Кошиці – друге за величиною місто Словаччини після Братислави, яке налічує 240 тисяч мешканців. Його можна порівняти за розмірами з українськими Тернополем, Луцьком чи Білою Церквою. У Словаччині небагато великих міст, що сприяє збереженню місцевого колориту та традицій.
Відстань від України до Кошиць становить близько 140 кілометрів. Дорога гарна, проте перетин кордону в Ужгороді може зайняти багато часу. Перед містом починається великий автобан, що простягається через усю країну до Братислави, а звідти – до Відня. До угорського кордону від Кошиць менше 20 кілометрів, куди також веде автобан, що сполучає місто з Будапештом.
Головною причиною візиту до Кошиць для автора статті став величний собор Святої Єлизавети – справжнє готичне диво. Ще у 90-х роках минулого століття, побачивши зображення цього храму у словенькому туристичному буклеті, автор не міг повірити, що така будівля розташована у Східній Європі, адже вона нагадувала йому архітектуру Бельгії.
Пізніше, подорожуючи країнами Східної Європи, автор зрозумів, що там, де проживали німецькі колоністи, збереглося багато видатних готичних споруд. Кошиці були заселені німцями із Саксонії, які й принесли сюди моду на готичну архітектуру. У 1240-х роках покровителькою міста стала свята Єлизавета, на честь якої у 1380 році за наказом короля почалося будівництво собору. Його зводили 120 років, і завершили у 1508 році. Сьогодні собор Святої Єлизавети є найбільшим у Словаччині. Його довжина становить 60 метрів, ширина – 45 метрів, а висота дзвіниці – 59 метрів. Собор має п’ять нав, а його вівтар – один із найбільших у Європі. Площа споруди сягає 1200 квадратних метрів, і він може вмістити до 5 тисяч осіб.
Будівництво собору проходило поетапно. Спочатку планувалося звести величний храм з двома високими дзвіницями. Однак, за 120 років будівництва вежі так і не завершили. У 1508 році, коли собор освятили, коштів на добудову веж вже не було, тому їх законсервували на рівні даху. Сучасна висока вежа з бароковим куполом була добудована лише у 1775 році.
Відвідуючи Кошиці, варто насамперед оглянути собор та піднятися на його вежу. Звідти відкривається чудовий краєвид на величезний храм та старовинний центр міста з його червоними черепичними дахами та численними шпилями.
Кошиці можуть похвалитися численними старовинними будівлями, які утворюють гармонійний архітектурний ансамбль. Ретельно відреставровані та доглянуті, вони сприяли тому, що у 2013 році місто отримало титул Культурної столиці Європи.
Центр Кошиць, як і в інших містах, що мали саксонське право, має видовжену форму, що розширюється посередині, утворюючи головну площу. На площі, поруч із собором, розташована готична каплиця Святого Михайла (XIII століття) та вежа Урбана (XVI століття). Остання до завершення будівництва основної вежі собору у 1775 році слугувала дзвіницею, після чого отримала барокове завершення. Головна вулиця міста, що виходить з площі, прикрашена такими архітектурними пам’ятками, як ратуша, два костьоли, палац Списької комори, палац Верхньоугорського головного капітанату, жупний дім та кілька музеїв.
Окрім згаданих пам’яток, у Кошицях варто звернути увагу на Якобів палац, прикрашений казковою баштою у стилі замків Луари. Місто також має чотири інші будівлі, офіційно названі палацами, які колись належали знатним угорським родам: Чакі, Баркоці, Андраші.
Для поціновувачів фортифікацій збереглися залишки Кошицької фортеці, яка до XVIII століття відігравала важливу стратегічну роль, а згодом була демонтована.
Серед храмів, окрім собору Святої Єлизавети, варто відзначити костьол домініканців (найдавніша будівля міста, XIII століття), костьол Антонія Падуанського (1405 р.), костьол урсулинок (1652-1655 рр.), костьол єзуїтів (1771-1681 рр.), костьол Святого Духа (1730-1733 рр.), кальвіністське зібрання (1805-1811 рр.) та лютеранську кірху (1804-1816 рр.).
Вважається, що саме у Кошицях проживає найбільша кількість українців серед усіх міст Словаччини. За офіційними даними, українці та русини становлять близько 1% населення міста (240 тисяч осіб). Проте, кількість греко-католиків у Кошицях перевищує 14 тисяч. Вони мають власну єпархію та кафедральний собор Різдва Богородиці, зведений у 1882-1898 роках у неороманському стилі. На жаль, переважна більшість греко-католиків, які є нащадками українців, ідентифікують себе як словаки та давно забули українську мову. Це результат давньої політики угорської влади, яка була нетерпимою до інших національностей.
Історія заснування Кошиць точно невідома. У 1230 році тут існувало поселення Вілла Кошо, що належало угорській короні. У 1241 році угорський король Белла IV запросив до міста німецьких колоністів із Саксонії для його розбудови. Того ж року Кошо отримало міські права за саксонським правом. Німці обнесли центр міста оборонними мурами, які стали потужною фортецею аж до XVIII століття.
У XV столітті Кошиці стали важливим центром Верхньої Угорщини. За часів короля Матяша Корвіна в місті проживало 10 тисяч осіб – значна кількість для того часу. Кошиці часто слугували резиденцією для угорських королів та членів королівської родини. Місто неодноразово опинялося в епіцентрі заколотів та повстань, зокрема повстань гуситів Яна Іскри та антигабсбурзьких виступів під проводом Ференца Ракоці.
До початку XX століття угорці становили більшість населення Кошиць. Навіть у 1910 році 75% мешканців міста були угорцями, а словаки – лише 14%. На сьогоднішній день угорців тут лише 2,6%, а словаків – 73%. Це свідчить про значні зміни в національному складі міста за останнє століття.