Багато говориться про те, наскільки важливо правильно вибрати професію, знайти свою справу. Я сама написала про це не одну статтю. Як важливо впізнати себе, об'єктивно оцінити свої здібності, розібратися у своїх бажаннях, як важливо більше дізнатися про майбутню професію… Загалом, важливо поставитися до цього максимально серйозно, усвідомлено, почати думати про це якомога раніше, і тоді є шанс, що ви станете щасливим володарем справи всього життя. Саме тоді ви все життя ходитимете на роботу із задоволенням, зробите чудову кар'єру і все в такому дусі.
Насправді ж виходить, що часто працює інший механізм. Механізм, який можна вважати майже випадковістю. Його можна добре простежити, якщо послухати історії відомих людей про те, як вони обрали свою професію. У цих історіях нерідко трапляються визнання у цьому, що вибір професії був особливо усвідомленим чи цілеспрямованим.
Зустрічаються історії про вступ до вузу, до якого виявилося легше, історії про випадкове потрапляння, припустимо, на знімальний майданчик і так далі. І історій таких досить багато, до розчарування журналістів, яким хочеться описати класичну «історію успіху» про маленького хлопчика (або дівчинку), який з дитинства грав лише у лікаря чи вчителя і в результаті таким став.
При цьому треба розуміти, що частина таких історій успіху складена вже постфактум. Наш мозок влаштований так, що всі події намагається вибудувати в логічний взаємопов'язаний ланцюжок, де одна подія є причиною іншого. Ну хто не грав у дитинстві у лікаря, яка дівчинка не мріяла бодай пару тижнів свого дитинства стати акторкою? Але якщо так трапилося, що коли виросла, вона актрисою і стала, цій звичайній дитячій грі раптом починає приписуватися якийсь особливий, пророчий сенс…
Отже, рідко хто з успішних професіоналів прийшов у свою сферу цілеспрямовано, на основі ретельного вивчення власних здібностей, нахилів та якостей. У кращому разі, це якийсь невиразний інтерес до цієї сфери діяльності. А якщо бути точнішим, то до того міфу про цю сферу діяльності, яка у нього в голові існує.
Ну ось, наприклад. Вирішила дівчинка стати лікарем, бо здається їй, що це чудова шляхетна професія, і дуже хочеться бути до всього цього благородства якось причетною. І можливо, хоча вона цього вже не пам'ятає, колись у глибокому дитинстві її вразили люди в білих халатах, що творять чаклунства в якомусь художньому фільмі. Не пам'ятає, а образ лишився. До того ж, хімію в школі викладав талановитий педагог, а отже, всі без винятку учні предмет цей любили. А дівчинка знала, що саме хімією їй доведеться займатись у медінституті. Все сходилося, вчинити було не так складно.
Ніхто не знає, а чи справді підходила дівчинці професійна діяльність лікаря, та тепер уже й не впізнати. Тому що почала вона вчитися на лікаря. Багато чого здивувалася, звичайно, у багатьох міфах розчарувалася, але куди вже було подітися. Та зайва чутливість, що змушувала її спочатку скрикувати від крові на кожній лабораторній, поступово притупилась. Необхідну в'їдливість довелося придбати, бо без цього не скласти іспитів прискіпливим викладачам. У результаті поступово стала дівчинка цілком профпридатним лікарем. До шостого року обертання у цьому середовищі вона вже ніким іншим, крім лікаря, себе й уявити не могла.
Так сталося, що з одним із викладачів склалися у нашої героїні стосунки краще, ніж з іншими, було логічно вибрати його як науковий керівник. Викладач був з кафедри кардіології, тож дівчинка стала не просто лікарем, а саме кардіологом.
Так сталося, що саме до моменту закінчення навчання у місті збудували новий кардіологічний центр, набирали багато персоналу, дівчинці вдалося туди й влаштуватися. Колектив був дружний, начальство грамотним, загалом перші враження від трудового життя у дівчинки виявилися найпозитивнішими. Від професії чи від роботи – тепер не так важливо. До того ж, центр був новий, структура гнучка, в результаті досить швидко наша героїня стала завідувачкою одного з відділень.
І ось перед нами – успішний лікар-кардіолог, справжній фахівець у своїй галузі. І от та сімнадцятирічна дівчинка, яка насправді могла стати і інженером, і вчителем, і менеджером з продажу. Та багато ким вона могла стати, до багатьох сфер діяльності мала приблизно рівні здібності… Але так сталося, що вона стала лікарем. І тепер вона лікарка.
А я, наприклад, випадково потрапила на переддипломну практику до гімназії, причому до дуже гарної гімназії. Я могла зі своєю професією потрапити на цю практику будь-куди – від міліції до торгової компанії. Але тоді я потрапила саме в гімназію, а мені в цій гімназії сподобалося. Так сталося. Може, мені б і в міліції сподобалося, а якби я потрапив у якусь іншу гімназію – можливо, я б терпіти не могла всю освіту відразу і поставила б на ній хрест. Але я потрапила саме до цієї гімназії, у результаті я вже сім років у сфері освіти. Я часто думаю «Як я потрапила в це болото?!», але з кожним роком дедалі менше бачу десь ще.
Поставте собі те саме питання. Чому ви займаєтеся саме тим, чим займаєтесь? Ви саме цього прагнули все своє свідоме життя? Або обставини штовхнули вас у цю сферу, а тепер ви в ній уже добре знаєтеся і вважаєте її своєю справою. Подумайте – скільки реальних альтернатив було у вас?
То ви вибрали свою професію чи професія обрала вас?