Повалення російського режиму є завданням для демократичних країн.

Автори статті вважають, що пропозиції щодо мирних перемовин між Росією та Україною є беззмістовними й небезпечними

На фото зліва направо: Анастасія Федик, Юрій Городніченко, Ілона Сологуб

Кремль не запропонує мир в обмін на українські території, оскільки його ціль — не територіальна, а знищення України, що є частиною його “історичної місії” з ліквідації “загниваючого Заходу”.

Демократичний світ, за словами його лідерів, підтримуватиме Україну “стільки, скільки буде потрібно”. Однак, враховуючи небажання цих лідерів надати Україні необхідні засоби для перемоги, що насправді означає це гучне зобов’язання?

У найгіршому випадку, це стає виправданням бездіяльності, з надією на те, що президент Росії Володимир Путін скоро помре, або що росіяни його скинуть, або ж якимось дивом з’явиться інше вирішення, на кшталт deus ex machina (несподівана, навмисна розв’язка складної ситуації за допомогою зовнішнього чинника, який раніше не був задіяний, наприклад, чудесний порятунок героїв — ред.). У кращому випадку, це означає надання Україні достатньої кількості озброєнь для здобуття сильнішої позиції на майбутніх мирних переговорах.

Обидва підходи є хибними. Навіть якщо Путін невдовзі помре, Росія залишатиметься серйозною загрозою для України та Заходу. Більшість росіян підтримують війну, а невелика російська “ліберальна опозиція”, яка представляє лише саму себе, не має шансів прийти до влади. Подібно до Німеччини та Японії, які стали демократичними лише після поразки, окупації та ефективного управління союзниками, Росія не здатна до самореформування зсередини.

Розмови про переговори чи “заморожений конфлікт” є безглуздими та небезпечними. Росія не запропонує мир в обмін на українські території, тому що її ціль не є суто територіальною. Вона прагне знищити українську націю. Але це лише крок у плані Кремля з відновлення імперії та реалізації того, що він вважає багатовіковою “історичною місією” Росії — знищення “загниваючого Заходу”.

Атаки Росії на демократичні країни є незаперечними: вона підтримує ультраправі партії та популістів на Заході, втручається у вибори, поглиблює розбіжності як всередині країн, так і між ними, поширює дезінформацію, монополізує ключові ринки, як-от енергетика, та корумпує західні еліти, зокрема у Франції, Німеччині та Австрії. Тим часом Росія вже знайшла способи обходити санкції та отримувати необхідні компоненти й обладнання для озброєння, а підтримка з боку Китаю та Ірану, ймовірно, зростатиме.

Лише стратегічна поразка Росії зможе зупинити поширення цього “раку”. Чому ж тоді багато західних лідерів так скептично ставляться до цього рішення?

Деякі стверджують, що стратегічна поразка призведе до розпаду Росії та неконтрольованого поширення ядерної зброї. Однак, поширення зброї масового знищення так само ймовірне, якщо Росія не зазнає поразки.

Росія вже може передавати Ірану технології та матеріали, необхідні для створення ядерної бомби, подібно до того, як Радянський Союз зробив це для Китаю та Північної Кореї. Більше того, якщо Росію не покарають сьогодні за розв’язання геноцидної війни проти України, багато інших країн захочуть отримати ядерну зброю, оскільки побачать, що країну, яка добровільно відмовилася від свого ядерного арсеналу, залишили напризволяще, коли на неї напала ядерна держава.

У західних столицях також висловлюють побоювання, що поразка Росії посилить Китай. Але це передбачає, що Китай та Росія є суперниками. Насправді, обидві країни (а також Північна Корея та Іран) об’єднує спільний ворог: демократичні системи, які пропонують привабливу альтернативу авторитарним режимам.

Окрім поширення ядерної зброї, деякі попереджають, що розпад Росії призведе до громадянської війни, яка затопить Європу біженцями. Можливо, це є екстраполяцією подій, що сталися з Російською імперією у 1917 році та Радянським Союзом у 1991 році.

Варто пам’ятати, що в обох випадках дезінтеграція була позитивним явищем. Адже чи було б краще, якби після 1917 року Фінляндія та Польща залишилися у складі Російської імперії? І чи було б краще сьогодні, якби Україна, країни Балтії, Молдова та країни Центральної Азії не здобули незалежності після 1991 року?

Те, що Росія представляє як громадянські війни, насправді було нападом Росії на новоутворені незалежні держави. Після 1917 року Радянська Росія здійснила напади на Польщу (1919-1921), Україну (1918-1922), Білорусь (1918-1920) та Грузію (1921). Після 1991 року Росія напала на Молдову (1992), Грузію (1993, 2008) та Чечню (1994, 1999). Вона намагалася атакувати Україну у 1994 та 2003 роках, а вторглася у 2014 та 2022 роках.

Якщо Росію позбавлять ресурсів для ведення воєн, вона, ймовірно, розпадеться мирно. Навіщо якутам воювати з бурятами, замість того, щоб будувати власні держави? Будь-які територіальні суперечки, що виникнуть, можуть бути вирішені за допомогою належного посередництва, що дасть Організації Об’єднаних Націй шанс продемонструвати свою ефективність.

Міжнародна спільнота матиме значно більше важелів впливу на нові держави, ніж на сьогоднішню Росію: міжнародне визнання, а також технічна та фінансова допомога можуть бути пов’язані з мирним врегулюванням їхніх кордонів та відмовою від ядерної зброї. Московія була значно менш небезпечною, ніж Росія.

Безпосередні кроки для досягнення стратегічної поразки Росії є очевидними. По-перше, Україна має бути забезпечена всім необхідним озброєнням, зокрема бойовими літаками та ракетами великої дальності, без будь-яких умов. Адже знищити російські заводи зброї набагато ефективніше, ніж знешкоджувати російську зброю на полі бою.

По-друге, санкції мають бути жорсткішими та суворіше дотримуватися. Росію необхідно повністю ізолювати. Це включає припинення отримання обладнання та програмного забезпечення, винесення наказу про вихід компаній, які досі присутні в Росії, та визнання Росії державою-терористом, внесеною до чорного списку Групи розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей.

По-третє, російські ЗМІ, підконтрольні уряду, мають бути заборонені, а неурядові організації та політичні об’єднання, які отримують російські кошти та просувають російські ідеї, мають перебувати під пильним контролем. Свідоме поширення неправдивої інформації не має жодного відношення до свободи слова.

Оскільки Росія має набагато більше людей, яких вона може відправити вбивати та гинути в Україні, у нас немає “стільки часу, скільки потрібно”. Україна зараз потребує значно більшої підтримки. Під час Другої світової війни демократичні країни підтримали Сталіна у боротьбі проти Гітлера, хоча режим Сталіна не поступався жорстокістю режиму Гітлера. В Україні різниця між добром і злом є чіткою. Будь-що, крім стратегічної поразки Росії, зробить нову війну неминучою.

іверситету в Берклі; Юрій Городніченко, професор економіки Каліфорнійського університету в Берклі; Ілона Сологуб, редактор VoxUkraine.

Додаткові новини та актуальні матеріали відInvestory NewsчитайтенанашомуканалівTelegram

Анастасія Федик, Юрій Городніченко, Ілона Сологуб