Нещодавно я писала, що дратує менеджерів з персоналу в людях, які приходять до них на співбесіди. Було запропоновано написати проблему і з іншого боку.
Ґрунтуючись на своєму багатому досвіді пошуку роботи, я могла робити певні висновки, які підтвердили приклади моїх друзів. Отже, претендентів виводять із себе такі моменти.
Непунктуальність ейчара (HR-менеджера).
Здавалося б, якщо менеджер сидить в офісі, він не може бути непунктуальним. Але сюди відносяться і ситуації, коли претендента змушують чекати в коридорі, поки рекрутер завершить інтерв'ю з іншою людиною, або вирішить свої офісні справи, або закінчить пити чай. Це дуже дратує, особливо якщо ти претендуєш на досить високу посаду і маєш почуття власної гідності, тим більше якщо твій день розпланований і несподівані затримки не входять до твоїх планів сьогоднішнього дня.
На виправдання:
Деякі рекрутери називають це «випробуванням людини у стресовій ситуації»: мовляв, уміння чекати і терпіти – важливі якості для співробітника серйозної фірми.
Питання, які не стосуються справи.
Роман, 29 років: «Я влаштовувався на роботу в одне дуже серйозне підприємство, в якому був цілий відділ менеджерів з персоналу. Співбесіду зі мною проводили одразу двоє, ставлячи мені такі питання, над якими я взагалі ніколи не замислювався. «Чи добре ви керуєте машиною? Чому ви так вважаєте?», «Ви вмієте свистіти?», «За кого ви голосуватимете? Як ви обирали саме цього кандидата?», «Ви добрий друг? Чому ви так думаєте? і таке інше. Враховуючи те, що я шукав роботу консультанта з комп'ютерної техніки, питання здалися мені дуже дивними і непотрібними. А не відповіси – подумають, що я щось приховую».
На виправдання:
Багато кадрових працівників проводять співбесіди за певною схемою, алгоритмом. Тут не буває непотрібних питань, кожен з них покликаний «витягнути» з претендента правду про його характер, переваги, орієнтованість на чужу думку, професійні здібності.
Невиконання домовленостей.
Це стосується обіцянки передзвонити, щоб повідомити про результат (позитивну чи негативну) співбесіди, а також домовленостей щодо зустрічей. Якось я пішла на співбесіду, попередньо поговоривши телефоном з менеджером, який мав мене чекати. Після своєї основної роботи я як пригоріла помчала через півміста до місця зустрічі, а там на мене чекали слова: «Вибачте, у мене несподівано з'явилися справи, які треба вирішити терміново. Давайте зателефонуємо і зустрінемося в інший день». Що й казати, телефонувати мені вже не хотілося, і більше я в тому офісі не з'явилася.
На виправдання:
Усі ми люди, і у кожного з нас можуть виникнути термінові справи. Що тут зробиш?
Приховування інформації.
Я сама працювала в кадровому агентстві і знаю, що іноді сам роботодавець просить не розповідати, наприклад, чому пішов працівник із цієї вакансії або які додаткові пільги вам належать, якщо ви про них знаєте (а не знаєте – значить, не вимагатимете). Зрозуміло, що агенція проти свого замовника не піде. Але якщо ви дізнаєтеся, що від вас ховалася важлива інформація, довіра до агентства і до фірми-роботодавця впаде нижче за плінтус. До речі, часто не розголошується навіть назва замовника – мабуть, щоб претендент не звернувся до нього без посередницьких послуг агентства.
Ірина, 26 років: «Я закінчила медичний університет і шукала роботу, природно, медика. У кадровому агентстві мені запропонували роботу торговим представником у маловідомій фірмі. Обіцяли високу зарплату, нормований робочий день та повний соцпакет. Я пройшла співбесіду та була спрямована до керівника фірми. Там з'ясувалося, що висока зарплата – це «голі» відсотки від продажів без ставки, а робочий день – так, восьмигодинний, але включає і суботу з неділею. Я розумію, що люди можуть працювати за таких умов, але мені вони не підходили. Якби в агентстві мені одразу повідомили про це, я не витрачала б час на марні співбесіди, зустрічі, а шукала б далі».
На виправдання:
Кадровики вважають, що краще одразу не лякати клієнта подробицями роботи, а направити його до роботодавця – він краще розпише плюси роботи в таких умовах та бонуси за її виконання.
Суб'єктивність працівників агентства.
Важко бути об'єктивним, якщо ти проводиш інтерв'ю з людиною, щоб скласти про неї певну думку та зробити висновки, відповідає він чи ні вимогам роботодавця. Але й суб'єктивність має межі. Я стикалася з тим, що мені казали: «Ні, ви не підходите на посаду секретаря за зовнішніми даними», «Ні, в цю компанію беруть людей з успішною кар'єрою», «Щось ви надто часто змінювали роботу, довше за рік ніде не затримувалися… Навряд чи». А що, може, тому й не затримувалася, що шукала потрібну компанію – ось як вашу. Але тепер навряд…
Звісно, у Конституції це називається дискримінацією. Але ж вам ніхто не дасть офіційний папір, що вас не прийняли тільки тому, що вам 36 років, а не «до 35», тому що ви жіночої статі, трохи заїкаєтеся або не змогли відповісти, чому ви голосуєте за певного кандидата.
На виправдання:
Ну які тут виправдання? Якщо вас «відсіяли» через прикру (на вашу думку) дрібницю, скаржитися ви не можете, але можете випробувати долю ще раз і довести, що саме про вас мріяла ця компанія з самого початку свого існування!