Керамічні звірята з лісу — чудова прикраса для дому, вважає збирачка Людмила Карпінська-Романюк.

Зимовий бір — напрочуд захоплива екосистема, де кожний живий організм має свою тактику виживання. Білочки смакують горіхами, котрі приберегли з осені, зайці змінюють свої хутряні одежини на більш теплі, ведмідь поринає у зимовий сон, а куна виходить на полювання.

Українські майстри порцеляни створили дивовижні образи лісових жителів.

В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка і дослідниця історії української порцеляни, авторка книжок Людмила Карпінська-Романюк розповіла про вінтажні вироби, якими можна захоплюватися безкінечно.

«Куни — немов тіні серед снігів. Їх майже не видно, проте вони є, пильні та спритні»

— Зима — період, коли ліс говорить нишком, а його мешканці стають особливо помітними, — каже Людмила Карпінська-Романюк. — Вивірки носять зиму у хвості: вони снують між гілками, наче живі іскри, пам’ятаючи кожну схованку з горішками. Білочки — метафора ощадливості та розумної завбачливості. Куни — немов тіні серед снігів. Їх майже не видно, проте вони є, пильні та спритні. У народній уяві куна — символ моторності й тихої міці, котра не потребує вихваляння. Лисички — справжні красуні. Їхнє пишне хутро взимку як виклик негоді. Лисиця уособлює тямущість.

ВІДЕО ДНЯ

— Лисички Олександра Крижанівського неймовірні.

— Авжеж. Вони зібралися разом, немов теплий спомин посеред зими. Одна — обережна, з піднятим хвостом, ніби щойно вчула шурхіт під снігом.
Інша нахилилася, розглядає, уважна й довірлива водночас. Третя — майже танцює, легка, з наївним рухом лапки, як у дитячій грі. Рудий колір зігріває, немов вогник у темному бору. В очах — життя, зацікавленість і тиха насолода існуванням. Ці лисички — образи дитячого уявлення про ліс, де звірі не лячні, а близькі, де зима — не стужа, а пригода. Лисички Олександра Крижанівського — це фарфоровий шепіт про віру до світу, про гру як спосіб пізнання, про тепло, яке можна знайти навіть у заметілях.

РЕКЛАМА

О. Крижанівський. “Лисички” – композиція з фігурок. Городницький фарфоровий завод. 1969

— Чим особливі порцелянові вивірки?

— Вони немов три ноти однієї зимової мелодії. Не гомінкої, а камерної — тієї, що лунає в тиші саду, де сніг ще не випав, проте повітря вже прозоре й насторожене. Одна — припала до землі, обережна, майже прислухається до коріння. Її хвіст — м’яка хвиля, незворушна, як подих. Вона знає: запас є, зима не страшна.

РЕКЛАМА

Друга піднялася, тримаючи лапки біля грудей, немов у короткій молитві. Це жест очікування і вдячності — за жолудь, за тепло, за день.
Третя сидить прямо, з повагою маленької лісової господині. Вохристі, медові, горіхові тони ніби зібрані з осіннього листя, ще не вкритого памороззю. Глазур лягає лагідно, залишаючи відчуття хутра, а не холодної поверхні.

О. Цветков. «Білочка» (зліва) Городницький фарфоровий завод. 1951. О. Цветков. «Білочка» (в центрі). Городницький фарфоровий завод. 1951. В. Покосовська. «Білочка» (справа). Баранівський фарфоровий завод. 1960

«На моїй поличці білочка Валентини Покосовської з’явилася невипадково»

— Чи є якась із них у вашій колекції?

– На моїй поличці білочка Валентини Покосовської з’явилася невипадково — разом із побажанням щастя.

РЕКЛАМА

Якось у морозний зимовий день я повільно розглядала порцелянові речі на місцевому ярмарку, торкаючись поглядом їхніх форм, барв, історій. І раптом почула тихий, трохи боязкий голос. Немолодий чоловік звернувся до мене й, простягаючи фігурку, сказав: «Купіть її… Вона багато років стояла в нас удома, приносила спокій і щастя. Тепер нехай дарує це вам». Так ця білочка потрапила до мене.

— Цікава оповідь…

— Вона ніби маленький лісовий оберіг, що знає ціну тиші, тепла й накопиченої радості. І щоразу, коли дивлюся на неї, згадую про людську щирість, передану з рук у руки разом із простим, але таким важливим побажанням.

В. Покосовська. «Білочка». Баранівський фарфоровий завод. 1960

«Золото на рогах і копитах лося — відблиск низького зимового сонця»

— А ось куни, — веде далі Людмила Карпінська-Романюк. — Вони ковзають по поверхні, наче тінь по замету. Дві куни неначе мить тиші, зафіксована в порцеляні. Одна припала до землі, витягнута, уважна, вся — слух і дихання. Вона ніби відчуває мороз шкірою, читає сліди, знає ліс достеменно. Друга трохи піднята, насторожена, з легкою дугою спини, готова зірватися з місця в наступну мить. Між ними — невидимий зв’язок, довіра і спільний ритм. Розпис мінімальний. Молочна білизна порцеляни з ледь вловимими теплими відтінками, темні акценти на мордочках і лапках — як відбитки землі, кори, зими. Немає декоративності заради оздоби — лише пластика тіла, чиста лінія, плавний рух. Ці куни живуть своїм життям — тихим, уважним, лісовим. В них немає казкової театральності, зате є відчуття природи як оселі.

М. Бобік. “Куниці”. Полонський завод художньої кераміки. 1968

— Яка з фігурок ваша улюблена?

— Одна з них — лось Михайла Моцака. Він стоїть серед уявного снігу, де звук кроків згасає ще до того, як народиться. Повітря навколо нього холодне й чисте, а світ — прозорий, наче порцеляна. Його спина несе на собі зиму: важку, мовчазну, спокійну. Оливково-сіруваті переливи нагадують тінь ялин, мох під снігом, кору, якої торкнулася паморозь. Золото на рогах і копитах — не оздоба, а відблиск низького зимового сонця, котре світить рідко, але влучно. Лось прислухається до шепоту бору. Він його вартовий. Зима робить його ще самотнішим і ще дужчим. Тут немає страху, лише витривалість. Це спосіб життя, що триває попри все.

М. Моцак. «Лось». Полонський завод художньої кераміки. 1978

Порцелянові мешканці лісу можуть стати прикрасою будь-якого інтер’єру.

Раніше колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк розповіла про твори мистецтва із зображенням коня, символу 2026 року.

Читайте також: «Замовити шедевр неможливо. Проте замовлений твір може стати шедевром», — мисткиня Олена Жернова

До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», котрі є шанувальниками краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових порцелянових мануфактур. Нещодавно у музеї відкрито зал української порцеляни, де представлено чимало унікальних робіт вітчизняних майстрів-фарфористів. Неймовірна порцелянова мандрівка подарує вам чимало позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!

Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк

Фото у заголовку: О. Крижанівський. «Лисички» — композиція з фігурок. Городницький фарфоровий завод. 1969