Giacomo Anastasia, Tito Boeri: What to do about the brain drain from Ukraine

Науковий співробітник Фонду Родольфо Дебенедетті та професор і директор департаменту економіки Університету Бокконі пояснюють, як країна може відновити втрачений людський капітал після закінчення війни та початку відбудови

Повномасштабне вторгнення росії в Україну в лютому 2022 року спричинило міграцію в масштабах, небачених з часів Другої світової війни, внаслідок чого 15% населення досі проживає за межами країни. Коли Україна врешті-решт отримає шанс розпочати відбудову, їй знадобиться комплексна стратегія для повернення втраченого людського капіталу.

1916 року, у розпал Першої світової війни, американський економіст Джон Бейтс Кларк зробив спостереження, яке й досі залишається актуальним. «Є наслідки війни, які трагічніші за економічний тягар, що він покладе на майбутні покоління», — зазначив Кларк. — «Є й такі, що огидніші з моральної точки зору; але немає таких, що слугуватимуть довше або завдадуть більшої загальної шкоди».

Перенесемося до сьогоднішньої України. Навіть якщо агресивна війна росії незабаром закінчиться, спричинений нею економічний тягар збережеться.

За оцінками Київської школи економіки, збитки, завдані лише інфраструктурі України, станом на вересень 2023 року перевищують $150 млрд (за відновною вартістю), або приблизно 85% річного ВВП. Повна вартість реконструкції, звісно, буде значно вищою. У березні 2023 року спільна оцінка уряду України, Групи Світового банку, Європейської комісії та Організації Об’єднаних Націй підрахувала, що відновлення після перших 12 місяців війни коштуватиме $411 млрд протягом наступного десятиліття. Оскільки війна досі триває, а президент України Володимир Зеленський заявив, що ця цифра може перевищити $1 трлн.

Однак у цих дискусіях втрачається ще одна ціна, яка може відкинути Україну на багато років назад: витік мізків. Повномасштабне вторгнення росії у лютому 2022 року посилило міграцію у масштабах, небачених із часів Другої світової війни. Понад третину українського населення (згідно з оцінками, 2021 року воно становило 44 млн осіб) було переміщено, і станом на 14 листопада у всьому світі зареєстровано 6,3 млн українських біженців. Хоча це число трохи скоротилося порівняно з піком у 7,5 млн у вересні минулого року, воно залишається значним: близько 15% довоєнного українського населення нині мешкає за межами країни.

Що це означає для людського капіталу України? Існують історичні свідчення позитивного самовідбору переміщених осіб під час воєн (тобто ті, хто їде, самі зробили це й більш освічені, ніж ті, хто лишається), і український випадок, схоже, не є винятком. Близько 90% українських біженців — жінки та діти, що пояснюється фактом, що за деякими винятками воєнний стан забороняє чоловікам віком від 18 до 60 років залишати країну.

Більше того, дослідження показують, що частка біженців із вищою освітою (університетська чи професійно-технічна освіта) набагато вища, ніж серед усього населення України. Коли на українські міста полетіли ракети та снаряди, багато освічених людей, більшість з яких жінки, зібрали речі та поїхали. Чи повернуться вони після конфлікту, ще невідомо. Повернення людського капіталу може бути набагато складнішим, ніж відновлення доріг чи мостів.

Всупереч надзвичайним зусиллям української системи освіти з адаптації до умов воєнного часу (зазвичай вдаючись до онлайн-навчання), поєднання пандемії COVID-19 та вторгнення призвело до величезних прогалин у рівнях освіти. Водночас великомасштабне переміщення людей знищило мільйони робочих місць. Хоча деякі з цих робочих місць повернуться після війни, багато хто буде замінений професіями, які, ймовірно, вимагатимуть вищого рівня чи інших навичок. Наприклад, з лютого 2022 року попит на м’які та аналітичні навички зріс, а це означає, що будь-які зусилля щодо відновлення мають включати масштабні програми виправлення та перекваліфікації.

Окрім інвестицій в освіту, Україні також необхідно буде краще використовувати наявний людський капітал. Одна з ідей — підвищити рівень участі жінок у робочій силі, який до війни був низьким. Цього можна досягти, прийнявши політику примирення сімей, що сприяє працевлаштуванню, покращивши інфраструктуру для віддаленої роботи або створивши інфраструктуру, що спонсорується державою, для догляду за дітьми. Аналогічно, інтеграція молоді на ринок праці після війни буде складною та важкою, але абсолютно необхідною.

Протидія наслідкам «витоку мізків» внаслідок війни вимагає застосування двоєдиної стратегії. По-перше, Україні необхідно буде переконати якнайбільше людей повернутися після війни. Хоча такі рішення часто залежать від особистих (неекономічних) факторів, відомо, що податкові стимули можуть допомогти наростити загальну кількість. Зрештою, у багатьох інших європейських країнах уже діють пільгові податкові схеми для залучення висококваліфікованих спеціалістів.

Наприклад, італійська програма Controesodo («проти результату») надає щедре звільнення від прибуткового податку експатріантам, що повернулися, а недавні дані свідчать про те, що особи, які мають на це право, на 27% частіше поверталися до Італії після того, як ця політика була схвалена у 2010 році. Політика націлена на молодих, висококваліфікованих фахівців, вигоди (з погляду бюджетних доходів і позитивних зовнішніх ефектів) можуть значно переважити витрати. У майбутньому повоєнному сценарії Україна має наслідувати приклад інших європейських країн у створенні податкової схеми, щоб переманити людей назад — хоч і з поступовим впровадженням та чіткими кваліфікаційними умовами для запобігання зловживанням.

Але повернення відтоку біженців потребує часу, і багато хто з біженців може ніколи не повернутися. Тому другим напрямом стратегії є сприяння взаємозв’язку між українськими експатріантами та вітчизняною економікою. Інтернет-підключення та географічна близькість до країн призначення можуть значно знизити масштаби витоку мізків, що супроводжує еміграцію.

Показовим є досвід біженців до Німеччини з колишньої Югославії. Дослідження показують, що найбільше зростання післявоєнного експорту з колишніх югославських республік було зафіксовано в секторах з найбільшою часткою репатрійованих біженців, що, можливо, відображає переваги знань, що підвищують продуктивність, які вони привезли з собою. У світі така передача знань може відбуватися онлайн.

Як ми дізналися під час пандемії, віддалена робота може стати потужним інструментом для відновлення або збереження частини втраченого людського капіталу України. Так само коригувальна освіта, що дозволяє заповнити спричинені війною прогалини в рівні освіти, може спиратися на внесок біженців, значна частина яких — колишні вчителі. Уроки, інновації та «робота знань» дотепер можуть повернутись в Україну — навіть якщо люди цього не зроблять.

Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram

Джакомо Анастасія, Тіто Боері