Робін Віллобі, Ніко Музі: Революція харчової системи вже близько

Фахівці, підприємці бачать три головні джерела трансформаційних змін у сфері, які за належного менеджменту принесуть дивіденди

Фото: Getty Images

Демографічні, екологічні та споживчі чинники поставили світовий агросектор на роздоріжжі. Щоб уникнути політичних пасток, особи, що приймають рішення в уряді, індустрії та громадських колах, мусять врахувати досвід великих трансформацій в інших сферах та почати підготовку.

У сільськогосподарській галузі неминучі значні зміни. По всьому світу тваринники залишають землю, політики звертають увагу на негативний вплив промислового виробництва м’яса на довкілля та суспільство, а споживачі відмовляються від м’яса на користь більш здорових та екологічних альтернатив. Оскільки сектор наближається до вирішального моменту, особи, що приймають рішення в уряді, індустрії та громадських колах, повинні врахувати уроки великих трансформацій в інших сферах та розпочати підготовку.

Підготовка вимагає ретельного аналізу потреб аграріїв, робітників та споживачів. У той час як фермери старіють і полишають землю заради інших видів діяльності чи виходу на пенсію, агросектор відчуває труднощі із залученням нових учасників – і це стосується не лише заможних індустріально розвинених країн. На одного керівника господарства молодше 40 років у Європі припадає троє старших за 65; а від Африки на південь від Сахари до Азії, Латинської Америки та Карибського басейну кількість літніх мешканців сільських територій зростає, тоді як молодь скорочується.

Водночас господарства збільшуються у розмірах, а дрібні ферми зменшуються. Через несприятливу економічну ситуацію в аграрному секторі та панування декількох великих гравців, господарства консолідуються задля підвищення ефективності та економії на масштабі. Як наслідок, з 2005 по 2020 рік Європейський Союз втратив понад третину своїх господарств та 40% тваринницьких ферм. Таким чином, політикам доводиться вирішувати, чи варто підтримувати сімейні ферми, і як уникнути ризиків, порушень правил утримання тварин, поганих умов праці та епідемій, властивих промисловому тваринництву.

Політики також усвідомлюють вагомі докази шкоди, яку промислове виробництво м’яса завдає навколишньому середовищу. Хоча на сільське господарство припадає майже третина всіх викидів парникових газів, на тваринництво (особливо велику рогату худобу) припадає майже 15%. Більше того, тваринництво є головною причиною знеліснення та втрати біорізноманіття. Ліси знищуються, щоб звільнити землю як для випасу худоби, так і для вирощування додаткових культур, необхідних для годування цієї худоби. Лише виробництво яловичини охоплює близько 60% земель, що використовуються в сільському господарстві, хоча на нього припадає менш як 2% від загальної кількості споживаних калорій у світі.

В Іспанії промислове забруднення стало настільки поширеним, що свинячий гній забруднив майже чверть усіх підземних та поверхневих вод у країні. Не дивно, що регуляторні органи активно шукають шляхи боротьби із забрудненням від тваринництва та виробництва більшої кількості продукції на меншій площі. З огляду на зростання ризику поширення інфекційних захворювань від тварин до людей (зоонози) через промислове тваринництво, мотивація до посилення регулювання лише зростатиме.

Хоча тваринництво та сільське господарство традиційно виключалися з більшості програм скорочення викидів, політики в Данії, Нідерландах та Новій Зеландії вже працюють над усуненням цієї прогалини, і багато інших країн незабаром наслідуватимуть їхній приклад. Питання зараз не в тому, чи буде посилено регулювання тваринницької галузі, а в тому, які форми воно набуде. Як фермери, так і компанії повинні бути готові адаптуватися до неминучих змін.

Зрештою, споживачі також відмовляються від м’яса та молочних продуктів. За останнє десятиліття середнє споживання м’яса на людину скоротилося майже на 17% у Великій Британії та на 11% у Німеччині. Попри недавнє уповільнення, як і раніше, спостерігається зростання використання альтернативних білків — джерела їжі, яке має значно менший негативний вплив на довкілля та добробут тварин порівняно з традиційними м’ясними продуктами. Продажі рослинного м’яса та молока вже демонструють тенденцію до зростання повсюдно в ЄС, а також у таких країнах, як Таїланд та Південна Африка. Коли ці продукти зрівняються за смаком та ціною з м’ясом, їх споживання споживачами справді може дуже швидко зрости.

Державна політика також відіграє роль. Тваринництво, як правило, значною мірою субсидується в багатьох країнах через низьку рентабельність сектора та високий рівень заборгованості. Зі зниженням продажів та доходів, це, ймовірно, матиме серйозні наслідки для добробуту фермерів та інших працівників, пов’язаних із промисловими системами виробництва м’яса.
Зважаючи на складність цих взаємозалежних тенденцій, директивні органи та корпоративні лідери повинні почати розв’язувати цю проблему вже зараз. Досвід інших секторів, які розпочали декарбонізацію, — не в останню чергу енергетики — показує, що запланований та керований перехід завжди кращий, ніж спонтанний, неконтрольований процес.

Достатньо подивитися на минулорічні протести фермерів у Нідерландах чи Новій Зеландії, щоб побачити, наскільки різко може бути підірвана кліматична політика, коли працівники та громади почуваються обділеними. На жаль, ми все ще маємо лише обмежене розуміння того, як найкраще інтегрувати політику та корпоративні дії для скорочення викидів у продовольчій системі, а також для захисту засобів до існування. Оскільки чинити опір змінам неможливо, політикам і керівникам корпорацій варто замислитися над тим, як вони керуватимуть ними найближчими роками.

Джерело: Project Syndicate

Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram

Робін Віллобі, Ніко Музі