Поки перша в світі ШІ-акторка Тіллі Норвуд дебютує у повнометражній стрічці, а Меган Маркл мріє про новий кінопроєкт, у світі створюють чудовий кінематограф.
Ця історія могла б розгорнутися будь-де. Щільність води ось-ось прорве екран. Група загартованих воїнів, долаючи стихію, висаджується на один острів. Потім на інший. Потім на третій… Десанти постійно зазнають невдачі — острови та їхні мешканці непривітні. З кожною спробою людей стає все менше, доки нарешті на черговому острові не залишаються головний герой із сумною бородою та обдерта мовчазна жінка, яка дотримується середземноморської дієти. Жінка намагається залишити героя в себе. Але він «просто хоче повернутися додому».
Крістофер Нолан презентував широкій аудиторії свою «Одіссею». Глядачі відреагували щедрим авансом, адже вже рік їх підігрівали бажанням поспішити й побачити, що ж зняв культовий режисер на культову тему. Про підбір акторського складу сказано достатньо. Темношкіру Олену обговорили всі, кому не ліньки. І, як не дивно, саме каст — найменша проблема фільму.
Переживання не розумом, а п’ятьма почуттями
Усе починається з відчуттів. Нолан у своїй творчості створює не атмосферу, а середовище. Він настільки майстерно працює з фактурою та формою, що тактильність сприйняття може виправдати бідність смислів. Вага води, крихкість людей та їхніх знарядь, нерівність ландшафту. Грубість мотузки, ніжність цуценяти та безпорадність зморшок на жіночій щоці — все це миттєво вривається у свідомість і сильно впливає на відчуття фільму, навіть не усвідомлення. Переживання не розумом, а п’ятьма почуттями.
ВІДЕО ДНЯ
Чудова робота зі звуком. Максимальна правдоподібність у передачі нюансів. Музичний супровід надзвичайно високої якості — жодної «попси». Так само, як і з дотиком — це змушує вас, хриплячи, хапатися за весло. Це ви бачите, як пальці циклопа, музичні, довгі, перебирають у повітрі, торкаючись овечої вовни. Глядач надзвичайно особисто залучений.
Камера зовсім не боїться ракурсу. Вас втягують в історію, дивлячись на неї зверху, знизу, зсередини та з-під руки. Окрім ракурсу, у фільмі сильне сприйняття кольору — кожна ноланівська робота має свій особливий колір. Античність тут сіра, як похмурий передсвітанковий сон. Сіре важке море, сіре важке небо. Сірі з блакитним відтінком величезні породи чудовиськ (циклоп, лестригони, Скілла). Навіть Аїд не стільки чорний, скільки чорно-… ну, ви зрозуміли. Так виглядає сувора чоловіча місія з повернення додому.
РЕКЛАМА
Магія фактури починає сповзати…
У цьому непростому житті є й світлі моменти (суворої архітектурної форми). І тут, рано чи пізно, магія фактури починає зникати. Тому що Троя не може виглядати як декорація до фільму «Клеопатра». Агамемнон — античний цар, а не косплеєр Дарта Вейдера. Будинок на Ітаці — міцна споруда 10 століття до н. е., а не середньовічний замок 10 століття н. е. Гомерівський епос — не серіальне перерахування островів. А Одіссей — не кожен пан полковник, сер, який «просто хоче додому». Лише в обладунках невідомої античності та шоломі з гребенем-лофосом.
Ностос — повернення додому
Але навіть це можна уніфікувати — режисер не зобов’язаний знімати точно. Він митець. Питання — що знімати і який результат отримати. Суть гомерівського епосу та його довголіття у віках не в тому, що герой прагне додому, а в тому, чому і як він пливе додому цілих 10 років.
І хто ж він такий. Одіссей, по суті, є інтелектуальним генієм своєї доби. Він не найсильніший, не найкрасивіший і не найдоблесніший серед ахейців. Зате найхитріший, найдальновидніший і найнебезпечніший. Він виграє війни не мечем, а розумом. Саме він вигадує троянського коня. Краде у троянців паладій — статуетку богині Афіни, призначену лише цьому місту. Переконує у необхідності вбивства трирічного сина Гектора та спалення царівни Поліксени заради попутного вітру додому. Він точно не блукав би Троєю з обличчям контуженого сержанта. І віддано не падав би на коліна перед Агамемноном.
РЕКЛАМА
Саме син Лаерта вміє розмовляти, обманювати, переконувати, перехитрити людей і богів. Він найхитріша, найрозумніша, найпідступніша і найпарадоксальніша людина серед ахейців, яка мислить на п’ять кроків уперед. Він неймовірно самовпевнений і самолюбний. Це абсолютно нелінійна особистість, яка своїм блискучим розумом кидає виклик богам і сама творить свою долю. Одіссей — герой нового типу. Епітети Гомера не описують його фізичні якості. Лише силу розуму. Людина багатьох шляхів. У певному сенсі нам він бачиться в політиках нашого часу.
Таким ми пізнаємо Одіссея в «Іліаді». Але після Трої починається розплата за Трою. І це вже зовсім інша поема. І наступний епітет — політлас, який уміє винести багато чого.
Герой пливе додому, випробовуючи себе щохвилини. В «Одіссеї» Каліпсо, Кірка, Аїд, Сирени — це не послідовність атракціонів. Кожна зупинка випробовує якусь частину особистості героя: його марнославство, владу над людьми, віру у власний розум, здатність відмовитися від безсмертя заради людського життя. Він хитрістю вислизає з печери й марнославно кричить своє ім’я циклопу Поліфему — і саме знаючи це ім’я, на його останній корабель обрушиться Посейдон. Він чудовий стратег, автор яскравих індивідуальних операцій — але його власні люди в епосі постійно чинять по-своєму.
РЕКЛАМА
У фільмі не показано причину загибелі флоту Одіссея на острові лестригонів. Просто з лісу вискакують воїни в обладунках, як страшний сон шахів із Гаррі Поттера, і рубають сокирами пришвартовані кораблі. В оригіналі ж весь флот увійшов у тиху гавань із вузьким горлом, і лише Одіссей пришвартувався ззовні. Через вроджену підозрілість та недовіру до цього вузького входу в гавань. Тільки тому його корабель врятувався — лестригони закрили прохід. Він один знає пророцтво Тіресія і забороняє чіпати биків Геліоса — але не каже чому не можна. І команда порушує наказ, не розуміючи ціни. Повз сирен також пропливають не всі. Недостатньо знати правильний шлях — потрібно зуміти розпорядитися цим знанням. Іноді промовчати, іноді наказати, іноді переконати. Керувати знанням набагато складніше, ніж просто володіти ним.
Так поступово має розкриватися суть античного епосу. З проблемним героєм та його складною мотивацією. Ось із Трої відпливає флот із 12 кораблів (у фільмі їх лише три). Це не банда загартованих найманців, а збірна флотилія островів, на чолі якої стоїть цар і полководець. У фільмі Нолан дуже влучно обрав акторів середнього віку, і немає жодних протиріч бачити у грузних і сивих людях саме солдатів, які провели у далекому поході багато років. Повернення додому — це повернення до справжнього себе. Спроба відновити власний розколотий компас. Греки називали це ностосом — поверненням додому. Але мова не про дорогу. Ностос — відновлення власного особистого світу після того, як він був зруйнований війною. Саме заради ностосу Одіссей відмовляється від безсмертя у Каліпсо і обирає старість, смертність та власну долю.
Він повертається на Ітаку без супутників — не лише тому, що його прокляв Поліфем — а й тому, що додому має повернутися не цар, не полководець і не переможець Трої, а просто Одіссей. Без усього, що визначало його поза домом. Усе, що робило його великим героєм війни, поступово знімається. Додому приходить вже не легенда, а людина. Яка заплатила за знання про себе відмовою від безсмертя.
Але при цьому бути Одіссеєм ця людина не припиняє. Тільки тепер це треба довести. Навіть повернення додому для нього — найскладніша операція, яка вимагає обману, розвідки, перевірки союзників та терпіння. Так, і його дружина Пенелопа — це такий самий хитрий, підступний і могутній інтелект. Герої просто так не кидаються один одному в обійми. Пенелопа випробовує чоловіка, який крикнув циклопу «Я — Ніхто». І герой, який випробовував інших, повинен пройти перевірку від найближчої людини. Він повинен відновити спільну пам’ять зі своїм власним світом.
Що вийшло у фільмі?
Ноланівський Одіссей весь час реагує на те, що відбувається. Гомерівський Одіссей, навпаки, завжди діє. Всю історію втілює зоряний каст, помітно нерівний і за якістю виконання, і за обсягом сценарію. Метт Деймон — дуже хороший актор, який на диво рідко знімався у військовому кіно. Але тут перед ім’ям його Одіссея зовсім не хочеться поставити незмінний гомерівський епітет — «хитромудрий». Його герой — скоріше черговий полковник, якому залишилося провести останніх бійців через невідомі землі до дружини, яка чекає вдома. Якщо замінити хітон на форму, а корабель на бронетранспортер, зміниться на диво мало. І проблема не у грі Деймона. Він дуже переконливо грає героя зовсім іншого жанру. І зовсім іншої історії.
Його вірні Еврілох (Хімеш Патель) та Евмей (Джон Легуізамо) зіграли чудово, зробивши історію настільки правдоподібною, наскільки це було можливо.
Антигерою Антіною (Роберт Паттінсон) сценаристи вигадали альтернативну біографію з молодшим братом та іншими деталями, яка лише марно займає екранний час. Паттінсону цілком вистачає акторського діапазону, щоб зробити свого героя цікавим і без подібних підпорок.
Замість цього фільм міг би приділити цей час самому Одіссею чи його супутникам. Телемаха зіграв Том Холланд. Попри досить вузьке прочитання сценарію (і величезний скептицизм автора цих рядків перед переглядом), він переконливий. Його Телемах — саме та негероїчна людина, якій доводиться жити з наслідками рішень, прийнятих задовго до неї. У Афіни (Зендея) та Каліпсо (Шарліз Терон) занадто мало екранного часу, щоб серйозно говорити про акторську роботу. У Цирцеї (Саманта Мортон) роль помітніша, але й вона зводиться до стрімкого, майже однохвилинного перетворення з запеклої та помстивої жінки на співчутливу тітоньку, готову допомогти по господарству.
А що ж Пенелопа?
У складному «античному» сенсі вийшла одна Пенелопа. Енн Гетевей грає її майже такою ж неоднозначною, якою вона залишається у Гомера. Її Пенелопа одночасно любляча і недовірлива, вразлива і розважлива, терпляча і підступна. Такій жінці віриш, що вона змогла двадцять років утримувати Ітаку лише власним розумом. І тим прикріше виглядає фінал, де сценарій раптом забуває про все це і змушує її виголошувати сентиментальну тираду над чоловіком, який буквально доповзає до неї, утиканий списами та стрілами.
Чи варто йти на фільм? Так, якщо не розраховувати на багато що й просто захотіти на три години зануритися в атмосферу «Одіссеї» — нехай навіть без її головного героя.
Спойлер
Фінал — найгірше, що є у фільмі. За волею сценаристів Пенелопа мріє поплисти кудись далеко, і Нолан виконує це бажання. Царська пара залишає розорену Ітаку, неприбраний після бійні палац та двадцятирічного Телемаха розбиратися з усім цим самостійно, і відпливає в захід сонця.
Але саме цього Одіссей у Гомера робити не повинен. Заради відповіді на запитання «як повернутися на Ітаку» він спускається в Аїд до Тіресія. Віщун велить йому спочатку повернутися додому, принести жертви Посейдону і лише потім, через роки, взяти весло і піти вглиб материка — туди, де люди не знають моря і приймуть весло за лопату. Там він повинен встромити весло в землю. Тоді його провина перед богом буде спокутувана.
Нолан закінчує фільм абсолютно протилежним чином. Його Одіссей знову обирає море. І тим самим перекреслює не просто епізод поеми, а весь сенс довгого повернення додому, роблячи сюжет ретроспективно безглуздим. Тому що дім — це мета та відповідь на головне питання поеми — навіщо взагалі було повертатися.
Раніше «ФАКТИ» писали про те, що режисер Ангел Ангелов зняв фільм про воїнів елітних спецпідрозділів Сил оборони «Етос. Тінь вовка». «Слово „етос“ перегукується з „епосом“ — жанром, який завжди був мені близький: „Одіссея“, „Енеїда“, „Божественна комедія“. Якщо епос описує зовнішні подвиги, то етос — це внутрішня дія, моральна та духовна основа вчинку. Так народилася ідея циклу — серії фільмів про різні підрозділи української армії, кожен з яких має власний код і філософію, сформовану реальним бойовим досвідом», — сказав режисер.