Електронна гра «Ну, постривай!»
Ця дорога гра (коштувала 25 рублів) з'явилася в 1984 році і була межею мріянь радянського школяра. Суть гри полягала в тому, що по чотирьох лотках котилися яйця, а вовк з мультфільму «Ну, постривай!» мав ловити їх у кошик, причому темп гри весь час збільшувався.
По-науковому гра називалася «Електроніка ІМ-02» і була неофіційною копією японської Nintendo EG-26 Egg, створеної в 1981 році. Навіть годинник у грі «Ну, постривай!» працював по 12-годинним циклом, що використовується в Японії.
Цікавий факт: при тому, що весь дизайн гри скопіювали майже «дослівно», основні деталі «нутрощів» були розроблені радянськими вченими, наприклад процесор і рідкокристалічний екран. Отже, в СРСР вже в ті часи були подібні технології. Дивно, чому, на відміну від Заходу, у нас вони не отримали розвитку.
Ракета Р-1
Перша радянська балістична ракета, створена у 1948 році, була точною копією німецької «Фау-2», якими нацисти бомбардували Лондон і інші британські міста. На перших радянських примірниках була скопійована навіть «шахова» забарвлення німецької ракети.
Німецькі заводи, що виробляли «Фау-2», опинилися в американській зоні окупації, тому всі ракети, документація і більшість вчених на чолі з творцем ракети Вернером фон Брауном дісталися нашим заокеанським союзникам. Але дещо перепало і Радянського Союзу: всього на СРСР працювало близько 5 тисяч фахівців.
Головним конструктором Р-1 був знаменитий вчений Сергій Корольов, якого повернули з Гулагу, давши йому звання підполковника. Проблема була в тому, що прототип — «Фау-2» — вже до кінця війни морально застарів, при тому що так і не був доведений до розуму: не відрізнявся точністю, близько 20% ракет вибухали в повітрі, не досягнувши мети. У радянських копій (Р-1) була інша проблема: у більшості випадків ракети не злітали, відмовляла автоматика. Спільними зусиллями радянських і німецьких вчених неполадки були усунені, і допрацьовані до розуму Р-1 навіть перевершили німецький оригінал.
Фотоапарат «ФЕД»
«ФЕД» почав випускатися в 1933 році і став одним з перших радянських малоформатних фотоапаратів. Перші камери збирали вручну колишні безпритульні в майстернях харківської дитячої трудової комуни НКВС ім. Ф. Е. Дзержинського, якою керував легендарний педагог Антон Макаренко. Назва «ФЕД» — ініціали Дзержинського.
Ці фотоапарати були точною копією знаменитих німецьких камер Leica 1925 року випуску. Від свого німецького прототипу «ФЕД» успадкував невибагливість і надійність, завдяки чому він часто використовувався військовими фотокореспондентами. Виходить, що під час Великої Вітчизняної війни по обидві сторони фронту радянські і німецькі фотокори використовували ідентичні камери, тільки під різними назвами.
Багаторазовий космічний корабель «Буран»
«Буран» замислювався не просто як альтернатива американському «Шатлу», а як точна його копія — на цьому наполягав тодішній міністр оборони СРСР Устинов. У радянських конструкторів були креслення американського космічного корабля: радянська розвідка добула їх ще в 1975 році.
Але все виявилося не так-то просто. Радянська промисловість не мала потужностей для повного копіювання «Шатла», і нашим ученим довелося шукати унікальні рішення. Наприклад, вітчизняні двигуни виявилися більше і важче американських, поступаючись при цьому в потужності. Довелося замість трьох двигунів, як у «Шатла», встановлювати чотири. Не вдалося в СРСР створити і такі ж, як у американців, потужні твердопаливні ракети. Єдиною можливістю для радянських розробників було використання в якості прискорювачів рідкопаливних ракет.
Американські «Шатли» були розраховані на 100 польотів. Радянські «Бурани» формально були розраховані на десять пусків. Але фактично до цього справа не дійшла: перший і останній успішний політ відбувся в 1988 році.
Цікаво, що «Бурани» з'явилися як противагу «Шаттлам» в результаті неправильної інтерпретації призначення американського корабля. Радянське керівництво вважало, що американці розробили орбітальний бомбардувальник, озброєний ракетами «космос — земля».
Величезні розміри «Шаттла» і його висока вантажопідйомність натякали, що корабель буде використовуватись для викрадення радянських супутників і навіть військових космічних станцій. Тому спочатку «Буран» замислювався як свого роду космічний винищувач-бомбардувальник. Насправді США ще у 1960-х роках відмовилися від ідеї космічного бомбардувальника в зв'язку з успішним розвитком атомного підводного флоту і балістичних ракет наземного базування.
Автомобіль «Победа»
В 1946 році була зібрана перша «Победа». За основу був узятий німецький автомобіль Opel Kapitan 1938 року випуску, благо трофейних машин в СРСР у ті часи було в достатку. Втім, крім «Опеля» у створенні «Победи» взяла участь збірна солянка прототипів, причому як трофейних, так і ленд-лізовських. Так, двигун був узятий американський, фірми «Додж», ставившийся на танки.
Багато конструктивні рішення були запозичені у автомобілів Chevrolet, які ГАЗ збирав у роки війни. З приводу назви автомобіля є історичний анекдот. Спочатку машину хотіли назвати «Батьківщина», на що Сталін сказав: «І за скільки будете Батьківщину продавати?» Вирішено було перейменувати автомобіль в «Победу».
Стратегічний бомбардувальник Ту-4
Цей літак, що складався на озброєнні ВПС СРСР з 1949-го по початок 1960-х років, є копією американського бомбардувальника В-29 «Суперкрепость» (1942). Під час Другої світової війни кілька підбитих японцями американських бомбардувальників В-29 сіли на радянській території.
Згідно радянсько-японського пакту про ненапад, бомбардувальники і їх екіпажі були інтерновані в СРСР. Машини розібрали по гвинтику, кожен окремий агрегат обробляла своя бригада фахівців. Деталь зважували, обміряли, описували, фотографували і навіть піддавали спектрального аналізу для визначення використаного матеріалу.
В результаті з'явився Ту-4. Конструкція, обладнання — все аж до інтер'єру кабін був скопійований з американського зразку, навіщо-то навіть повторили підставку для недоступною в СРСР кока-коли. Правда, спираючись на досвід минулої війни, радянські розробники внесли ряд поліпшень: кулемети замінили гарматами, поставили вдосконалені двигуни і радіостанції. Крім того, на Ту-4 була встановлена перша в світі система дистанційного управління.
Автомобіль «Запорожець»
В 1969 році був випущений перший «Запорожець», прозваний «вухатим» за повітрозабірники по бортах. Тим часом зовнішність автомобіля майже дослівно повторювала західнонімецький Prinz 4 зразка 1961 року.
Німецький прототип користувався успіхом не із-за просунутих технологій, а завдяки дешевизні і простоті конструкції. На «Запорожці» повністю відтворили всі технічні особливості «Принца». Єдиною відмінністю радянської машини стали «вуха», завдяки яким машина була так пізнавана на радянських вулицях. «Запорожець» був ненадійний, але дуже живучий: він міг їхати навіть з сильними технічними неполадками. Слава «вухатого» була незавидною, саме про нього говорили: «Двадцять хвилин ганьби — і ти на роботі». Виробляли ці «двадцять хвилин ганьби» аж до 1994 року.
Джерело: ukr.media