Старовинний Сянік, або Сянок, – колишня неформальна столиця Лемківщини. Назва походить від річки Сян, і саме тут, за словами автора національного гімну, починаються українські етнічні землі. Однак, Павло Чубинський, автор слів гімну, міг помилитися, адже українські землі простягаються й далі на захід від Сяну.
Колись українці становили значну частину населення Сяніка, але з часом їхня частка зменшувалася: 18% у 1880 році, 13,5% у 1900-му та 11,5% у 1939-му. Попри це, українці домінували в навколишніх селах, забезпечуючи місто продуктами та промисловими товарами. Вони також активно брали участь у торгівлі та мали представництво в адміністративних установах краю, що робило Сянок головним центром Лемківщини, про що свідчать як українські, так і польські джерела.

Сьогодні у сорокатисячному місті українців небагато. Історики довгий час відзначали 1150 рік як дату першої письмової згадки про Сянок, але нещодавні археологічні розкопки довели існування міста вже у X столітті. Знайдені залишки двох православних церков, цвинтар та печатки Великого київського князя Рюрика Ростиславовича підтверджують давню історію міста.
У домонгольські часи місто розташовувалося дещо північніше від сучасного. Замок, частково збережений донині, височів над Сяном ще у 1150 році. Нині тут діє музей лемківської ікони та облаштовано оглядовий майданчик із чудовим краєвидом на долину річки.
Сянок одним з перших українських міст отримав магдебурзьке право у 1339 році від руського короля Юрія ІІ. Однак вже у 1340 році місто було захоплене польським королем Казимиром Великим і увійшло до складу Польського королівства. Відтоді українці втратили керівні права, а до міста почали масово переселятися поляки, німці та євреї.
У Сяноцькому замку мешкали три королеви: Софія Гольшанська, Ізабелла Ягеллонка та Бона Сфорца. Герб міста нині прикрашає змія, що ковтає сарацина, – символ, пов’язаний з Боною Сфорцою.

До XVI століття Сянок був заможним містом, але катастрофічні пожежі наприкінці XVI століття знищили його. Залишилися лише чотири будинки, стіни замку та францисканський монастир, заснований у 1384 році. Його архітектура неодноразово змінювалася, останні перебудови відбулися у 1905 році, коли дзвіниця отримала два верхні поверхи та шатрове завершення.
Ще одним видатним храмом Сянока є Преображенський костел, зведений у 1874–1886 роках у неороманському стилі. Він розташований неподалік від площі Ринок, де також знаходиться францисканський монастир.
Площа Ринок у Сяноку затишна та охайна, з ратушею без вежі та історичними торговими кам’яницями.




Після Першого поділу Польщі у 1772 році Сянок увійшов до складу Австрійської імперії. У 1918 році мешканці міста висловили підтримку Українській Народній Республіці, але вона була недовгою. Згодом місто перебувало у складі Польської республіки, а потім два роки під радянською окупацією.
Після Другої світової війни населення Сянока значно змінилося: 40% жителів загинули від рук німецьких окупантів, а українців депортували у 1946–1947 роках. Відтоді місто населяють переважно поляки.
Сянок відрізняється від Перемишля. Хоча обидва міста розташовані на річці Сян, їхня архітектура та атмосфера несхожі. Однак, обидва мають бронзового Швейка з потертим носом. Головною атракцією Сянока, що особливо цікава для українців, є Музей народної архітектури – найбільший у Польщі та третій у Європі. Його експозиції поділяються на бойківську, лемківську та погірську (погузьку) частини, значна частина яких представляє українські етнічні землі.
Музей, заснований у 1958 році, займає 38 гектарів і включає дерев’яні бойківські та лемківські церкви, дерев’яний костел, двоповерхову синагогу, типову торгову площу та автентичні будинки лемків і бойків. Створення цього скансену, попри трагічну історію депортації лемків та бойків, стало своєрідним пам’ятником цим народам. Відвідування музею вимагає щонайменше трьох годин.



