Все ж що не кажи і як не крути, а наш з вами час — це час коучингового буму, якщо не сказати нездорової коучингової істерії. Зараз модно слухати коучої, ходити до коучів, дивитися коучої. У них сформувалася вже своя ієрархія, є навіть широкий шар коучів-зірок.
Практично всі великі компанії сьогодні мають власний штат коучої, яких обзивають — хто будь що: «фахівці з навчання», «менеджери з адаптації», «консультанти з оптимізації бізнес-процесів», ще по-різному. Порадам коучої сьогодні прийнято захоплено і покірно слухати.
У пропонованій вашій увазі статті, навпаки, спростовується авторитет коучингу та коучингова корисність. Слабонервним далі краще не читати. Решту — ласкаво просимо. Отже, поїхали.
1. Коучи, як правило, нічого не розуміють у тому, що вони кажуть. Так-так, це так. Можливо, 1 з 10 коучої і є професіоналом хоча б середньої руки в тому, про що він, власне кажучи, нам мовить, але 9 з 10 — найповніші та найтотальніші профани, які не знають навіть азів того, що вони повідомляють.
Що нас утримує від того, щоб захоплено та голосно читати з високих трибун полум'яні лекції про архітектуру Всесвіту, про радіохвилі та про Великого адронного колайдера? Правильно: відсутність спеціальних знань у цих високих матеріях. Коучій же ця «дрібниця» анітрохи не бентежить: вони готові бадьоро молоти мовою на абсолютно будь-яку тему, аби вона була хворою, грошовою та епатуючою.
Дейл Карнегі спершу був «літуном» на низькооплачуваних роботах, Наполеон Хілл помер практично в злиднях, Джозеф Мерфі заробляв гроші з читання лекцій з «божественної науки». І всі ці хлопці (і ще багато-багато інших, що з ними) бадьоро вчили багатству, кар'єрі, комунікабельності, життєвому успіху — і, що найцікавіше, прославилися з цього на весь світ.
Від своєї об'ємної і пафосної графоманії вони, ясна річ, аж ніяк не стали професіоналами в будь-якій області — наварили пристойно грошей і хайпа. Головне — більше нахабства, шуму, артистизму, хорто підвішеної язика, надутих щік та загнутих пальців. Чи треба мати таких, з дозволу сказати, «гуру» своєю увагою?
2. Коучи не можуть сказати вам всієї правди, навіть якщо її в окремих аспектах бачать і розуміють. Навіть якщо вам трапиться той самий тямущий коуч з 10, правди він вам все одно не розповість – просто тому, що за правду йому не заплатять грошей, а то й, чого доброго, поб'ють прямо в аудиторії.
А тим часом без правди неможливе навчання, неправда заводить будь-яку справу в глухий кут. Щоб виправити будь-які недоліки учня, потрібно насамперед прямо і чесно на них вказати. Тренер олімпійської збірної ніколи не мигдалюватиме, бо сюсюканнями і потураннями зроду не добитися олімпійської медалі. Для результату потрібна чесність і жорсткість, не всі готові до цього.
Мета тренера олімпійської збірної та й взагалі будь-якого розумного тренера — найкращий результат його підопічних; мета коуча – охоплення максимальної аудиторії з прибутку. Це діаметрально протилежні цілі. Ви де-небудь бачили, щоб коуч порекомендував вгодованим слухачкам закрити рота і перестати жерти, а безробітним чоловікам-скигликам — працювати по 15 годин на добу на трьох роботах? Навряд. Адже ці «неприємні» поради більш ніж по суті.
3. Коучи завжди ангажовані та форматовані. У них немає і не може бути жодної незалежної та щирої позиції — принаймні транслюваної. Навіть якщо суто теоретично раптом вона в них і є, вони її все одно не мають права озвучити — принаймні в коучинговому варіанті.
Будь-яка зустріч з коучем завжди протікає в строго заданому форматі, при цьому будь-які ексцеси категорично неприпустимі. Тих, хто хоч трохи виходить за рамки формату, просто виводять із аудиторії (або навіть виштовхують стусанами). Від коучої завжди чекають посмішки в 32 зуби, розважальних вікторин, прикольних шарад, розважального спілкування з розставленими в коло стільцями.
Все це, по суті, не передбачає змісту, це відпрацювання якогось ритуалу, з яким усі слухачі заздалегідь і за умовчанням згодні. Коуч робить і озвучує те, що наказано цим самим ритуалом, якого-небудь практично корисного змісту від цього чекати за визначенням безглуздо. Це просто офісна «Харе Харе Крішна».
4. Коучи потрібні для того, щоб зайняти наш з вами вільний час. Так-так, не навчити, не мотивувати, не надихнути, не зрушити з мертвої точки, саме тупо убити час. Згадайте, як вам подобалося (та й, мабуть, подобається) замість роботи проходитиме корпоративне «навчання». Чому? Тому що можна нарешті знятися з остогидлої роботи і вдосталь легально повеселитися.
На роботі це, загалом, зрозуміло і зрозуміло. Але навіщо витрачати на таку нісенітницю свій час і свої гроші, скажімо, у вихідні, коли ви належите самі собі? Чи не краще почитати якусь пізнавальну книжку чи вдосконалити якісь корисні навички у професії?
Прохання не сприймати все написане в багнети. Так, можливо, особисто вам і трапляться тямущі коучі, які весело, в ігровій манері пояснять вам, що до чого, і застигла пелена спаде з ваших очей. Але якщо це й буде, то це буде винятком, і це найвищий рівень майстерності. Важко бути учителем, коли треба бути клоуном.