Одного разу друг відправив мені повідомлення, в якому було описано реальну ситуацію з практики одного адвоката. Опишу її буквально кількома словами, не вдаючись у деталі.
Адвокат зголосився захищати в суді одну людину, яка насправді вчинила злочин, відповідальність за нього передбачена Кримінальним кодексом РФ. Захисник, ознайомившись із матеріалами цієї справи, дійшов висновку, що його клієнт може уникнути покарання при виборі правильної тактики захисту, відсутності свідків злочину, побудові іншої версії події, використовуючи реальні юридичні факти, які мали місце. У результаті адвокат виграє цю справу, винна людина уникає покарання.
Як же ставитися до такого адвоката? Виходить, що до справедливості та справжнього правосуддя ще дуже далеко?
У кожної людини на цей рахунок своя думка. Обиватель однозначно скаже, що так не можна робити, це несправедливо. А досвідчений юрист заперечить: «Я працював з фактами, і за чинним законодавством, моєї провини немає, я просто виконував свою роботу, а рішення було прийняте судом на підставі того ж закону».
Кому ж вірити? Яку роль виконує категорія «совість» у таких питаннях?
Далі наведу класифікацію адвокатів, які існують нині. Вона, звичайно ж, може бути піддана критиці з вашого боку, але це буде справедливо, оскільки «скільки людей – стільки й думок» та «будь-хто має право бути почутим».
В основі нижченаведеного поділу серед адвокатів лежать такі критерії:
1. Життєві цілі та пріоритети окремого юриста.
2. Виховання та наявність своїх понять про мораль (вони можуть розходитися з суспільною мораллю).
Відповідно до цих критеріїв адвокатів, які працюють у цей час, можна поділити на 2 групи:
1. Адвокати-ідеалісти. Такі юристи прагнуть зробити свій внесок у розвиток правосуддя та інституту адвокатури своєї країни. Для них важливе значення має питання, хто їх підзахисний. Вони беруться захищати невинних та відмовляють у наданні своїх послуг винним (спрацьовує совість – мораль та виховання не дозволять зробити так, а не інакше). Репутація для них – це подяка виправданих, а не число та відсоток виграних справ у суді. Задоволення своєї роботи вони отримують лише тому випадку, якщо невинного вдалося захистити способами і методами, передбаченими у законі, без використання хитрощів і фальсифікацій.
2. Адвокати-кар'єристи. Для цієї категорії важливе значення мають: матеріальний зиск, своя ділова репутація (великий відсоток виграних справ). Такі юристи приходять на допомогу як винним, так і невинним. Основне завдання – виграти справу, отримати ще одну «галочку». Совість для таких осіб – другорядна категорія, на яку іноді можна просто не звертати уваги.
Адвокатів-кар'єристів можна зрозуміти: вони мають свою сім'ю, свої життєві проблеми, потребують рішення, бажання підвищити свій рівень життя тощо. Але адвокати-ідеалісти також не позбавлені таких потреб. Ці люди виконують однакову роботу, йдуть до мети, але досягають її по-різному. У адвокатів-кар'єристів робота набагато простіша, ніж у адвокатів-ідеалістів, оскільки останнім доводиться зважати ще й на свою совість.
А тепер повернемося до початку – до описаної ситуації. Адвокат-ідеаліст ознайомився б із матеріалами справи, поговорив би з клієнтом, але за таку роботу не взявся б. Адвокат-кар'єрист сказав би: «Я той, кого Ви шукали, можна за дві секунди розвалити справу, але за це мені необхідний гонорар у розмірі…».
Сумно, але адвокатів-ідеалістів дедалі менше. Насамкінець скажу кілька слів юристам, які прагнуть стати адвокатами: «Робота в адвокатурі – справа дуже складна. Наявність знань закону, вміння гарно розмовляти та переконувати людей – мала частина роботи адвоката. Якщо Ви живете по совісті і разом з нею приймаєте рішення щодо життя, то розпочавши свою роботу як адвокат – збережіть її, не дайте її задушити грошима та сумнівною репутацією».