Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Центр Покровська, що раніше вирував життямArticle information
- Author, Орла Ґерін
- Role, Старша міжнародна кореспондентка, Покровськ
- 1 година тому
35-річний Антон Яремчук збирається у дорогу, щоб вивезти із зони бойових дій ще одну групу мирних мешканців. Він радий туману, що допомагає йому та його колезі Пилипу ховатися від російських дронів.
Це трохи захищає його броньований фургон. Утім, кожна така подорож може стати останньою.
У грудні уламок від дрона пробив броньовану машину, яку використовували волонтери з команди Антона. Люди в авто отримали поранення, але ніхто не загинув. "Нам дуже пощастило", — каже він.
Покровськ, який російські військові атакують вдень і вночі, цими днями для Антона став регулярним напрямком. Російські війська підходять дедалі ближче — зараз вони менш ніж за два кілометри від міста.
"Останні кілька днів, коли ми приїздили, там було просто пекло", – розповідає Антон.
Автор фото, Ґоктай Коралтан/ BBC
Підпис до фото, BBC разом з Антоном Яремчуком поїхало на евакуацію людей з Покровська
"Там залишаються ще близько семи тисяч осіб. Ми спробуємо вивезти когось із них із цього жаху", — каже він.
Антон займається евакуацією мирних жителів з початку російського вторгнення в лютому 2022 року.
Коли Росія напала на його країну, український кінематографіст залишив свою кар'єру у Берліні, повернувся додому та організував невелику благодійну організацію Base UA.
З того часу він та його команда змогли евакуювати з зони бойових дій близько трьох тисяч мирних жителів та відвезти їх у безпечніші райони.
Раніше таким безпечним місцем був Покровськ.
Автор фото, Ґоктай Коралтан/ BBC
Підпис до фото, У Покровську все ще залишаються тисячі мешканців — здебільшого це люди похилого віку
"Це безумство, — розповідає він, поки ми їдемо до міста. — Тому що він був притулком, це було найбезпечніше місто в регіоні, і тут найбільша в околицях лікарня. Евакуаційний поїзд вирушав із Покровська".
Якщо або коли російські війська захоплять місто, українські військові втратять ключовий транспортний вузоз і логістичний центр.
"Нікого не залишимо"
Україна вже втратила можливість видобувати вугілля на найважливішій шахті цього району — єдиній, де було коксівне вугілля для сталеливарної промисловості країни. Через російський наступ шахту зупинили ще в січні.
Разом з Антоном ми прямуємо до Покровська. Спереду до його бронежилета прикріплені турнікет та аптечка. На його білій світловідбивній куртці напис "Нікого не залишимо".
Перед тим, як ми рушаємо, він попереджає: "Коли припаркуємося, виходьте з машини та не стійте поруч — у разі, якщо в нас цілитимуться".
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Вулиці Покровська спорожніли, а будинки стоять занепалі і зруйновані
Що ближче ми підходимо, то більше вибухів чуємо. Війна залишила свій слід, зробивши місто майже неживим. Вулиці спорожніли, вікна та двері багатьох будинків забиті.
Деякі будівлі зрівняли із землею. З труб на засніжених дахах не йде дим.
Ми проїжджаємо повз припарковану машину з білим прапором.
Ольга, у зимовій куртці бузкового кольору і хутряному капюшоні, вже чекала нас на узбіччі. Вона одна із шести жителів Покровська, яких Антон має сьогодні евакуювати.
Ольга йде закрити свій будинок — робить усе швидко, хоча їй уже 71 рік. Вона сідає в машину і не озирається.
"Я прожила в цьому будинку 65 років", — каже жінка.
"Дуже важко все залишати. Але це більше не життя, це схоже на пекло. Спочатку ми думали, що, можливо, пересидимо, але тепер буквально земля трясеться", — пояснює вона.
Автор фото, Ґоктай Коралтан/ BBC
Підпис до фото, 71-річній Ользі довелося виїхати з дому, в якому вона прожила 65 років
Її діти та онуки поїхали з міста, коли почалися інтенсивні обстріли. Я питаю її, чи зможе вона колись повернутися назад. "Хто знає… Але ми сподіваємося", — відповідає Ольга.
Коли Антон по дорозі бачить когось із мешканців на вулиці (а їх небагато), то переконує покидати місто. Він зупиняється, дає листівку та пояснює, що евакуація безплатна, а волонтери допоможуть знайти місце, де зупинитися, наприклад, у Павлограді.
Проте деяких людей дуже складно переконати.
"Я маю залишитися. Мій син загинув, і мені треба бути поряд з його могилою", — каже одна старша жінка.
"Я не думаю, що ваш син хотів би, щоб ви залишалися тут", — відповідає Антон.
Автор фото, Ґоктай Коралтан/ BBC
Підпис до фото, Тривалий час Покровськ був відносно безпечним містом
Ми проїжджаємо повз трьох людей, які вийшли надвір за водою. Антон кричить їм: "Тут будуть вуличні бої".
"На жаль, це так. Я займаюся цим із першого дня війни. Все скрізь однаково. Це фінальна стадія [наступу на місто]", — пояснює він.
Одна з жінок підходить взяти листівку. "Бережи вас Господь", — каже вона йому, перш ніж піти далі.
Антон швидко їде від однієї адреси до іншої. В одному із будинків до нас ніхто не виходить. Він забирається на високу залізну браму, щоб оглянути територію навколо будинку. Він стукає. Він кричить. Він розмовляє з сусідом. Так і не знайшовши жінку, яку ми мали евакуювати, ми їдемо далі.
Я питаю його, що він чекає від 2025 року — зараз, коли Дональд Трамп повернувся до Білого дому та намагається підштовхнути Київ та Москву до мирних переговорів.
"Я перестав заглядати так далеко вперед. Я думаю, ніхто насправді не знає, що буде далі. Я особисто думаю, що навіть якщо якісь переговори й розпочнуться, то навряд чи перестануть стріляти", – каже Антон.
Ба більше, Антон вважає, що з початком переговорів бої тільки посиляться, оскільки сторони намагатимуться забезпечити собі вигідніші переговорні позиції та отримати якнайбільше важелів впливу на ситуацію.
Автор фото, Ґоктай Коралтан/ BBC
Підпис до фото, Сімдесятип'ятирічна Люба каже, що в місті немає ні газу, ні води, ні світла
Останньою ми забираємо 75-річну Любу — її сиве волосся вибивається з-під шарфа. Все її життя тепер помістилося у кількох поліетиленових пакетах. Вона виглядає розгубленою і здригається від кожного вибуху по дорозі.
"Все дуже погано. Погано. Нас залишили самих. Влади немає. Людей просто вбивають серед білого дня. Нема ні газу, ні води, ні електрики", — каже вона.
Любі допомагають сісти в машину, яка вже переповнена. В ній їдуть п'ять людей похилого віку, кожен — зі своїми страхами, і чорний кіт, що визирає з переноски для свійських тварин. Усі мовчать.
Для Антона ця картина знайома, але від цього не менш болісна.
Уперше ми їздили з ним в зону бойових дій у розпал літа 2022 року. Тоді він евакуював мешканців з іншого прифронтового міста — Лисичанська, яке опинилося під російським обстрілом.
Зараз, на третю українську зиму у війні, він та інші волонтери все ще намагаються втекти від лінії фронту, що насувається, і врятувати тих, кого можна врятувати.
Автор фото, Ґоктай Коралтан/ BBC
Підпис до фото, Антон їздить містом і закликає людей евакуюватися
"Чесно кажучи, щоразу, коли я це бачу, я зриваюся. Тому що це просто безневинні люди, які змушені все покинути. Це людські трагедії, і до цього ніколи не звикнеш. Але я радий, що нам вдається забрати людей у безпечні райони", — каже Антон.
Усе це має власну ціну, і вона щоразу зростає.
Після того, як ми разом з Антоном їздили до Покровська, один із членів його команди потрапив під обстріл із дрона: 28-річний волонтер із Британії втратив руки та ноги, рятуючи мирних жителів. Зараз він у лікарні у стабільному стані.
Після цього випадку команда Антона на якийсь час призупинила евакуаційні рейси до Покровська та інших прифронтових населених пунктів.
Спецпідрозділ української поліції "Білі ангели" досі евакуює людей із Покровська. Вони нас запевняють, що "намагаються бути дуже обережними та завбачливими".
У місті в крижаних підвалах і в будинках без електрики залишаються містяни — переважно це старші люди, під владою російських бомб і артилерії, в очікуванні захоплення Покровська.
За участі Віцке Бурема, Ґоктая Коралтана і Володимира Ложко
