Марінка Грицик, фермерка з-під Чернігова, спостерігає, як на її очах змінюються українські молочні традиції.
«У 2022 році в нашому селі було вісімнадцять корів (у приватних господарствах), а зараз — сім», — розповідає вона. «До зими, ймовірно, не залишиться жодної».
Історія Грицик відображає загальнонаціональну тенденцію: невеликі молочні ферми України зникають, тоді як найбільші продовжують зростати. Високі витрати та низькі ціни, правила ЄС та війна витісняють дрібних виробників, навіть попри те, що проєкт стратегії уряду до 2035 року окреслює майбутнє галузі.
Чи мають малі ферми майбутнє в країні та що втрачає сільська місцевість, якщо їх не стане, залишається відкритим питанням.
Кількість офіційних ферм в Україні за п’ять років скоротилася на третину, причому найшвидше зникали саме малі господарства. Водночас за останнє десятиліття кількість корів у домашніх господарствах — неформальних, з менш ніж п’ятьма коровами — зменшилася на дві третини.
Збільшилася лише кількість найбільших ферм з поголів’ям від 1000 корів. Якщо десять років тому близько 75% молока вироблялося в домашніх господарствах, то 2026 рік прогнозується як перший, коли домінуватимуть підприємства.
Координаційна група з питань продовольчої безпеки та життєзабезпечення під егідою ООН у травні попереджала про неминучу «сільську кризу» для «домашніх» ферм в Україні, «спричинену тривалим конфліктом, зростанням вартості кормів, зниженням прибутковості дрібномасштабного молочного виробництва та порушенням функціонування сільських ринкових систем».
«Малі ферми сьогодні перебувають у досить скрутному становищі», — зазначає Ганна Лавренюк, генеральний директор Асоціації молочників України (АМУ). Однак, попереджає вона, під загрозою опиняються навіть середні ферми. Для деяких фермерських господарств «це буде останній сезон».
Стиснуті з усіх боків
Війна погіршила і без того складну ситуацію для дрібних молочних фермерів. Працівники пішли на фронт, а земля була окупована або зруйнована вибухонебезпечними боєприпасами. Ширяться історії про худобу, яку вбивали під час окупації та атакували безпілотники у селах поблизу лінії фронту. Фермери також належать до мільйонів українців, змушених покинути свої домівки.
Навіть без війни зима, яка вже близько, є найскладнішим сезоном для будь-якої молочної ферми. Трава не росте, тому тварини покладаються на дорогі корми. Водночас корів зазвичай відпочивають між «лактаціями», що означає менше молока для продажу.
Але щоб зрозуміти, чому часи такі важкі, потрібно поглянути не лише на війну, а й на глобальний контекст.
Ціни на молоко різко впали у всьому світі після того, як у 2025 році молока виробили більше, ніж будь-хто знав, куди подіти. Ціни на добрива та паливо різко зросли після нападу США та Ізраїлю на Іран. І починають набирати чинності норми ЄС, що збільшує витрати та ускладнює роботу.
Все це ставить фермерів під сильний тиск, змушуючи працювати з мінімальними прибутками або навіть у збиток.
Грицик каже, що їй коштує близько 13 грн (0,29 долара США) виробництво літра молока, залежно від ціни на паливо та корми. У середньому ферми можуть продавати по 15 грн за літр. Але, за її словами, заводи намагаються платити дрібним господарствам лише 9 грн. Це означає, що вони можуть навіть втрачати гроші та зіткнутися із закриттям, якщо не знайдуть альтернативного ринку збуту.
«Багато людей, які могли, продали худобу і поїхали», — каже вона. «Люди не мають грошей, щоб купувати нашу продукцію. А ми не можемо знижувати ціну через високу вартість кормів».
Фермери не лише з труднощами зводять кінці з кінцями внаслідок глобальних економічних зрушень. Їм також доводиться звикати до дотримання правил ЄС та конкуренції з європейськими фермерами.
Найновішими були запровадження нових стандартів здоров’я та добробуту тварин.
Ганна Лавренюк з АМУ вважає реформи «логічними», оскільки вони підвищують ефективність та якість. Однак це вимагає початкових витрат. Згідно з її дослідженнями, багатьом фермерам доведеться модернізувати свої приміщення, щоб відповідати стандартам. Важко здійснити такі інвестиції, коли відсоткова ставка національного банку становить 16%.
Участь у європейських ринках також має свої виклики. Іноді сприймається як належне, що Україна буде конкурентним ризиком для інших фермерів ЄС. Як вони це бачать: українська земля рясна, ґрунт багатий на поживні речовини, а заробітна плата порівняно низька.
Але серед українських молокопереробників немає відчуття прискорення. Натомість вони бачать, як фермери ЄС користуються перевагами: більш сприятливими податками та субсидіями, меншими логістичними витратами на коротші відстані та кращими інвестиціями.
Цього літа імпортний сир став символом того, що продукти ЄС витісняють українську молочну продукцію.
Хоча споживчий попит на сир зріс, українські заводи не завжди обладнані для задоволення цього попиту. Тим часом іноземні виробники сиру шукають нові ринки збуту надлишків. Коли українці йдуть до супермаркету, вони виявляють, що іноземний сир такий же доступний за ціною, як і українські продукти, або навіть дешевший.
Кожна гривня, яку споживач витрачає на імпорт, — це гривня, яку він не витрачає на українську молочну продукцію. Коли прибутки мінімальні, це завдає шкоди.
Це питання навіть потрапило до проєкту стратегії розвитку молочної галузі, де зазначено, що переробні підприємства потребують допомоги для інвестування в нове обладнання для задоволення попиту.
Хто отримує вигоду
Ці економічні фактори змінюють структуру сільської економіки. Грицик, фермерка з Чернігова, пояснює, що коли малі ферми закриваються, землю скуповує більша ферма.
Думки щодо того, чи це добре, розходяться.
Дехто вважає, що це робить молочний сектор України більш стійким. За словами Макса Фастєєва з InfoAgro та Спілки молочних підприємств, надійна прибутковість може початися лише від 400 корів.
Більші ферми виробляють більше молока, що означає, що вони отримують кращі ціни та більші доходи. Це робить їх стійкими до коливань цін. Вони, як правило, також більш ефективні. Вони можуть інвестувати в корми, розведення та обладнання, тому кожна корова дає більше молока.
Однак консолідація має й недоліки.
Екологічна кампанійна група Ecoaction зазначає, що великі ферми можуть створювати значне навантаження на землю, роблячи їх менш життєздатними в довгостроковій перспективі. Вони також ризикують забруднювати довкілля, якщо гній не управляється належним чином.
Натомість, за словами Марії Бєлкіної з Ecoaction, «модель дрібної худоби може дуже підтримувати управління цими луками чи пасовищами», сприяючи біорізноманіттю та поглинанню вуглецю.
Незважаючи на виклики, Іван Панків — оптиміст.
Як президент Аграрної дорадчої служби, він підтримує дрібне та середнє фермерство. У його лабораторії для тестування молока він має можливість спостерігати за розвитком галузі.
Маючи на руках результати тестування, консультанти, з якими він працює, можуть краще піклуватися про здоров’я своїх тварин і отримати довіру, необхідну для продажу молока на заводи.
Він погоджується, що поголів’я в домашніх господарствах стрімко скоротилося за останні роки і, ймовірно, не відновиться. Але він бачить можливості для виживання, а навіть зростання менших ферм, додаючи, що якщо українські фермери мають економічні проблеми, то й фермери в усьому світі їх мають.
Незважаючи на обставини, каже Панків, «ферми України будуть розвиватися, тому що щотижня нам телефонують, пишуть і зустрічаються люди, які хочуть будувати».