагантними вбраннями. Постановники картини відтворили навіть колір її суконь.
Валерія Ходос у ролі Раїси Троянкер
Це дуже цікава українська поетеса, про яку зовсім не знає широкий загал, але після фільму вам точно захочеться дізнатися про неї більше. Вона була яскрава, мала багато романів і писала авангардні еротичні вірші. Раєчка народилася в Умані, в юному віці втекла з дому з дресирувальником, стала циркачкою, а потім… потрапила на поетичний вечір Володимира Сосюри і закохалася в нього. Поїхала за ним до Харкова – постукала в двері і сказала дружині поета буквально: «Добрий день, я Рая, хочу побачити Володимира» (хоча у фільмі буде дещо інший і не такий дружелюбний діалог). Вони писали одне одному вірші, це були ніжні стосунки – про їхній бурхливий роман детально розповідає у своїх спогадах Юрій Смолич. Та й не секрет, що у Сосюри були романи не лише з нею.
Але це все красива лірика, потворною ж прозою було те, що в будинку літераторів постійно заводилися «стукачі», а його стіни оповивало павутиння «прослушок»…
І це були не чужі літераторам люди – з кримінальних агентурних справ, із якими працювали автори кіно, розуміло, що інколи самі мешканці будинку «Слово» працювали агентами. Імена деяких відомі, наприклад, Остап Вишня. Хоча він був завербований вже пізніше, в сорокових роках, і нічого крамольного на письменників не доповідав, проте спецслужби тримали його на гачку.
А, наприклад, дружина Сосюри – Марія Данилова вже була агенткою у період, зображений у фільмі. Так само, як і дружина Хвильового – чекістка Юлія Уманцева. Вона тоді продовжувала працювати в спецорганах. Ще в 20-х роках жінка врятувала поета від розстрілу більшовиками, але умовою було що він на ній одружиться. І він одружився. Це був нещасливий шлюб та Хвильовий гарно ставився до її дочки Любочки – виховував і оберігав її. Це історична правда.
З АКІМОВА РОБИЛИ ЗБІРНИЙ ОБРАЗ, ЯКИЙ БИ УОСОБЛЮВАВ ВСІХ ДОНОЩИКІВ
Дмитро Олійник у ролі Володимира Акімова
Лише Володимир Володимирович Акімов – все ж вигаданий персонаж. «Працюючи над ним, ми створювали збірний образ, який би уособлював всіх, хто робив доноси. Це були і прибиральники, і працівники, і літератори. Багато агентурних справ знищені і ми, наприклад, не знаємо ім’я, а лише псевдонім агента, хоча з контексту зрозуміло – це хтось з письменників», – розповідає Любов Якимчук.
Акімов – сором’язливий юний поет, який на початку історії мріє бодай познайомитися з Хвильовим і дати йому почитати свої вірші, далі – (привласнивши собі його ж п’єсу і вжившись в образ генія) блискавично перетворюється на монстра-людожера, ладного втопити, знищити, зґвалтувати, повіривши «солодким» обіцянкам НКВС-ника Менера (актор Юрій Одинокий) та отримавши карт-бланш на свої безчинства та безкарність. Хоча – це теж виявилося ілюзією.
Юрій Одинокий в ролі співробітника НКВС Менера
А от прізвище Акімов – реальне, як розповіла Любов Якимчук, його носив один з ДПУшників, який допитував і катував Михайля Семенка в Києві, після чого поет був розстріляний в «Жовтневому палаці», де розміщувався НКВД.
ПОХОДОМ НА ЦЕ КІНО, ГЛЯДАЧ ДОПОМОЖЕ В МАЙБУТНЬОМУ ІСТОРИЧНИМ ДРАМАМ ОТРИМУВАТИ ФІНАНСУВАННЯ ДЕРЖКІНО
Виробництвом фільму займалася компанія «FRESH PRODUCTION», продюсери – Юлія Чернявська, Олег Щербина, Пилип Іллєнко та Ростислав Мартинюк. Загальний бюджет – 60 млн грн. З них підтримка Держкіно становила 30 млн 22 тис. 698 грн, також була фінансова інвестиція від Фонду «Солідарність» та самої компанії. Яким буде бокс-офіс поки що говорити рано, команда нічого не загадує, але розраховує на підтримку глядачів. Після прокату в кінотеатрах України фільм вийде на низці інтернет-платформ, чи покажуть його на телебаченні – поки що питання.
«Сподіваємося, що глядач піде на це кіно, бо це насправді дуже важливо, тому що допоможе в майбутньому подібним фільмам – історичним драмам, отримувати фінансування Держкіно. Якщо цього не станеться, то український кіноринок далі будуть потихеньку заполоняти комедії», – попереджає співпродюсер фільму «Будинок «Слово». Нескінченний роман» Олег Щербина.
Любов Базів. Київ
P.S. 7 березня 2022 року внаслідок ракетно-артилерійського обстрілу російськими військами будинок «Слово» в Харкові було сильно пошкоджено. Творча команда фільму та проєкт МУР веде перемовини про можливість інвестувати частину прибутку на його реконструкцію і вірить, що фільм зможе допомогти усвідомленню в суспільстві значення цієї будівлі, яке спочатку стало місцем духовної сили, місцем, де поселилася душа української культури, а потім – символом того, що зробив з нею ворог.
Фото надані творцями фільму.
Кіно Культура "Будинок "Слово" прем'єра
Источник: www.ukrinform.ua
