«Унікальний осінній звичай приносить радісні моменти», — збирачка Людмила Карпінська-Романюк

Осінній дощ формує неповторну атмосферу. Тому він завжди був і є натхненником для творчих особистостей та поетів. Полотна, присвячені дощу, можна знайти у доробку Клода Моне, Вінсента Ван Гога, Едгара Дега та інших відомих митців.

Українські майстри порцеляни також створили багато чудових робіт на цю тематику.

У розмові з «ФАКТАМИ» збирачка та дослідниця українського фарфору, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк поділилася думками про мотив осіннього дощу у витворах мистецтва українських творців порцеляни.

«Осінь вчить нас простим насолодам»

– Осінь завжди настає раптово, – зазначає Людмила Карпінська-Романюк. – Вона заходить у місто з шелестом листя та тихим дощиком, який малює прозорі лінії на вікнах. Дощ у осінню пору – це не злива та не буря, а скоріше мелодія, яку можна слухати безкінечно. Він має власну ритміку: дрібні краплинки, як ноти вальсу, а удари об скло ніби стукіт серця. І кожен цей звук обіймає теплом, якщо перебувати вдома, загорнувшись у плед. Існує особливий осінній звичай, що дарує хвилини радості: потрібно взяти улюблену чашку, налити гарячої кави або ароматного чаю, сісти біля вікна і дозволити собі стати глядачем. За вікном – дощ, калюжі, перехожі з парасольками, розмиті вогні ліхтарів, а в руках – тепло, яке зігріває не тільки пальці, але й думки. Це – час тиші у метушливому світі, шанс зупинитися. Осінь вчить нас звичайним радощам. Вона не про гучні моменти тріумфу, а про внутрішній комфорт та глибину. Восени ми стаємо більш близькими до себе: дозволяємо собі фантазувати, перечитувати улюблені книги, слухати музику, яка звучить по-іншому під супровід дощу.

ВІДЕО ДНЯ

– Хто з українських митців-порцеляністів відобразив у своїх працях цей настрій?

– Багато робіт з мотивом осіннього дощу є у сучасної київської мисткині Юлії Красної. Ось її робота «Кавова осінь».

РЕКЛАМА

Юлія Красна. Таріль «Кавова осінь». Київ, 2024

Художниця перетворює повсякденну сцену на справжню мальовничу оповідь, де осінь – не просто пора року, а емоційний стан, душевний стан. У центрі композиції – молода пара за кавою, заглиблена у теплу розмову. Фігури закоханих сповнені відвертості. Дивовижне дерево з химерною кроною у формі гриба, наче парасолька, захищає закоханих від дощових крапель, що падають згори. На гілці білочка – символ осені, затишку та щастя, яке ховається у простих речах. Осіннє листя летить у ритмі осіннього вітру. Їхнє різнобарв’я підкреслює теплоту почуттів. У кафе бачимо ще одну самотню постать, це замріяна дівчина з чашкою. Осінь налаштовує на роздуми. Ця таріль – маленький театр осені, де кожен герой – листок, білочка, пара закоханих, дівчина, крапля – має свій голос. Це ніжна та водночас яскрава візуальна розповідь про людське тепло, осінні кольори та просте щастя – чашку кави з близькою людиною.

– Цікава робота!

РЕКЛАМА

– А ось декоративна таріль Юлії Красної «Спогад про Львів». На ній відроджується спогад про Академію мистецтв, в якій формувався її художній світ. Тут – постаті молодих митців у момент зосередженого творення: хтось малює, хтось вдивляється у полотно, хтось просто думає, спершись на руку. За вікном – дощ, тихий, осінній, львівський. Той самий, львівський, прозорий і нескінченний. Листя, що кружляє за вікном, наче пульс міста, його вічна краса. Краплі дощу на склі – як нотатки часу, крізь які проступають спогади про юність і дружбу.

Ю. Красна. Таріль «Спогади про Львів». Львів, 1983

«Червона парасолька стає емоційним центром композиції – знаком турботи, гри та радості»

– А ось ще одна робота Юлії Красної – ніжна, поетична замальовка з осіннього життя, наповнена теплотою, рухом та світлим настроєм, – продовжує Людмила Карпінська-Романюк. – Ми бачимо дівчинку в білому плащику, яка біжить поруч із хлопчиком у червоній куртці, тримаючи над ним яскраву парасольку. Осінь у інтерпретації художниці – не сумна, а жвава, дитяча, наповнена ароматом вологого листя та теплим світлом усмішок. Червона парасолька стає емоційним центром композиції – символом турботи, гри та радості. М’які лінії малюнка, чиста колірна гама, поєднання графічної точності з ліризмом руху створюють відчуття осінньої миті щастя, що пахне дощем і дитинством.

Ю. Красна. Чашка. Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1997РЕКЛАМА

«Мрію про такі чашки з дівчатками під парасольками»

– Хто ще з порцеляністів надихався осіннім дощем?

– Мініатюра Олександри Карасьової – лірична замальовка з життя великого міста, передана мовою витончених ліній і ледь помітних півтонів.
На порцеляновій поверхні художниця створила поетичний мікросвіт: самотня постать під парасолькою йде крізь туман, повз вуличний ліхтар і голі дерева. У цій мініатюрі – зупинена мить дощу, коли повітря насичене вологим світлом, а місто ніби дихає спокоєм та самотністю.
Контраст між чорною графікою силуетів і теплим вогником ліхтаря створює відчуття внутрішнього тепла серед прохолоди урбаністичного простору. Монохромна манера художниці набуває акварельної ніжності, а композиційна стислість – відчуття фільму-спогаду, де навіть парасолька стає символом тендітної людської присутності серед безмежності міста.

О. Карасьова. Мініатюра. Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1992

– Яка робота на цю тему ваша улюблена?

– Дивовижні чашки Київського експериментального кераміко-художнього заводу – поема про дощ і дитинство – втілена у фарфорі. Вони належать до тієї категорії творів, що поєднують функціональність та поетичність, перетворюючи звичайне чаювання на маленьке свято спогадів.

На білих глянсових стінках по колу – дівчатка з парасольками. Вони ніби танцюють у легкому вітерці, серед жовтих і червоних осінніх листочків, що кружляють навколо. Їхні плащики як спалахи радості. А парасольки – яскраві акценти, що створюють настрій. Ці чашки – втілення радості в простому: спогад про дитинство, прогулянку під дощем. Вони наповнюють дім атмосферою затишку й душевного тепла, нагадуючи, що навіть найсіріший день може бути розфарбований кольорами щастя – достатньо лише парасольки та гарного настрою. Мрію про такі чашки з дівчатками під парасольками. У них відображена дитяча віра в чудо.

Чашки Київського експериментального кераміко–художнього заводу. 1960-ті

Раніше «ФАКТИ» публікували розмову з колекціонеркою Людмилою Карпінською-Романюк про народний звичай, який слід знати, щоб у домі був достаток.

До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є шанувальниками краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових порцелянових мануфактур. Нещодавно у музеї відкрито зал українського фарфору, де представлено чимало унікальних робіт українських майстрів-порцеляністів. Дивовижна порцелянова мандрівка подарує вам багато позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!

На фото у заголовку чашка Київського експериментального кераміко-художнього заводу. 1960-ті

Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк