Посуд з рельєфним оздобленням особливий. Рельєфне оздоблення в наборах — це опуклі деталі (квітки, плоди, статуетки), що декорують держаки, верхівки та основу виробів.
Сьогодні поговоримо якраз про такий чайний ансамбль, виготовлений майстрами порцеляни Тернопільської порцелянової фабрики.
У розмові з «ФАКТАМИ» збирачка та знавчиня історії українського фарфору, авторка книжок Людмила Карпінська-Романюк поділилася думками про гарнітур, який захоплює красою.
«Свічник-підставка додає ще один аспект — сяйво знизу, як внутрішнє тепло бесіди»
— Чайний ансамбль «Тет-а-тет» Тернопільської порцелянової фабрики створений не для пишних бенкетів — він створений для двох, для спілкування віч-на-віч, для перерви між фразами, для затишку, котрий не потребує очевидців, — каже Людмила Карпінська-Романюк. – Обрис тут лагідний за силуетом — наче притишене дихання. Чайник ніби схиляється до висоти горняток, не виділяється, не акцентує на собі увагу, а включається в розмову. Ручка-півколо утворює замкнений контур, жест обіймів. Свічник-підставка додає ще один аспект — сяйво знизу, як внутрішнє тепло бесіди.
ВІДЕО ДНЯ
Д. Павлусик, М. Терещук. Чайний сервіз «Тет-а-тет». Тернопільський фарфоровий завод. 1980-ті
— Прекрасно!
РЕКЛАМА
— Декор «Золоте намисто» — не окраса, а відтінок. Тонка сітка з цяток і рисок, ніжний зелений колір, скромне золото — все це нагадує старовинні коштовності. Це намисто зігріває. Воно поєднує форму, ритм і тишу в цілісну мелодію.
— Квітка на чайнику наче вісник про весняну пору.
Д. Павлусик, М. Терещук. Чайник до чайного сервізу «Тет-а-тет». Тернопільський фарфоровий завод. 1980-тіРЕКЛАМА
— Це не лише декоративна деталь, а спокійний осередок композиції, її тактильна й сутнісна перерва. Квітка виникає там, де рука зупиняється. Якраз за неї хапаються — обережно, майже інтимно. Вона невеликого розміру, округла, з м’яко виліпленими пелюстками, без виразного рельєфу. Це не ботанічна досконалість і не урочиста пишність — скоріше узагальнений образ квітки, символ життя й тепла. Золота цятка в середині діє як світловий акцент: ловить промінь, реагує на рух, тихо підсвічує жест.
За пластикою ця квітка узгоджується з назвою ансамблю. «Тет-а-тет» — це бесіда двох, а квітка на верхівці — немов третій, безмовний співрозмовник, що підтримує ритм. Вона збирає форму разом, замикає об’єм, не дозволяючи йому «розсипатися». Без неї верхівка була б тільки функціональною; з нею — вона стає завершеною, «живою». Квітка — для двох під час чаювання. Отже, ансамбль — про затишок. Про мить, коли двоє сидять близько та світ звужується до горнятка, пари рук і світла між ними.
Д. Павлусик, М. Терещук. Чайний сервіз «Тет-а-тет». Тернопільський фарфоровий завод. 1980 – ті
— Які таємниці реалізації такої ідеї?
— Важливим є те, що квітка виліплена, а не намальована. Це почерк майстра, наявність руки в матеріалі. Вона трішки інша на кожному предметі, з незначними відмінностями — і якраз в цьому її чарівність. Ліплення надає ансамблю людського виміру, відчуття, що предмет береже дотик того, хто його створив.
РЕКЛАМА
— Що відомо про творців?
— За витонченою формою стоїть Дмитро Павлусик (1939— 2021) — особистість, для якої фарфор був не матеріалом, а мовою. Провідний моделювальник вищої категорії, один із фахівців, що були біля витоків Тернопільського порцелянового заводу, він пройшов шлях від майстра гіпсоліварної ділянки до основної фігури художньої лабораторії підприємства.
Народжений у селянській родині на Тернопільщині, з юністю, яка припала на складні повоєнні роки, Дмитро Павлусик рано зрозумів ціну праці. Шахтарський досвід на Донбасі, праця столяром, навчання ліпника-модельника — все це сформувало його особливе відчуття форми: відвертої, функціональної, без надмірностей. Перші фахові навички він отримав на Баранівській порцеляновій фабриці, де освоїв традиції формотворення початку XX століття. Якраз звідти — схильність до приплюснутих об’ємів, до зібраної пластики, до форм, котрі «добре стоять на столі». Співпраця з художницею Марією Терещук, авторкою декору, перетворила форму на завершений образ — стриманий, інтелігентний, глибоко гуманний. Художниця-декоратор, майстриня українського фарфору Марія Терещук — обдарована мисткиня. У 1962−1966 роках вона навчалася в Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва, а згодом — у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (1966−1971) на факультеті художньої кераміки. У 1977 році почала працювати на Тернопільському порцеляновому заводі, де залишалася до його закриття. Її твори зберігаються в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї та численних приватних колекціях.
«Кожна пелюстка виліплена вручну»
— Додам, Дмитро Павлусик особливо пишався власними розробками — тими формами, котрі справді вдалися на славу та стали візитівками тернопільського фарфору, — продовжує Людмила Карпінська-Романюк. – Серед них — чайний комплект «Тет-а-тет», столовий гарнітур «Світанок», кілька видів горняток, у яких форма й функція зустрілися в точці гармонії. Всі ці вироби демонструвалися на численних виставках. Їх охоче купували — у час, коли споживач особливо жадав справжньої краси, речей з характером і культурною цінністю.
— Який, на вашу думку, основний посил рельєфного декору в ансамблях?
— Це мова дотику. Такі ансамблі звертаються не тільки до зору, а й до пам’яті рук. Рельєфний елемент завжди відчутний — він кличе доторкнутися, провести пальцем, відчути тепло випалу й людської роботи. Тут важлива не декоративна надмірність, а тактовність: квітка не «накладається» на форму, а виростає з неї, повторює її ритм, підкреслює силует.
Рельєфне оздоблення Дмитра Павлусика — спадкоємець європейської традиції камерного фарфору, але водночас і дуже український за своїм забарвленням. У ньому відсутня холодна парадність — натомість є домашність, увага до дрібниць. Кожна пелюстка виліплена вручну, кожен листок зберігає унікальність жесту, і якраз в цьому — його цінність.
В ансамблях з рельєфним декором предмети ніби сповільнюються. Вони не для метушні й не для масового використання. Це речі, що формують атмосферу — для бесіди, тиші, щоденних ритуалів, які повторюються. Ліплення тут стає ознакою особливої уваги до людини й дому, де краса існує не на відстані, а близько. Ансамбль з ліпними квітами «Тет-а-тет» вражає вишуканістю.
Раніше збирачка та знавчиня історії українського фарфору, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про образи їжаків у творчому доробку вітчизняних митців.
Читайте також: «Люди пишуть, що навіть через екран відчувають запах моїх квітів», — майстриня з керамічної флористики Юлія Олійник
До слова, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», котрі є шанувальниками краси фарфору, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити кращі зразки світових фарфорових мануфактур. Нещодавно у музеї відкрито зал українського фарфору, де представлено чимало унікальних робіт вітчизняних майстрів-фарфористів. Незабутня фарфорова подорож подарує вам безліч позитивних емоцій та закарбується на все життя!
Фото з альбому Карпінської-Романюк
Фото у заголовку: Д. Павлусик, М. Терещук. Чайний сервіз «Тет-а-тет». Тернопільський фарфоровий завод. 1980-ті