Холм, на відміну від Перемишля і Ярослава, має доволі провінційний вигляд. Більшість старих будинків у старій частині міста двоповерхові. У центрі немає яскраво виражених архітектурних домінант – кілька костелів, православні церкви, зведені за часів російської окупації, невеликі адміністративні будівлі та торгові кам’яниці не можуть виконувати цю роль.
Найцікавішою атракцією старого міста є колишня крейдяна копальня, перетворена на туристичне підземелля. “Купуйте квитки до підземелля”, – закликали нас у туристично-інформаційному центрі, незмінному атрибуті всіх польських міст. “Найцікавіше, що є в місті”, – запевняли привітні жінки, які продавали магніти та буклети. Але я знав, що в Холмі найцікавіше – це монастирський комплекс на пагорбі Висока Гірка, на території якого, ймовірно, поховано короля Данила Галицького.
Монастир на Високій Гірці та краєвид міста.
Проминувши стару частину міста, повз будинок Грушевських, ми пішки попрямували на схід і піднялися на Високу Гірку. До 1944 року цей пагорб називали Даниловою горою, адже саме тут колись була резиденція короля Данила Романовича, і саме він звів перший собор Різдва Богородиці. У 16 столітті той храм став кафедрою греко-католицьких єпископів, а у 1735-му його розібрали. Нинішній величний пізньобароковий собор звели у 1736-1756 роках. У другій половині 19 століття росіяни передали його православним, у 1919-му – римо-католикам, у 1940-му – він об’єднав православних та греко-католиків. Нині тут знову римо-католики.
Від 1940 року, в період німецької окупації, монастир на Високій (Даниловій) Гірці був одним із основних православних та греко-католицьких центрів українсько-польських земель. Саме тут 20 жовтня 1940 року, на Холмському соборі українських православних єпископів, був висвячений у єпископа Холмського і Підляського видатний український громадський і церковний діяч, політик та науковець Іван Огієнко.
Про Івана Огієнка можна написати дуже багато. Він був єпископом Польської православної церкви, предстоятелем Української православної церкви Канади, знавцем української мови та педагогом, членом Київського товариства старожитностей і мистецтв, дійсним членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка, першим ректором Кам’янець-Подільського державного українського університету (нині цей університет носить його ім’я), ініціатором створення й головою Українського наукового богословського православного товариства в Канаді, ректором заснованого у Вінніпезі Українського народного університету. Це лише частина його посад і регалій. А ще варто згадати його роль в українських визвольних змаганнях, адже він був міністром освіти в уряді УНР та одним із розробників плану дерусифікації церкви.
Собор Різдва Богородиці – головний храм доволі великого монастиря. Поряд стоїть висока дзвіниця, підйом на яку коштує символічну суму, а ліворуч від входу – закрита територія археологічних досліджень. Припускають, що саме там було поховано короля Данила. Шукають. А з дзвіниці, кажуть, у погожий день видно територію України. Я вдивлявся, але так і не зрозумів, чи побачив я терени рідної землі. Зате точно побачив чудові навколишні краєвиди та собор Різдва Богородиці. Зверху він особливо гарний.
Костел, парафія та колишній монастир Послання святих Апостолів. Архітектор храму – Паоло Фонтана. 1753-1763 рр.
Від Холма, який поляки називають Chełm, до пункту переходу на кордоні з Україною – двадцять кілометрів. Тут є чимало великих супермаркетів і товарних складів, де роблять закупи українці. А от до самого міста, особливо до центру, вони потрапляють рідко. Мало хто з них знає, що тут помер Данило Романович і народився Михайло Грушевський. На будинку батьків останнього є меморіальна табличка, а знайти його нескладно – він зовсім недалеко від центру.
Археологічні знахідки доводять, що поселення на місці Холма в 10 столітті вже існувало. Коли воно з’явилося – достеменно невідомо. У місті існує легенда, що в давні часи на місто напали кочівники, і здавалося, що поразка неминуча, але з печери під Високою Гіркою вийшов гігантський білий ведмідь і змусив нападників відступити. Що це був за білий ведмідь, куди він потім подівся – ніхто не знає, адже це лише легенда, але на гербі міста і досі красується цей полярний гігант. Я чув ще одну версію появи білого ведмедя на гербі – його привезли з півночі варяги.
У 1237 році Данило Романович збудував у Холмі укріплений замок, який зробив своєю резиденцією. Неподалік від міста він розставив кам’яні сторожові вежі, одну з яких ми бачили в селі Столп’є – стоїть собі сама при дорозі з Любліна.
Після смерті Данила резиденцію у Холмі мали його нащадки – князі Лев Данилович, Андрій і Лев Юрійовичі, Юрій ІІ. У 1387 році Холм остаточно потрапив у володіння Польщі й утратив будь-який столичний статус, хоча й отримав Магдебурзьке право.
Центр Холма.
З 15 століття Холм, який входив до Руського воєводства, був значним торговим центром на перехресті кількох важливих шляхів. Значну частину населення тут складали поляки та євреї, але більшістю були українці-русини, ще до 19 століття, а може, й до 20-го.
З 1795 по 1807 роки, після поділу Польщі, Холмом володіли австрійці, потім, до 1812-го, французи, а після них, аж до 1917 року, на Холмщині панували росіяни.
25 серпня 1917 року розпочався З’їзд у Києві, на якому були присутні 296 делегатів від Холмщини. Вони проголосили єдність з УНР і обрали вісьмох своїх депутатів до Центральної Ради. 12 листопада того ж року Центральна Рада своєю постановою офіційно приєднала Холмщину до УНР.
Гетьман Павло Скоропадський у 1918 році виділив окрему Холмську губернію. Щоправда, її столицею був Брест-Литовський. У листопаді 1918-го тут створили піший Холмський полк Армії УНР, але того ж місяця місто захопили поляки, і відтоді воно у складі Польщі, якщо не брати до уваги німецьку окупацію 1939-1944 років.
Завершуючи розповідь про Холм, хочу зазначити, що я зрозумів, чому мені Холм, як і інші невеликі містечка польсько-українського пограниччя (Грубешів, Томашів), видався таким провінційним – тому що все 19 століття тут панувала Росія. Саме від неї – відсутність чіткого планування, затишку та низькоповерхова забудова.
Православна церква Івана Богослова.
Костел святого Андрія, збудований за проєктом Паоло Фонтани у 1750 році. Раніше був реформаторським храмом.