Йошка Фішер: Масштабний перегляд

Міністр закордонних справ Німеччини та віцеканцлер (1998 — 2005 рр.) аналізує масштабні геополітичні зміни, спричинені повномасштабним вторгненням Росії в Україну

В умовах такої невизначеності, через 13 місяців після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, одне стає очевидним: глобальний лад у своєму попередньому вигляді не витримає, і Європа муситиме швидко пристосуватися. Навіть якщо зрештою пануватиме співпраця, фундаментальна природа Європейського Союзу трансформується.

Чи усвідомлював президент Росії Володимир Путін наслідки своїх дій, коли 24 лютого віддав наказ про повномасштабне вторгнення в Україну? Це рішення стало поворотним пунктом для Європи. Вперше за вісім десятиліть на континенті спалахнула велика сухопутна війна, яка з силою, що зрівнялася з потужністю російських бомб, які відтоді розриваються в українських містах і селах, зруйнувала ілюзії европейців щодо миру.

Путін, ймовірно, не може уявити Росію інакше, ніж як мілітаризовану авторитарну світову державу, що викликає страх. Однак досягнення такого статусу потребує домінування Росії у Східній Європі — відродження імперської спадщини царської Росії та Радянського Союзу — для чого Путіну була потрібна Україна. Але він суттєво недооцінив готовність українців боротися і помирати за свою свободу та незалежність. Це, разом із підтримкою з боку НАТО та Європейського Союзу, завадило йому досягти поставленої мети.

Через три дні після вторгнення канцлер Німеччини Олаф Шольц влучно охарактеризував цей момент у виступі перед німецьким парламентом. “Ми живемо в епоху перелому, — заявив він. — Це означає, що світ після цього вже не буде таким, як раніше”. Насправді війна в Україні виявилася набагато серйознішою, ніж усвідомлювали багато хто, включно з Шольцом, 13 місяців тому.

Зрозуміло, що боротьба насамперед ведеться за виживання українського народу та майбутнє його батьківщини. Але це також боротьба за майбутнє міжнародного порядку. Чи візьме гору насильство над правом, чи зможемо ми повернутися до стабільного світу, заснованого на законі та договорах? І якими будуть ширші геополітичні наслідки? Російське вторгнення стало першим серйозним переглядом світового порядку у XXI столітті, і тепер Китай та Росія уклали тісніший (хоч і неформальний) союз, щоб кинути виклик Сполученим Штатам та домінуванню Заходу.

Ця боротьба, яка є відродженням силової політики часів холодної війни, пов’язана з двома великими глобальними трансформаціями: прискоренням цифровізації всіх сфер сучасного життя та остаточною кризою індустріального суспільства, що залежить від викопного палива.

Більше того, війна Росії виявила дедалі складнішу міжнародну картину. Важливі країни, що розвиваються, такі як Бразилія, Індія та Південна Африка, відмовилися зайняти чітку позицію. Те саме стосується більшості держав Перської затоки. Усі вони діють суто відповідно до своїх національних інтересів. Оцінюючи новий конфлікт між великими державами, вони бачать не лише економічні переваги (знижки на постачання нафти й газу з Росії, що перебуває під санкціями), а й можливості для зміцнення власного геополітичного та дипломатичного становища.

Немає сумнівів, що так званий Глобальний Південь відіграватиме важливу роль у боротьбі, що зароджується, за панування у XXI столітті; це вже очевидно після 13 місяців війни в Україні. На жаль, багато з цих країн та регіонів пам’ятають, як їх сприймав Захід, і особливо його провідна держава, Сполучені Штати, у недавньому минулому. Їхню прихильність до держав, що протистоять Заходу, як-от Китай, не можна вважати само собою зрозумілою. Її доведеться завоювати.

У будь-якому випадку, окрім тих, хто безпосередньо постраждав від бойових дій, Європа буде регіоном, який зазнає найбільших втрат від російської агресії. Війна ведеться в безпосередній близькості від неї, і її розпочав авторитарний режим, що втілює цінності, які повністю суперечать її власним. Коли ілюзія миру розвіяна, завданням Європи тепер є якнайшвидше подолати свої внутрішні розбіжності та свою вразливість. Вона мусить стати геополітичною державою, здатною до самозахисту та стримування, включно з ядерним потенціалом.

Це буде непросто, і шлях попереду небезпечний. Розглянемо кілька найгірших сценаріїв. Що робитиме Європа, якщо наступного року до Білого дому буде обрано чергового прихильника політики “Америка насамперед”, а потім до Єлисейського палацу прийде лідер французьких правих націоналістів Марін Ле Пен? Такий результат цілком можливий.

Оскільки Росія не може здобути перемогу над Україною на полі бою, війна зрештою муситиме завершитися шляхом складних переговорів. Яким би не був результат, Європа житиме в іншому світі, як і передбачав Шольц. Їй доведеться пристосуватися до існування постійної загрози зі Сходу, чи то від Путіна, чи від його наступника.

Хоча ЄС здобуде значну внутрішню стабільність, його фундаментальна природа зміниться. Безпека буде головним пріоритетом у найближчому майбутньому. ЄС муситиме почати розглядати себе як геополітичну силу та оборонну спільноту, що тісно співпрацює з НАТО. Його ідентичність більше не визначатиметься переважно його економічною спільнотою, спільним ринком або митним союзом. Блок вже прийняв Україну як кандидата на майбутнє членство, і це рішення було продиктоване майже виключно геополітичними міркуваннями (як це раніше було у випадку з Туреччиною та державами Західних Балкан).

Відбувається масштабний перегляд світового порядку. Якщо ця боротьба буде вестися відповідно до традиційної силової політики, це означатиме погіршення ситуації для всіх. Співпраця має взяти гору, якщо ми хочемо створити порядок, що відповідатиме серйозним викликам XXI століття в галузях економіки, безпеки та клімату.

Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram

Йошка Фішер