У Запоріжжі, на острові Хортиця, у будівлі колишнього клубу працює муніципальний театр VIE. Під час війни театр став не лише сценою, а й укриттям, місцем зустрічі та простором, де намагаються проговорити досвід, який проживає місто. Тут репетирують під звуки повітряних тривог, інколи під вибухи, але щоразу виходять на сцену, ніби це звичайний вечір.
Як працює театр сьогодні
Директорка-художня керівниця Ольга Донік проводить екскурсію театром, показуючи простір, який за роки існування змінив кілька функцій. Тут розташовані глядацька зала на 76 місць, гримерки, майстерня з декораціями, музична кімната та укриття для працівників театру і мешканців району.
В кабінеті директорки на стінах — старі театральні маски, реквізит, афіші та подяки, серед яких і від військового шпиталю. Тут зберігаються речі, що супроводжують кожну постановку та фіксують історію театру.
Ольга Донік тримає в руках одну з масок:
«Маска для актора — це про те, що ти надягаєш роль, це частина самої природи театру. Коли я тільки прийшла працювати, ця маска була з нами в кількох виставах. В одній постановці також брала участь моя близька подруга, і в мене з нею пов’язані дуже теплі спогади. Вона дуже давно зроблена, їй, мабуть, років 30, вже є невеликі пошкодження. Тому ми забрали її сюди, щоб зберігати обережніше».
Поруч — зала для начиток, де народжуються тексти та ролі. Далі — майстерня, де декорації збирають із підручних матеріалів. А в гримерках у перші місяці повномасштабної війни ночували люди.
«Театр-лабораторія VIE – це моє перше місце роботи. Я прийшла сюди в 2006 році, – усміхається Ольга. – Прийшла спочатку артисткою другої категорії (фактично стартова посада в театрі), кілька разів змінювала місця роботи, але завжди поверталася. Це мій перший і головний театр».
Мала зала, де колись стояло «дерево бажань», тепер використовується для камерних вистав, поетичних читань та виставок.
Театр VIE показує вистави не лише на власній сцені. Частину проєктів реалізують у камерному форматі, частину — на великих майданчиках міста, таких як сцена театру Магара, філармонія чи ЦКП «Орбіта». Театр свідомо працює з різними просторами, підбираючи їх під формат і масштаб кожної постановки.
Команда, робота і виклики під час війни
Театр VIE є частиною театральної платформи “Дім актора”, яка об’єднує драматичних акторів, танцівників та оркестр City Big Band. Загалом у штаті 78 людей, половина з яких — творча команда.
«Після об’єднання нам стало значно простіше робити великі спільні проєкти. Коли це були окремі юридичні структури, домовитися про графік репетицій було складно. Зараз ми одна команда і можемо розподіляти час так, як нам зручно. Тому концерти, музично-танцювальні постановки і великі проєкти робити значно легше. Це, мабуть, найбільша зміна», – пояснює Ольга.
Зараз 10 працівників театру — актори, танцівники, артисти балету, навіть двірник — служать у ЗСУ. Команда підтримує зв’язок з ними, допомагає з потребами та чекає на повернення. Найбільшим викликом залишається кадрова криза. Театру доводиться перерозподіляти обов’язки та шукати партнерства з іншими командами, але повністю закрити потребу в спеціалістах не вдається.
Кожна нова вистава — це окрема команда. До роботи залучають композиторів, саунд-дизайнерів, художників, створюючи оригінальну музику, що відповідає задуму постановки.
У тиждень перед прем’єрою репетиції можуть тривати майже весь день, приділяючи увагу деталям і останнім приготуванням. Графік роботи гнучкий і залежить від вистави.
«Краще всього репетирувати тоді, коли будеш грати виставу. У нас вона вечірня, і тому в останній тиждень ми зсуваємо репетиції з ранку на вечір, щоб напрацьовувати скіли грати саме в цей час. Це дуже важливо, бо фізичний і емоційний стан теж залежить від того, коли ти репетируєш».
Проте, навіть цей процес доводиться підлаштовувати під реалії війни. Репетиції можуть перериватися через вибухи за вікном.
«Буває, вибухи за вікном так точно лягають у текст та ти сприймаєш його як частину мистецького твору так, що актори жартують: “Це саундтрек?”. А я кажу: “Ні, біжимо ховатися”».
Емоційне виснаження також є значним викликом. Робота акторів пов’язана з емоціями, а постійний стрес ускладнює їх контроль. Команда намагається підтримувати одне одного та бути уважнішими до стану колег.
«Мені здається, це спільне відчуття для всіх – брак емоційних сил. Наша робота пов’язана з психоемоційним станом і його контролем, а коли навколишній контекст настільки тисне, іноді ти просто не справляєшся зі своїми емоціями. І це нормально. У таких умовах важливо і в репетиціях, і в щоденному спілкуванні бути уважнішими одне до одного, делікатнішими, розуміти, що всі ми живемо в сильному стресі вже кілька років. Нам потрібно підтримувати одне одного, не тиснути – і саме в цій підтримці, у взаєморозумінні, мені здається, і є наша сила», – каже Ольга Донік.
Фінансово театр підтримується міським бюджетом, який покриває зарплати та комунальні витрати. Додаткові кошти з продажу квитків вкладаються у нові постановки, декорації, костюми та обладнання.
Театр не розглядає інші культурні майданчики як конкурентів, а навпаки — шукає можливості для співпраці та спільних проєктів, розуміючи, що кожен формат і вистава має свого глядача.
Особисті історії на сцені у новій виставі «Досвід»
Серед нових робіт театру — документальна вистава «Досвід», створена за мотивами п’єси Семюела Беккета «В очікуванні Годо». Вистава розкриває історії про втрату, життя за кордоном та особистий досвід війни.
На сцені актори спочатку виступають у масках, в умовному театральному просторі. У фіналі маски зникають, і акторки говорять від себе, ділячись власними текстами та переживаннями, зокрема, історією про втрату чоловіка на фронті.
За словами Ольги Донік, у цій виставі команда свідомо працювала з межами театру та реальності.
«Це про зсув сприйняття: як ми бачимо актора, як ми сприймаємо мистецтво і про що воно з нами говорить. З одного боку, акторка грає умовну героїню з абсурдистської п’єси, а з іншого – розповідає власну історію про втрату. І з цими категоріями театральності ми працювали в цій виставі».
Серед авторок текстів — акторка і артистка балету Євгенія Царегородцева. Вона згадує, як ще у 13 років, відвідавши виставу театру VIE, зрозуміла, що це зовсім інший театр, ніж ті, до яких вона звикла.
«Пам’ятаю, сиділа десь посеред вистави і в якийсь момент зрозуміла: “Вау, вони не вважають нас тупими”. Це була ніби дитяча вистава, але зовсім не така, як ті, що ми бачили раніше. У нас зазвичай як було – хтось щось їсть, сухарики гризе, нудно. А тут всі сиділи тихо і дивилися. І це було дуже незвично», – згадує вона.
Згодом, у 15 років, Євгенія повернулася до театру, і він став частиною її життя. Сьогодні вона поєднує роботу на сцені з викладанням хореографії для дітей.
«Чим більше робиш, тим більше встигаєш. У мене зранку театр, ввечері студія, і якось все складається».
Євгенія майже не імпровізує на сцені, добре запам’ятовуючи текст. Імпровізація можлива лише в екстраординарних ситуаціях, за умови збереження контексту та підтримки партнера.
Такий підхід сформувався під час участі в гумористичних проєктах. Тепер вона сама виходить на сцену та готує тексти, зокрема для вистави «Досвід», яка базується на особистих історіях акторок.
«Я знала, про що хочу свій монолог. У мене є подружка в Києві, вона сценаристка. Я написала їй і запропонувала таку колаборацію: я даю тему, розповідаю про свій досвід. Вона мене розпитала, бо це ж документальний монолог, і десь за тиждень написала текст», – каже Євгенія.
Хто сьогодні приходить у театр і чому це важливо
Аудиторія театру змінилася: частина глядачів виїхала, з’явилися нові люди, з якими доводиться знайомитися щодня.
«Багато з тих, хто знав нас раніше, вже виїхали через війну. Тепер нові люди, і ми заново знайомимося з ними щодня», – каже Ольга.
Театр активно розповідає про себе через соціальні мережі, колаборації з рейвами, поетичні читання в кафе та барах, виступи в музеях.
Реакції глядачів — один із головних показників того, що вистава «працює». Команда відкрита до критики, адже важливо, щоб вистава викликала реакцію.
«Якщо мистецький твір не провокує діалог, то, можливо, він не працює. А ми готові до цього», – кажуть актори.
За словами Ольги Донік, війна вплинула на підхід до роботи з матеріалом. Тепер будь-яка вистава проходить перевірку на чутливість, доречність та відповідальність перед людьми, які живуть у реаліях війни.
«Будь-яка тема, будь-який твір зараз проходить через призму війни. Ми маємо розуміти, що наші вистави дивляться люди, які живуть у стані повномасштабного вторгнення – військові, ветерани, їхні родини, переселенці. І ми маємо враховувати тригери, щоб не травматизувати і не ретравматизувати глядачів. У часи криз театр стає місцем для діалогу і суспільної трансформації. І навіть якщо ми робимо розважальний контент, ми маємо розуміти, на чому він базується і про що ми насправді говоримо. Відповідальність митців зараз тільки зросла. Бо від того, що ми транслюємо зі сцени, залежить, про що думають наші глядачі».
Театр готує нові проєкти, від джазового концерту до прем’єри. У репертуарі залишаються й попередні роботи, як-от «Дім там, де завод», «Косачка», «Івасюк. Червона рута». Проте, в театрі наголошують: сенс не лише у виставах.
«Право ходити в театр сьогодні здобувають тисячі наших захисників та захисниць нашої землі. Не треба себе картати за те, що ви живете в умовно мирному місті та живете умовне мирне життя. Кожна наша дія, кожна покупка – це податки, це можливість донатити, це підтримка митців, які створюють сучасний український продукт. Це право виборюється кров’ю. За 20 кілометрів від нас хтось зараз дає нам можливість прийти в театр. Тому приходьте. Оберіть те, що вам відгукується – комедію, музичний концерт чи серйозну виставу. Ми не можемо нехтувати цією можливістю. Бо зараз усім непросто. Митці теж перебувають зараз у величезній кризі ідентичності, пошуку себе, пошуку нових тем та відповідей. Ми теж сумніваємося у собі, чому ми робимо саме так та чи гідні ми тих зусиль, які докладаються зараз на полі бою. Але ми робимо це, І без глядача театр неможливий. Тому приходьте, дивіться і підтримуйте своє», – каже Ольга Донік.
Виставу «Досвід» можна побачити на сцені 25 та 26 квітня. Кожна прем’єра, кожен новий проєкт дають відчуття, що життя триває, а мистецтво допомагає його витримати.
Оригінал статті: www.061.ua