Старовинні кобальтові сервізи елегантні та прекрасні. Смакувати чай або каву з такої горнятка — істинна насолода. В Україні значну кількість кобальтових сервізів було виготовлено на Довбиському порцеляновому заводі.
У розмові з «ФАКТАМИ» збирачка та знавець історії українського фарфору, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про набори, котрі нікого не лишать без уваги.
«Візерунок простягається по кобальтовому фону тонкою золотою ниткою наче вишитий оберіг»
– У кобальті міститься та ж сама глибина, що в зимовому небі перед снігом, коли синява стає інтенсивнішою до краю кольору і здається, що ось-ось зазвучить, — каже Людмила Карпінська-Романюк. — Золото на кобальті як сяйво свічки. Разом кобальт і золото формують дивним чином відчуття затишку. Можливо, один із витончених кобальтових сервізів зберігся і у вашій сім’ї? Ось, наприклад, чайний сервіз Олександра Яроша. Кобальт відгукується в ньому як глибока вечірня тиша, в якій кожний порух набуває сенсу. Темно-синя поверхня порцеляни — немов нічне небо, сповнене та зосереджене, на якому золото виблискує, як тепле світло лампи над столом.
ВІДЕО ДНЯ
Олександр Ярош. Чайний сервіз форми «Довбиш 1», малюнок «Рушничок». Довбиський фарфоровий завод. 1970–ті
— Яка краса!
РЕКЛАМА
— Форма «Довбиш-1» — заокруглена й збалансована — зберігає в собі спокій та повагу. Вона немов запрошує до тривалого, неквапливого чаювання. Носики чайників вигнуті лагідно, наче продовжують рух руки, ручки — приємні на дотик, розроблені для щоденного вжитку, але з внутрішньою величністю. Декор «Рушничок» огортає речі, мов пам’ять. Орнамент тягнеться по кобальтовому тлу тонкою золотою ниткою — як вишитий оберіг, що передається з покоління до покоління. Квіти та завитки шепочуть про оселю, про стіл, за яким збираються рідні та близькі, про звичні речі, в яких існує традиція. У кожній чашці — відгук рушника, в кожному блюдці — розміреність тихого життя.
— Дійсно.
– Олександр Ярош протягом тривалого часу — з 1940-х до початку 1970-х років — займав посаду головного художника Довбиського порцелянового заводу. Він створив багато моделей посуду та ваз, запроваджених у серійне виготовлення, а також значну кількість виставкових авторських робіт. У 1985 році посаду головного художника та спадщину творчого керівництва підприємства прийняла Анастасія Панчук-Медведкова. Під її управлінням художня лабораторія підприємства здійснювала розробку як серійного побутового посуду, прикрашеного деколлю, так і лімітованих серій рукотворних виробів з авторським розписом. Захоплює красою чайний сервіз «Полісся» у розписі Анастасії Панчук-Медведкової.
РЕКЛАМА
С. Гавриш, А. Панчук-Медведкова. Чайний сервіз форми «Полісся», декор «Квіточка». Довбиський фарфоровий завод, 1980-ті
Цей сервіз — наче згадка про спокійний поліський вечір, де синява неба торкається землі, а золотаве сонце затримується на листі так довго, ніби не бажає прощатися з днем. Форма Сергія Гавриша «Полісся» — заокруглена, тепла, привітна. Вона ніби створена для сімейних розмов. У чашках — відчуття руки, яка тримає світ, невеликий, але свій. Декор «Квіточка» Анастасії Панчук-Медведкової — це золото та кобальт, які звучать разом, як голоси в народній пісні: насичений темний фон — мов глибина лісових озер, а золотисті візерунки — наче сонячні шляхи крізь туман.
— А які кавові кобальтові сервізи були виготовлені?
— Прекрасний сервіз — «Цвіт папороті». Він — мов тиха таємниця ночі. Глибокий, насичений, майже чорнильний кобальт нагадує нічне небо перед Купальським вогнищем, де кожний дотик золота — як відблиск полум’я. Папороть, виписана золотом, ніби живе власним світлом — її листя струмує теплом, наче ось-ось розпуститься чарівна квітка, та сама, про яку казали: хто знайде — тому відкриється доля.
РЕКЛАМА
А. Панчук-Медведкова. Сервіз для кави форми «Мрія», декор «Цвіт папороті». Довбиський фарфоровий завод. 1980-ті
Форма «Мрія» — це про плавність і рух: витончена лінія носика, ніжні хвилі вінців, чашки, що лягають у руку так природно, наче завжди знали свій шлях до неї. Сервіз «Цвіт папороті» — це голос Довбиської школи, де колір, золото і форма розмовляють однією мовою — мовою мрії, легенди, тиші.
«Білий цвіт яблуні у розписі сервізу тендітний, майже запашний»
— Які ще за призначенням кобальтові сети були створені на Довбиському порцеляновому заводі?
— Набір для компоту «Щедрий» із декором «Яблуневий світ» — наче тиха оповідь про сад, яку розповідає порцеляна. Темний фон — глибокий, насичений, майже нічний — нагадує літню ніч, коли небо ще пахне теплом, а зорі стоять високо. Білий цвіт яблуні тендітний, майже запашний. Золото лягає на пелюстки, мов ранкове сонце на сад: лагідно, щедро, з обіцянкою тепла.
А. Панчук-Медведкова. Набір «Щедрий». Декор «Яблуневий світ». Довбиський фарфоровий завод. 1980-ті
Яблуневі квіти мов усмішка після довгої зими, легкі, ніби тільки-но підняті вітерцем. Пелюстки біліють, наче молоко світанку, а золото лягає на них, мов вранішнє сонце, що торкається гілок і обіцяє новий день. Кожна кружка — як окрема мить, коли затримується дихання на порозі спогадів: про літні столи у садку, про прохолодний компот, про шелест листя та аромат яблук, що достигають.
— Скільки асоціацій та почуттів!
– Декор не просто прикрашає форму — він веде розмову з нею. М’яка пластика ручок, золото на краях, легкий, майже невагомий силует графина — усе звучить разом, як музика, в якій кожна нота — це жест майстра, кожен мазок — подих. Цей сервіз — не про розкіш, а про щедрість повсякденного життя, де компот із яблук — це теж ритуал, а порцеляна, що світиться в руках, стає оберегом родинної пам’яті.
У ньому — голос Довбиської школи порцеляни: лаконічний і стриманий, та водночас світлий, святковий, мов сад у час цвітіння, де кожна квітка — це майбутнє яблуко, а кожне яблуко — це літо, яке не завершується.
Раніше «ФАКТИ» публікували розмову з колекціонеркою Людмилою Карпінською-Романюк про вінтажні чайні пари, які закохують в себе з першого погляду.
До слова, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є шанувальниками краси порцеляни, до першого в Україні Музею порцелянових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви можете побачити кращі зразки світових порцелянових мануфактур. Нещодавно у музеї відкрито зал української порцеляни, де представлено чимало унікальних робіт вітчизняних майстрів-фарфористів. Неймовірна порцелянова мандрівка подарує вам чимало позитивних емоцій і запам’ятається на все життя!
На фото у заголовку: Олександр Ярош. Чайний сервіз форми «Довбиш 1», малюнок «Рушничок». Довбиський фарфоровий завод. 1970-ті
Фото з архіву Людмили Карпінської-Романюк