Беннетт Рамберг: Готуючись до ядерної небезпеки в росії

Колишній посадовець Державного департаменту США з Бюро у справах воєнно-політичного планування закликає американських політиків розпочати розробку сценаріїв для потенційного краху режиму путіна

Невдалий заколот групи “Вагнер” у червні, поряд із тривалою війною в Україні, поновили занепокоєння щодо безпеки російського ядерного арсеналу. Ризик “безвідповідальної ядерної зброї” або ж відхід у небуття помстливого лідера, що тримає палець на спусковому гачку, може здатися неправдоподібним, але Америка повинна розпочати підготовку до найгірших можливих подій.

Історично, поразки росії у зовнішніх конфліктах, зокрема в російсько-японській війні 1904-05 років, Першій світовій війні та вторгненні до Афганістану в 1979-89 роках, призводили до внутрішніх заворушень, які врешті-решт спричиняли зміну режиму. Неспровоковане вторгнення президента росії володимира путіна в Україну викликало побоювання повторення подібного сценарію, але цього разу з ядерною загрозою, що значно перевищує ту, яка виникла під час розпаду Радянського Союзу.

Перспектива є тривожною. Якщо катастрофа в Україні зруйнує внутрішню легітимність путіна, як Сполученим Штатам (і світу загалом) слід реагувати на загрозу “безвідповідальної ядерної зброї” чи ризик помстливого лідера, який впаде, тримаючи палець на ядерній кнопці?

Відповідь не є очевидною, але потенційний шлях уперед походить із несподіваного джерела: аналізу наслідків дій США щодо Афганістану, проведеного Державним департаментом. Цей неопублікований звіт, опублікований у червні, висвітлює уроки, вивчені з невдалого завершення військової місії США в цій країні, і слугує зразком для кращого планування на випадок надзвичайних ситуацій.

Безперечно, внутрішні конфлікти давно створювали загрозу потрапляння ядерної зброї до небезпечних рук. Коли розпався СРСР, тодішній державний секретар Джеймс Бейкер, пам’ятаючи про загрозу міжреспубліканського насильства, побоювався, що країна може перетворитися на “Югославію з ядерною зброєю”.

Дійсно, у 1990 році дисиденти намагалися захопити ядерну зброю неподалік Баку. Наступного року, коли невдалий переворот проти Михайла Горбачова відрізав радянського лідера від ядерного ланцюжка командування, влада перейшла до військових, пов’язаних із путчистами. Більше того, подібні ризики притаманні не лише росії: під час внутрішніх потрясінь були спроби захоплення ядерної зброї у французькому Алжирі, Китаї та Пакистані.

Те, що жодна з цих спроб не увінчалася успіхом, є результатом поєднання факторів — від ефективної оборони до стримування різних супротивників — і свідчить про те, що майбутні політичні потрясіння в росії не обов’язково призведуть до загрози безпеці найбільшого у світі ядерного арсеналу. Насправді, останній огляд ядерної політики Міністерства оборони США за 2022 рік, як і щорічна оцінка загроз розвідувальної спільноти США за лютий 2023 року, не згадують цього питання.

Однак невдалий заколот групи “Вагнер” у червні відновив побоювання щодо вразливості російського арсеналу: найманці покійного Євгена Пригожина, як повідомляється, наблизилися до воронезького ядерного об’єкта-45. Коли незабаром після повстання державного секретаря США Ентоні Блінкена запитали, чи готові США до падіння уряду путіна і чи знаходиться ядерний арсенал росії в безпеці, він відповів: “Ми завжди готуємося до будь-яких непередбачених обставин. Що стосується того, що відбувається в росії, це внутрішня справа, яку мають вирішувати росіяни”.

Залишаючи осторонь невизначеність “будь-яких непередбачених обставин”, розглянемо три сценарії, які можуть призвести до ядерного конфлікту: палацовий переворот, вороже захоплення бази ядерної зброї та ядерне самогубство. Перший викликає найменше занепокоєння. Якщо вище військове керівництво росії або спецслужби усунуть путіна від влади та візьмуть під контроль стратегічні та тактичні озброєння, ядерний статус-кво, ймовірно, збережеться. Але будь-які внутрішні розбіжності можуть викликати побоювання щодо намірів — і щодо командування та контролю.

Шанси несанкціонованих суб’єктів — чи то незаконні військові формування, приватні армії, чи незадоволені представники етнічних меншин — захопити неушкоджену ядерну зброю і підірвати її, є надзвичайно низькими, але не нульовими. Для цього необхідно подолати багато рівнів безпеки, починаючи з сил оборони на ядерних об’єктах.

Крім того, більшість тактичної ядерної зброї, за помітним винятком гравітаційних бомб, не розряджена і має цифрові замки, що запобігають детонації. Нарешті, хоча така зброя може транспортуватися літаками, вантажівками або човнами, її встановлення для доставки ракетами потребуватиме співпраці з управлінням Міністерства оборони росії, яке контролює ядерний арсенал країни. Але якщо ці координаційні проблеми будуть подолані, наслідки можуть бути катастрофічними.

Однак найтривожнішим сценарієм є “Götterdämmerung” (Сутінки богів) путіна. Протягом багатьох років путін оплакував розпад Радянського Союзу, називаючи його “найбільшою геополітичною катастрофою [двадцятого] століття” та наполягаючи на тому, що Україна є частиною російської “батьківщини”. Якщо кремль зіткнеться з поразкою в Україні або серйозними внутрішніми заворушеннями, чи будуть путін і його прибічники просто сидіти склавши руки, згоджуючись на поразку, чи вони шукатимуть помсти, включаючи ядерну відповідь Заходу?

Дехто може сказати, що такі сценарії призначені для сценаристів, а не для політиків. Але XXI століття вже принесло низку раніше неймовірних подій: теракти 11 вересня, Арабську весну, підйом ІДІЛ, повернення до Європи позиційної війни в дусі Першої світової війни й зовсім нещодавно операцію ХАМАСу — напад на Ізраїль. На цьому тлі потенційна ядерна загроза з боку росії вже не здається неправдоподібною.

Основна проблема полягає у відсутності політичних інструментів для зменшення ядерних ризиків, що виникають внаслідок внутрішніх потрясінь в іншій країні. Єдиним успіхом Америки в цьому відношенні, хоч і щодо зброї масового знищення загалом, стала ліквідація шляхом військового залякування більшої частини хімічної зброї Сирії у 2013 році. Цей підхід спрацював, бо сирійський уряд не зміг відповісти, а кремль не захотів кинути виклик США від імені свого союзника. Але сьогодні можна уявити, як поранена росія потягнеться до ядерного спускового гачка, якщо США виступлять із військовою погрозою.

Тому американські політики повинні розпочинати з нуля. На щастя, у звіті Державного департаменту про хаотичне виведення військ країни з Афганістану пропонуються рекомендації щодо покращення планування на випадок надзвичайних ситуацій. Документ закликає до створення “червоної команди, здатної кинути виклик основним політичним припущенням, особливо тим, що впливають на планування дій у надзвичайних ситуаціях”, і спрямований на те, щоб “вищі посадові особи почули максимально широкий спектр думок, зокрема ті, які кидають виклик операційним припущенням або ставлять під сумнів мудрість ключових політичних рішень”. Для нарощування м’язової пам’яті участь президента у підготовчих діях — наприклад, симуляціях — стає обов’язковою. Крім того, щоб запобігти груповому мисленню, досвідчені сторонні спостерігачі, зокрема чиновники НАТО, повинні брати участь у підготовці до майбутніх найгірших сценаріїв.

Було б наївно сподіватися, що російський уряд чи дипломатичні зусилля США запобігатимуть ядерній війні у разі серйозної загрози політичному виживанню путіна. Ризик того, що авантюра росії в Україні може призвести до ядерного нігілізму, вимагає нічого іншого, як системного перегляду американських варіантів.

Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram

Беннетт Рамберг