Карпатський край неможливо уявити без голосу трембіти. Трембіта — це неповторний музичний інструмент, котрий зазвичай роблять з деревини громовиці — старого дерева, в яке поцілила блискавка. Припускають, що він тоді звучить особливо, а ще й проганяє нечисту силу. Звуки трембіти чутно на декілька кілометрів. Здебільшого цей музичний інструмент має довжину до трьох метрів, але може бути й більшим.
Виготовлення трембіти — майже філігранна справа. Вона потребує часу й витримки. Сьогодні майстрів, котрі створюють трембіти, не так вже й багато. До речі, в теперішніх реаліях «Трембітою» в Україні називається і нова ракета, котру конструюють наші спеціалісти.
У розмові з «ФАКТАМИ» колекціонерка, дослідниця української порцеляни, письменниця Людмила Карпінська-Романюк розповіла про відображення трембіти у вітчизняній порцеляні.
«На глечиках і вазах трембіта часто постає на тлі гір і полонин»
– Трембіта у порцеляні лунає виразно, немов у горах, — зазначає Людмила Карпінська-Романюк. — У гуцульській культурі трембіта кличе, застерігає, освячує… Її протяжний звук розпочинає весілля та супроводжує людину в останню путь, веде отару через тумани, розрізає тишу високогірних лук. Цей інструмент, що створюється з дерева, в яке влучила блискавка, — прилад часу: він сповіщає про початок і кінець, про народження і втрату, про дорогу і повернення. У декоративному мистецтві ХХ століття цей інструмент стає одним із символів гуцульської культури. На вазах і куманцях трембіта виникає поряд із танцем і весіллям. Нерідко її зображують на тлі гір і високогірних пасовищ. Білизна матеріалу перетворюється на гірське повітря — кришталеве і чисте. Ось декоративна ваза Івана Віцька «Гуцули». Це один із перших взірців його ранньої діяльності. Її створено у період роботи митця на Баранівському порцеляновому заводі. У даній роботі поєднуються простота форми, чіткість сюжету і глибока повага до народного побуту.
ВІДЕО ДНЯ
Іван Віцько. Ваза «Гуцули». Баранівський фарфоровий завод. 1960 рік. Національний музей декоративного мистецтва Україна
— Дивовижно!
РЕКЛАМА
– Народний художник України, призер премії імені Катерини Білокур Іван Віцько з’явився на світ у 1930 році на Полтавщині. Після завершення школи навчався в Миргородському керамічному технікумі. У 1953 році вступив на керамічний факультет Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. Після закінчення навчання був відправлений на Баранівський порцеляновий завод, де працював з 1959 по 1964 рік. У 1967−1984 роках продовжив свою трудову діяльність головним художником на Полтавському порцеляновому заводі. Протягом 1985−1994 років працював художником на Полтавському художньо-виробничому комбінаті, виконуючи особливі творчі роботи на замовлення. З 1998 року був доцентом кафедри образотворчого мистецтва у Полтавському педагогічному університеті, а у 2005−2010 роках — доцентом кафедри образотворчих мистецтв Полтавського національного технічного університету. У творчому портфоліо митця — столовий інвентар, чайні та кавові гарнітури, комплекти для пиття, декоративні вази, тарілки, композиції для інтер'єрів. Багато його робіт зберігаються в Національному музеї декоративного мистецтва України. Його витвори є й у багатьох інших музеях України.
«Полонина — місце, де людина відчуває власну внутрішню свободу»
— Хто ще з українських творців малював на вазах трембіту?
— Дуже вдала робота — ваза Івана Мозолевського «Полонина». На порцеляні постає легкий, як повівання гірського вітру, ландшафт: плавні контури гір, витончені обриси смерек… Постать чоловіка представлена лише кількома лініями, але в цих рисках — сила і безтурботність людини, яка живе в ладу з довкіллям. Поруч — відданий пес, котрий дивиться в той же горизонт, де з’єднуються небо і полонина. Разом вони начебто слухають гірську тишу, у якій будь-який звук — подія.
РЕКЛАМА
— Чим визначна палітра кольорів роботи?
— Вона стримана і лірична: холодні блакитні відтінки створюють відчуття ранкового повітря, прозорості, далини. Темний синій силует постаті та виразні акценти національного одягу нагадують про українські звичаї. Ця ваза є не тільки декоративним предметом, а свого роду медитативним образом. Вона є спогадом про полонину — місце, де зазвичай людина відчуває свою внутрішню незалежність.
Іван Мозолевський. Ваза «Полонина». Полонський завод художньої кераміки. 1970 рік. Хмельницький обласний краєзнавчий музей
«Багато людей привозили з Трускавця бюветницю — на згадку про смак мінеральної води та затишок ранкових прогулянок»
– А ось бюветниця для мінеральної води митця Петра Щербоноса, — продовжує Людмила Карпінська-Романюк. — Цей предмет породжений із самої культури відпочинку, оздоровлення і мандрівки — з того особливого світу курортів, де час сповільнюється, а людина вчиться прислухатися до себе. Бюветниця стає не просто посудиною, а невеличким символом пам’яті, котрий, очевидно, кожен привозив із Трускавця разом із ароматом сосен, смаком мінеральної води і спокоєм ранкових променадів. Форма її продумана і водночас одухотворена: витягнутий носик дозволяє пити воду малими ковтками, як це роблять біля джерела, ніби продовжуючи процес лікування навіть вдома. Вона нагадує про ті ранки, коли відпочивальники неквапливо сходилися до бювету, тримаючи свої чашки — кожен зі своїми думками, сподіваннями, внутрішніми оповідями.
РЕКЛАМА
Декор побудований на узагальненій народній стилістиці. В центрі бачимо постать гуцула. Геометризовані дерева, ритм жовто-зелених гір, декоративні орнаментальні мотиви створюють відчуття руху, музики, торжества… Такі речі містять у собі історію повсякдення, яка поступово стає культурною спадщиною. Бюветниці є об’єктом колекціонування.
Петро Щербонос. Бюветниця для мінеральної води «Пам’ять про Трускавець». Бориславський фарфоровий завод. 1980-ті роки
Раніше «ФАКТИ» оприлюднили розмову з колекціонеркою Людмилою Карпінською-Романюк, котра розповіла про сервіз «Перлинний» — найбільш витончений зразок української порцеляни XX століття.
Між іншим, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є шанувальниками краси порцеляни, до першого в Україні Музею порцелянових фігур ShvetsMuseum. У фондах музею ви зможете побачити найкращі екземпляри світових порцелянових мануфактур. Нещодавно в музеї відкрито зал української порцеляни, де представлено багато унікальних робіт вітчизняних майстрів-фарфористів. Чудова порцелянова подорож подарує вам безліч позитивних емоцій і залишиться у пам’яті на довгі роки!
Фото в заголовку Петро Щербонос. Бюветниця для мінеральної води «Пам'ять про Трускавець». Бориславський фарфоровий завод. 1980-ті роки
Фото з колекції Людмили Карпінської-Романюк