Європа повинна терміново нарощувати свій оборонний потенціал

Колишній економічний радник Європейської комісії закликає членів НАТО в Європі діяти без зволікань

Зростаюча ймовірність повернення Дональда Трампа до влади та його можлива реалізація погроз щодо виходу Сполучених Штатів з НАТО повинна стати тривожним сигналом для європейського континенту. Замість того, щоб покладатися на сприятливий розвиток подій, європейські держави мають нарощувати власні оборонні спроможності та створювати міцний союз безпеки.

Потенційне повернення Дональда Трампа до Білого дому в 2025 році несе серйозну загрозу для безпеки Європи. В умовах триваючого конфлікту в Україні, європейські країни мусять зміцнювати свою оборону проти реваншистської агресії російського президента Володимира Путіна, доки ще є час.

Можливість того, що непередбачуваний і обурений Трамп виконає свої погрози щодо відмови від історичних зобов’язань Сполучених Штатів щодо захисту Європи, настільки турбує більшість європейських лідерів, що вони, здається, ігнорують цю перспективу. Однак, після значних перемог на кокусах в Айові та праймеріз у Нью-Гемпширі, Трамп майже напевно стане кандидатом від Республіканської партії на президентських виборах у листопаді. Враховуючи його лідерство в національних опитуваннях щодо Джо Байдена та в багатьох штатах, що коливаються, його повернення до влади є реальною та невідкладною загрозою.

Протягом свого першого терміну Трамп неодноразово висловлював наміри вивести США з НАТО, військового альянсу, який гарантує поширення американського ядерного щита на Європу. Його від цієї ідеї утримували високопоставлені радники з питань зовнішньої політики, зокрема колишній радник з національної безпеки Джон Болтон. Однак, дедалі більш ізоляціоністська риторика Трампа свідчить про те, що у разі його переобрання він оточить себе прихильниками, а не досвідченими представниками політичного істеблішменту.

Хоча Трампу потрібне схвалення Конгресу для виходу з НАТО, він може підірвати гарантії безпеки США, не виходячи формально з альянсу. Йому достатньо буде оголосити, що США не стануть на захист європейських країн у разі нападу. І він вже висловив саме це: замість того, щоб захищати країну НАТО, яка зазнала нападу Росії, він “заохотить” Росію “робити все, що їм заманеться”, якщо вважатиме, що союзник по НАТО недостатньо витрачає на оборону.

Замість того, щоб покладатися на найкращий сценарій, за якого Байден буде переобраний і продовжить підтримувати Україну та виконувати оборонні зобов’язання Америки перед союзниками по НАТО, Європа повинна готуватися до найгіршого. В ідеалі, ця підготовка мала б розпочатися набагато раніше, або після анексії Криму Росією у 2014 році, або після обрання Трампа у 2016 році.

Якби основу європейського оборонного союзу в рамках НАТО було закладено десять років тому, Європейський Союз тепер міг би отримати вигоду від розширених спільних оборонних досліджень та більш ефективної стратегії військових закупівель. Принаймні, більше європейських урядів мали б наслідувати приклад Польщі та Естонії та значно збільшити свої оборонні бюджети протягом двох років після вторгнення Росії в Україну.

Хоча повернути час назад неможливо, бездіяльність зараз була б вершиною безвідповідальності. Насамперед, Європа повинна посилити свою підтримку українським оборонним зусиллям. Оскільки республіканська більшість у Палаті представників США відхилила запит Байдена на додаткову військову допомогу Україні на суму 60 мільярдів доларів, країна, що перебуває в стані війни, вичерпує запаси зброї та боєприпасів.

На щастя, ЄС нарешті схвалив чотирирічний пакет допомоги Україні на суму 50 мільярдів євро (54 мільярди доларів), який проросійський прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан заблокував у грудні.

Європа також повинна взяти на себе довгострокове зобов’язання щодо підтримки України, навіть якщо Сполучені Штати більше цього не робитимуть. Якщо Орбан відмовиться піти на поступки, решта 26 країн-членів ЄС має обійти його та надати Україні необхідні ресурси.

Наразі цілком очевидно, що якщо Росія не зазнає поразки в Україні, Путін нападе на інші європейські країни. Кремль вже працює над дестабілізацією європейських демократій, фінансуючи ультраправі та ультраліві антиєвропейські партії та використовуючи легіон ботів для поширення дезінформації про вибори в соціальних мережах. Тим часом хакери, що підтримуються Путіним, атакують критично важливу інфраструктуру, таку як електромережі та урядові бази даних, а російські винищувачі порушують повітряний простір Швеції та Естонії.

Отже, Європа також повинна збільшити свої витрати на оборону. Як мінімум, європейські країни повинні досягти цільового показника НАТО у 2% ВВП. У лютому 2022 року канцлер Німеччини Олаф Шольц оголосив Zeitenwende (поворотний момент) у зовнішній політиці країни, сигналізуючи про відновлення прихильності до переозброєння. Але майже через два роки він так і не виконав своєї обіцянки інвестувати 100 мільярдів євро в модернізацію збройних сил країни. Примітно, що оборонні витрати Німеччини, за прогнозами, досягнуть лише 1,2% ВВП у 2023 році.

Також необхідне більше фінансування з боку ЄС. Тьєррі Бретон, комісар блоку з питань внутрішнього ринку, нещодавно запропонував створити оборонний фонд ЄС обсягом 100 мільярдів євро для фінансування спільних оборонних закупівель та нарощування виробництва озброєнь та боєприпасів. Пропозиція Бретона, яка, ймовірно, користується підтримкою президента Франції Еммануеля Макрона, його близького союзника, є перспективним першим кроком.

Враховуючи, що європейська економіка перевершує російську, країни ЄС могли б легко виробити достатньо зброї, щоб задовольнити як оборонні потреби України, так і власні. Але оскільки такі інвестиції вимагають часу та сталої прихильності з боку національних урядів, гаяти час не можна.

Звичайно, Росія має величезний ядерний арсенал. Натомість, лише дві європейські країни мають ядерну зброю: Франція та Велика Британія (яка більше не є частиною ЄС і значною мірою залежить від американських технологій). З огляду на те, що Путін вже погрожував застосувати тактичну ядерну зброю в Україні, Європа повинна розробити власну стратегію ядерного стримування. Але для цього потрібне переконливе зобов’язання як Франції, так і Великої Британії використовувати свій ядерний потенціал для захисту таких країн, як Естонія та Польща.

Ще більш суперечливим є те, що країни, які опинилися без захисту американського ядерного щита, можуть відчути себе змушеними придбати власні ядерні арсенали. Україна, відмовившись від ядерної зброї, яка залишилася на її території після розпаду Радянського Союзу, на власному гіркому досвіді засвоїла, що гарантії безпеки недостатньо для стримування потенційних російських атак.

Кожна країна, яка має атомні електростанції та необхідні наукові знання, має можливість швидко розробити власну зброю. Більше того, Франція могла б запропонувати поділитися своїм технологічним досвідом з іншими європейськими країнами.

Європейське переозброєння може бути радикальним, але ставки є екзистенційними. Оскільки червневі вибори до Європейського парламенту швидко наближаються, оборона має бути у центрі уваги виборців.

Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram

Філіп Легрен