У кожному будинку знайдеться різний посуд. Є порівняно новий, є кимсь презентований, є той, що перейшов у спадщину. Вінтажні предмети — це речі з минулим, про яке необхідно дізнаватися вчасно, поки в родині є кому про нього розповідати.
Значна кількість читачів «ФАКТІВ», переглядаючи статті про український фарфор, ідентифікують на знімках посуд чи статуетки, з якими виростали. І лише тепер дізнаються про те, хто і де створив ці вироби. Часто люди жалкують, що не зберегли їх, адже в житті багатьох відбуваються переїзди, зміна місця проживання.
Втім, зазвичай наша пам’ять зберігає те, що найбільш важливе для серця. І це, напевно, найсуттєвіше.
У бесіді з «ФАКТАМИ» колекціонерка і дослідниця історії українського фарфору, авторка книжок Людмила Карпінська-Романюк розповіла про відомий баранівський сервіз «Бутон», який нині можна побачити на експозиції «Неповторна, незрівнянна: Баранівська порцеляна середини ХХ століття» в музеї «Будинок митрополита» Національного заповідника «Софія Київська».
«Чайний сервіз „Бутон“ став обличчям Баранівського порцелянового заводу»
– Живописець-скульптор Дмитро Гоч більше 35 років свого творчого шляху присвятив Баранівському фарфоровому заводу, — каже Людмила Карпінська-Романюк. — З них 16 років він очолював підприємство як головний художник. Завершив діяльність, коли йому виповнився 71 рік. Його чайний сервіз «Бутон» став візитною карткою Баранівського заводу — уособленням гармонії функціональності та мистецтва. Обриси предметів нагадують пуп’янок квітки — звідси і назва. Сервіз було виконано у декількох варіантах кольорів. Найбільш розповсюдженим був набір у біло-червоній гамі з насиченим кораловим відтінком.
ВІДЕО ДНЯ
Дмитро Гоч. Доливний чайник “Бутон”. Баранівський фарфоровий завод. 1960-ті
На виставці «Неповторна, незрівнянна: Баранівська порцеляна середини ХХ століття» сервіз представлений у рідкісних кольорах — рожевому та блакитному, зокрема у перших заводських екземплярах, що зберегли початкову чистоту глазурі та вишуканий блиск позолоти. Набір міг бути темно-синім, смарагдовим або насиченим червоним — завжди з м’яким золотом, що підкреслювало ліричну витонченість форми.
РЕКЛАМА
Дмитро Гоч. Доливний чайник “Бутон” та кавник з кавовою парою від сервізу для кави «Бутон». Баранівський фарфоровий завод. 1960-ті
— Краса, якою можна захоплюватися безкінечно…
— Сервіз «Бутон» був подарований президентові США Ніксону, коли він у 1972 році відвідав Україну. На жаль, деталі цієї події не дійшли до наших днів.
РЕКЛАМА
«Мені надзвичайно подобається кавник з квітами»
— Який сервіз був більш затребуваний: чайний чи кавовий?
– Безумовно, чайний. Каву в ті часи не вживали так масово, як тепер. У кавнику, створеному Дмитром Гочем у перші повоєнні роки, відчувається подих нової доби — тихий, але впевнений поштовх відродження, що розпочинається не з гучних подій, а з витончених ліній і яскравого білого фарфору. Він постає перед нами, як маленька архітектурна споруда ранкового світла: гармонійний, пропорційний, з гідною вертикаллю, що піднімається над буденністю. У той час така пластика була не просто ремеслом — це був прояв віри в красу, здатну повернути світу цілісність.
Дмитро Гоч. Кавник від кавового сервізу «Бутон». Баранівський фарфоровий завод. 1960-ті
— Який кавник ваш найулюбленіший?
РЕКЛАМА
— З квітами. Його я одного разу отримала як презент. Насичений синій колір, як серпневе нічне небо. На цьому фоні маленькі квітки, намальовані майстерною рукою, викликають спогади про затишок українських садів, про насолоду, яку люди намагалися відновити після важких років війни. Золото на боках — світло стримане, ніжне, як вранішній промінь на білій стіні. Це об’єкт, який не тільки зберігає тепло напою — він зберігає тепло рук, що творили красу всупереч умовам. Дивлячись на нього, можна відчути повоєнний 1946 рік, коли фарфор був не просто ужитковим предметом, а надією.
Дмитро Гоч. Кавник від кавового сервізу «Бутон». Баранівський фарфоровий завод. 1946
«У ті часи, коли Дмитро Гоч створював кавники, в Баранівці про каву навіть не згадували»
— Кожен колір створює неповторний настрій.
– Саме так. Червоний кавник — мова свята і сонця. Кораловий відтінок випромінює тепло від землі, золото сяє, як вечірнє світло. У ньому — енергія післявоєнної віри, бажання повернути світу колір. Синій кавник — мова тиші та невинності. Цей колір занурює у світ ранкової прохолоди. Зелено-золотий кавник — мова класики. Зелень і золото формують особливу атмосферу. Це кавник для святкового столу — навіть якщо стіл невеликий. Опаловий кавник — мова світла. Делікатні перламутрові відблиски створюють враження, ніби предмет з’явився з ранкового туману. Такий кавник ніби розсіює світло навколо.
— Дійсно.
– Отже, форма Дмитра Гоча — це мелодія. Декори — її інтерпретація: голосні, тихі, пишні, ніжні, спокійні, величні… Розмірковуючи про творчість Дмитра Гоча, про його кавники, треба усвідомлювати наступне: у ті роки в Баранівці про каву навіть не згадували. Був лише житній хліб — двічі на тиждень. І саме тоді Дмитро Гоч розробляв форми, що зараз видаються символами достатку, комфорту, святкового застілля. Яким же оптимізмом, жагою до життя та вірою в майбутнє треба було володіти йому та його колегам! Багато чого на той час бракувало, але було найважливіше — прагнення будувати мирне життя.
Промайнули роки, і зараз сервіз «Бутон», створений Дмитром Гочем, є прикрасою сервантів у багатьох сім’ях. Про нього мріють чимало колекціонерів. З кожним роком такий сервіз набуватиме ще більшої цінності. І якщо у вас вдома є хоча б один із виробів з цього відомого порцелянового комплекту, ви дійсно щаслива людина. Розповідайте історію вінтажних речей у своїй родині дітям — вони будуть пам’ятати ці оповіді все своє життя. І це вкрай важливо.
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з колекціонеркою Людмилою Карпінською-Романюк про серію порцелянових фігурок «Сорочинський ярмарок», яка коштувала нереально дорого і яку експортували до Канади та Японії.
До слова, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є шанувальниками краси фарфору, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити найкращі взірці світових фарфорових мануфактур. Нещодавно у музеї відкрито зал українського фарфору, де представлено чимало унікальних праць вітчизняних майстрів-фарфористів. Незабутня порцелянова подорож подарує вам багато позитивних емоцій та надовго залишиться у пам’яті!
Фото у заголовку Дмитро Гоч. Чайний сервіз та доливний чайник «Бутон». Баранівський фарфоровий завод. 1960-ті роки
Фото з архіву Людмили Карпінської-Романюк