Сто років тому київські молоді письменники прагнули протистояти передбачуваності й посередності, що, на їхню думку, проникали в літературні кола. Однак, невдовзі після цього, з початком масових репресій за часів радянського лідера Йосипа Сталіна, багато хто з них так і не отримав нагоди реалізувати свої задуми.
Майстерня революційного слова (МАРС) була заснована в Києві 7 листопада 1926 року одними з найвизначніших молодих авторів України, зокрема Валер’яном Підмогильним, Євгеном Плужником та Григорієм Косинкою. Група виникла після розпуску іншого літературного об’єднання під назвою “Ланка” і була представлена публіці прес-релізом, що містив список із десяти засновників. Вже за рік з невеликим МАРС саморозпустилася.
Короткий період існування групи, жорстокі репресії, яким зазнали її члени, а також суперечливі дані про її склад та мету, досі породжують дискусії про її місце в історії української літератури.
“Значення групи полягає в сумі значущості її окремих членів”, — зазначає літературознавиця Ярина Цимбал.
“Вони не мали платформи, статуту чи маніфесту, — розповіла вона Kyiv Independent. — Вони просто відчували, що за тодішніх обставин краще існувати як група, ніж кожному письменникові діяти окремо”.
За радянських часів очікувалося, що культурне виробництво відповідатиме державній політиці. Література та мистецтво мали просувати більшовицьку революцію, зміцнювати ідеали Комуністичної партії та формувати громадську свідомість відповідно до офіційної державної доктрини.
Натомість письменники МАРС прагнули створювати літературу, яка б не вписувалася в офіційно нав’язані рамки. Замість того, щоб зводити літературу до політичного інструменту, вони підкреслювали її роль як інструменту дослідження людської суті через власні твори.
Роман Підмогильного “Місто” 1928 року є одним із найяскравіших прикладів цього. Його головний герой, Степан Радченко, покидає своє сільське життя заради Києва, але роман не зображує його прибуття до міста як однозначний тріумф радянської модернізації.
Твір менше переймається перетворенням селянина на взірцевого радянського громадянина, а більше зосереджується на нелінійному, часом навіть морально неоднозначному шляху самопізнання людини та її місця у світі.
МАРС не вважала себе прямою політичною загрозою радянській владі. Однак у системі, що дедалі більше прагнула підпорядкувати культурне виробництво ідеологічному контролю, навіть прагнення до мистецької незалежності могло викликати підозру.
Такі групи, як МАРС та харківська ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури), давали письменникам можливість зустрічатися та обмінюватися ідеями поза прямим контролем Комуністичної партії. Через це вони перебували під пильним наглядом радянських спецслужб, які намагалися виявити лояльність у літературних колах та викорінити будь-який потенційний інакомислення.
Як писала Цимбал у статті 2021 року для “Локальної історії”, інформатор під псевдонімом “Поліщук” регулярно звітував спецслужбам про те, що відбувалося під час зустрічей членів МАРС.
“Жодних організацій, подібних до МАРС, в Україні немає, тому МАРС ні з ким не об’єднана”, — повідомив інформатор спецслужбам, згідно з архівними документами, на які посилалася Цимбал.
“Поліщук” також зазначив, що МАРС була найближчою до ВАПЛІТЕ за літературними теоріями та тактикою. Водночас інформатор стверджував, що київська група не поділяла поглядів так званої “правиці” ВАПЛІТЕ, до якої нібито належав засновник групи Микола Хвильовий.
Хвильовий, ключова постать українських літературних дебатів 1920-х років, стверджував, що українська культура ближча до Європи, ніж до Москви, кидаючи виклик припущенню про нібито підпорядкованість української літератури російському культурному впливу.
Сам Сталін визначив Хвильового як політичну “проблему”. У 1933 році, вражений масштабами переслідувань українських письменників, Хвильовий наклав на себе руки.
“Немає сумнівів, що такі порівняння лише шкодили (членам) МАРС, — писала Цимбал, — враховуючи реальну небезпеку звинувачення в “хвильовізмі””.
Як і ВАПЛІТЕ, МАРС згодом розпалася через внутрішні розбіжності та наростаючий тиск на тих, хто займався інтелектуальною діяльністю в Радянській Україні.
Кілька членів-засновників МАРС були пізніше страчені або загинули під час сталінських чисток 1930-х років. Підмогильний був одним із сотень, страчених у 1937 році в Сандармоху, поблизу фінсько-російського кордону. Косинку та Дмитра Фальківського розстріляли в Києві у 1934 році. Плужнику, якого того ж року спочатку засудили до смертної кари, вирок замінили на 10 років ув’язнення в трудовому таборі, де він помер у 1936 році.
Інші також стали жертвами чисток. Володимир Ярошенко був розстріляний у Києві у 1937 році, а Борис Теннета наклав на себе руки у 1935 році під час утримання під вартою.
Зважаючи на короткий термін існування МАРС, важко виділити колективні досягнення, які б самостійно забезпечили їй місце в історії української літератури.
Однак коротке існування групи також дає уявлення про мистецькі шляхи, які могла б дослідити українська література, якби її письменникам дозволили творити вільно, а не в умовах дедалі більш задушливого радянського режиму.
“Значення групи полягає в сумі значущості її окремих членів, — сказала Цимбал. — Кожен із цих письменників вже був самобутньою творчою силою та визнаною постаттю, і залишався таким і надалі”.
За матеріалами: kyivindependent.com