Барвінок історично вважається символом відданості, нескінченного кохання та тривалого подружнього союзу. Саме тому ця рослина надихала і продовжує надихати митців на створення прекрасних творів.
Сьогодні ми зосередимося на зображенні барвінку у порцеляні.
У розмові з виданням «ФАКТИ» збирачка та дослідниця українського фарфору, авторка книжок Людмила Карпінська-Романюк поділилася інформацією про відповідні витвори мистецтва.
«Барвінок в українських звичаях використовували для весільних вінків»
— Ось одна з найбільш поетичних робіт мисткині Наталії Трегубової — скульптурна композиція «Барвінок», створена на Коростенському фарфоровому заводі у 1980 році, — розповідає Людмила Карпінська-Романюк. — Композиція складається з двох фігур — юнака та дівчини. Погляди, повороти голів, витончені лінії рук створюють враження невимовної розмови. Особливу увагу художниця приділила одягу. Візерунки на сорочках, дівочий вінок із квітів, стрічки, широкий пасок парубка — усе це наповнене енергією молодості.
ВІДЕО ДНЯ
Наталія Трегубова. Скульптурна композиція “Барвінок”. Коростенський фарфоровий завод. 1980 рік
— Чому робота отримала назву «Барвінок»?
РЕКЛАМА
— Назва має символічне значення. Барвінок в українській культурі вплітали у весільні вінки, він уособлює вічність любові, подружню вірність, щасливий шлюб. Тому саме ця квітка стає ключем до розуміння всієї роботи. Перед нами зображені закохані, чиї почуття освячені народними традиціями. «Барвінок» — це історія про юність, яка дивиться у майбутнє, про цінності, які не зазнають старіння.
— Неймовірно красиво!
— А ось ще один чудовий витвір, створений митцями Наталією Трегубовою та Володимиром Радьком, — «Вийся, барвінку». Його було створено у 1980 році. Перед нами не просто декоративний предмет. Це своєрідна порцелянова інтерпретація української весільної пісні. У центрі композиції — юнак та дівчина. Дівчина прикрашена барвінковим вінком — знаковою деталлю української нареченої.
РЕКЛАМА
Довкола закоханих розгортаються пагони барвінку, зливаючись у безперервний рослинний візерунок. Художники немов перетворюють рослину на живий амулет, що оберігає молодих своїм захистом. Вони не просто сидять серед квітів, а перебувають всередині символічного вінка, що поєднує їхні долі. У багатьох українських селах спільне збирання барвінку передувало виготовленню вінків. Молоді дівчата разом із подругами вирушали по рослину, співаючи обрядових пісень. Саме з цього моменту розпочинався перехід нареченої до нового життєвого етапу. З зібраного барвінку плели весільний вінок. Його вдягала вже засватана дівчина, саме такою ми її бачимо на декоративному тарелі.
У різних регіонах України вінки виготовляли або напередодні весілля під час молодіжних вечорниць у домівці нареченої, або зранку перед вінчанням. Барвінковий вінок був не просто прикрасою. Він мав глибоке сакральне значення. У народних віруваннях барвінок вважався вічнозеленою рослиною, яка символізувала життєву силу, безперервність роду, молодість і вірність. Особливої поетичності твору надає колористика. Майже монохромний кобальтовий розпис нагадує старовинну українську кахлю або народну мальовану кераміку. Глибокі сині відтінки створюють атмосферу вечірньої тиші, коли особливо проникливо звучать весільні пісні. Білизна порцеляни ніби випромінює чистоту почуттів, а плавні переходи кольору надають композиції ліричності. «Вийся, барвінку» — це значно більше, ніж декоративний таріль. Це своєрідна мелодія, написана не словами, а кобальтом на білому фарфорі. Це порцелянова пісня про кохання, що бере початок від барвінкового вінка.
Наталія Трегубова, Володимир Радько. Декоративна таріль «Вийся, барвінку». Коростенський фарфоровий завод. 1980 рік. Музей декоративно-ужиткового мистецтва Київщини
— Чи існують ще роботи українських митців, натхненні красою барвінку?
РЕКЛАМА
– Так. Існує дуже гарний та ніжний сервіз «Барвінок», створений відомими митцями Миколою та Ніною Пилипчуками у 1979 році. Ось таріль із цього сервізу, подарована мені Ніною Пилипчук.
Біле тло порцеляни нагадує чисте лляне полотно української скатертини, на якому ось-ось з'являться домашній хліб, запашний борщ, пироги чи стиглі яблука нового врожаю. Весь живопис зосереджено на краю тареля. Блідо-сині й блакитні квіти, переплетені з ніжним зеленим листям та поодинокими бузковими суцвіттями, утворюють безперервний рослинний хоровод. Він ніби не має ані початку, ані кінця. Це символічне коло життя. Кожна квітка зображена легкою рукою, без зайвої академічності. У мазках відчувається жива природа: одна пелюстка трохи нахилилася донизу, інша ніби прагне до сонця, листочки переплітаються між собою. Здається, легкий вітерець ось-ось торкнеться цього квіткового кола.
Микола та Ніна Пилипчук. Таріль від столового сервізу «Барвінок». Коростенський фарфоровий завод. 1979 рік
— Який ніжний візерунок!
– Особливої вишуканості набору додає золота лінія по краю. Вона не домінує, а лише делікатно обрамляє композицію, наче сонячний промінь, що ковзає по ранковій росі. Завдяки цьому простому акценту виріб набуває святкової урочистості, не втрачаючи своєї природної легкості. Цей набір хочеться уявити на великому столі, застеленому білою скатертиною. Поруч — супова ваза з цього ж сервізу, фарфорові тарілки, букети польових квітів. За столом збирається родина, лунають розмови та сміх дітей. І тоді барвінок на фарфоровому сервізі перетворюється на символ дому, де кожна генерація продовжує історію попередньої.
«Дім живе доти, доки за столом збирається родина»
— Супова ваза із сервізу також вражає своєю красою. Чим вона, на Вашу думку, особлива?
— Широкі плавні обриси нагадують розкриту квітку, що спокійно розквітла посеред літнього саду. Хвилястий край ніби повторює м’який рух пелюсток, а округла кришка з витонченою ручкою у формі бутона троянди завершує композицію, мов квітка, що щойно розкрилася назустріч сонцю. На корпусі супової вази розквітає ніжний вінок із синіх та блакитних квітів, серед яких з'являються рожеві акценти. Кольори переходять один в один настільки природно, що здається, ніби на поверхню опустилася ранкова роса.
Микола та Ніна Пилипчук. Супова ваза від сервізу «Барвінок». Коростенський фарфоровий завод. 1979 рік
— Яка ніжна кришка! Вона ніби увінчана живою трояндою…
— Так. І цим додає набору особливої поетичності.
Кришку супової вази цікаво розглядати у деталях
Ця квітка стає мініатюрною скульптурою, яка змінює сприйняття всього виробу. Коли людина піднімає кришку, вона торкається не просто ручки, а символічної квітки, немов відкриває святкову скриньку з домашнім теплом. Саме супова ваза є композиційним центром великого столового сервізу. В українській традиції перша страва завжди була знаком гостинності. Запашний борщ, юшка чи капусняк збирали родину довкола столу, а велика порцелянова ваза ставала центром цієї зустрічі. Ця супова ваза ніби зберігає не лише гарячу страву, а й тепло людських розмов, дитячий сміх, родинні спогади. Минають роки, змінюються інтер’єри, мода та традиції сервірування. Але цей ніжний квітковий вінок і сьогодні випромінює той самий спокій, що й понад сорок років тому. Адже справжнє мистецтво не старіє. Воно, як барвінок біля української хати, щороку знову розквітає, нагадуючи про найважливіше: дім живе доти, доки за столом збирається родина.
Раніше видання «ФАКТИ» публікувало інтерв’ю із засновником ShvetsMuseum Олександром Швецем, який розповів про те, що до сторіччя скульптора Владислава Щербини у музеї було відтворено атмосферу його майстерні.
До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є поціновувачами краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових фарфорових мануфактур. Нещодавно у музеї відкрився зал українського фарфору, де представлено чимало унікальних робіт вітчизняних майстрів-фарфористів. Неймовірна порцелянова подорож подарує вам багато позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!
Фото у заголовку: Наталія Трегубова. Скульптурна композиція «Барвінок». Коростенський фарфоровий завод. 1980 рік
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк