Автор фото, ВВС
Підпис до фото, "Пісня відкритого шляху" Артема ЧехаArticle information
- Author, Ірина Власенко
- Role, Переможниця конкурсу "Читач року"
- 15 грудня 2024
Ця рецензія перемогла у конкурсі "Читач року" на найкращу читацьку рецензію премії Книга року ВВС-2024.
Пригодницька одіссея Артема Чеха "Пісня відкритого шляху" розповідає про довгу мандрівку дорогами Америки етнічного українця, колишнього кріпака, який волею долі опинився на чужій землі та бере участь в чужій війні. Точніше тікає від цієї війни. Куди тікає, і сам не знає.
Америка охоплена громадянською війною. Формально мета героя спочатку припинити вбивати і змінити сині штани Союзу на щось більш безпечне. Потім ціль міняється: це отримання 400 доларів за участь у фіктивному пограбуванні доньки відомого фермера, згодом, коли герой відмовляється від кохання, з'являється нова химера, яка врешті-решт приводить його до статусу мільйонера і гірничодобувного магната Хната Ружковського.
Попри очікування, доволі банальна історія про американську мрію…
Ось це і є та омріяна свобода вільного шляху? До чого тут тоді Вітмен? Хіба що тільки як притягнута за вуха метафора…
Автор фото, Владислав Мусієнко
Підпис до фото, Ірина Власенко отримує відзнаку "Читач року" на церемонії нагородження Книги року 2024, Київ, 12 грудня
Хоча не можна казати, що автор не намагався пірнути глибше: у символіку, паралелі, асоціативні шари сенсів — і пов'язати, і переплести ті віддалені в часі й просторі події чужої історії з нашою, нині болючою і кривавою.
При читанні склалося враження повного занурення у ті реалії, які описує автор, він добряче пропрацював матеріальну та фактичну частину твору, показавши суперечливість громадянської війни в Америці. І хоча вона начебто переслідує високі цілі — звільнення від рабства, боротьбу за свободу. Але наслідки її невтішні.
Здавалося б, ця чужа війна для "росіянина", який вперто поправляє всіх, що він українець, є особистим шляхом до свободи й до себе самого. Ми мали б спостерігати складні ситуації вибору, міркувань, пошуків… Але з пошуків…
Хіба що де дістати грошей і харчів і як вкрасти коня, щоб визволити Сема, якого затримали за вбивство. Сем, заради якого Гнат готовий ризикувати життям, добра душа: з тими, хто трапляється на його шляху і заважає, забираючи валізи з книжками, не церемониться, душить власними руками.
"Гарний хлопчик", по-справжньому вільна людина, яка має тепер свободу вбивати, кого і коли захоче.
Автор фото, Владислав Мусієнко
Підпис до фото, Ірина Власенко і члени журі на церемонії
У мене це викликало когнітивний дисонанс. Зрозуміло, війна, пробуджує в людині страшні й потворні почуття і поривання. Але на чиєму боці герой і автор? І ще… сцени з вивернутими тельбухами… Може, це й доречно… Натуралістично. Не знаю… Мені чомусь не додало усвідомлення жаху, а здивував сам опис: "Той обм'як, на голову коня вивалилися його теплі кишки і запарували, мов щойно приготований свинячий гуляш". Така собі метафора…
Українець Гнат, який всю мандрівку прикривається чужим ім'ям з привласнених ним паперів вбитого солдата, іноді викликає відразу або нерозуміння. От він начебто підтримує ідею свободи і тренує свою толерантність до колишніх рабів на Семі, але іноді ставиться до того Сема надто зверхньо і зневажливо, як до свого служки, наче і не є таким саме колишнім рабом, як і цей чорношкірий. Та і кінцева його мета — мільйонер, магнат. Це свобода?
У книзі, звісно ж, відчувається відлуння нашої війни, хоча доволі умовно, якось приблизно і підкреслено відсторонено. Так здалося. Може, тому картини спустошених і зруйнованих війною помешкань, ферм, поселень, не викликають особливого зворушення, співчуття. Навіть і розтрощена ферма Хайке і її "страждання" з цього приводу.
Мені здалося, герої весь час дивляться під ноги, а не вперед. І ніби в'язнуть у деталях. В описах людей, коней, поранень, одягу, їжі, якихось незначних діалогах, доволі одноманітних ситуаціях і перипетіях мандрівки небезпечними шляхами війни. Головний герой начебто і рухається, і щось з ним відбувається, але зміни ті не торкаються його самого. Якийсь він невпевнений, розмитий. Як і Хайке, як і Сем… Може, так і задумано…
Але він Гнат! Українець! Не росіянин! Де це? Ні, геть не такого українця потребує наразі читач… Я не здивувалась, що Хайке його кинула. Вона тут більше українка, ніж він. Кинула не для того, щоб врятувати. Просто він ніякий, застиглий, статичний, хоч і намагається, іноді навіть вступає у дискусії такого рівня, які навряд чи можуть бути притаманні неписемному кріпаку, який прочитав кілька книжок, навіть Вітмена.
Підсумовуючи враження, бо не мала мету детально і прискіпливо обговорювати текст, скажу, що книга цікава як пригодницький роман, як занурення в американську історію і географію, але як спроба переосмислити сучасну війну в Україні, на мій погляд, не дотягнула. Чи ставив автор перед собою таку мету? Логічно було б припустити, що так. Але хто знає…
Втім, книга прочитана мною з цікавістю, написана вона добре, місцями іронічно і метафорично. Але, на мій погляд, трохи затягнута, часом я ловила себе на думці, що змушую себе її дочитати тільки тому, що вона написана Артемом Чехом. Такий собі стимул…
Про інші книжки, що брали участь у конкурсі Книга року ВВС 2024, можна почитати тут.
