«Велич криється в роботі», — говорив Леонардо да Вінчі. Це справедливо для митців, і для авторів, і для композиторів… Досягнення визнання, як відомо, ніколи не буває простим. Необхідні обдарованість і готовність працювати майже безперервно. Чимало залежить також від везіння — так стверджує велика кількість артистів.
Визнання ж — це не лише букети, овації та хвалебні відгуки. Іноді воно стає серйозним іспитом у житті.
Сьогодні йтиметься про образи виконавиць в українському фарфорі двадцятого сторіччя. Українські майстри з кераміки створили колекцію, яка дивує барвистістю та розмаїттям. Кожна деталь унікальна та заслуговує на увагу.
У розмові з «ФАКТАМИ» колекціонерка, знавчиня українського фарфору, письменниця Людмила Карпінська-Романюк поділилася думками про образи вокалісток, відтворені в українській малій скульптурі двадцятого століття.
«Виконавиця» Ольги Рапай передає відчуття піднесення"
— Фарфор делікатний, звук швидкоплинний, проте разом вони виявляються міцнішими за час, — зазначає Людмила Карпінська-Романюк. – Ось «Виконавиця» знаної української скульпторки Ольги Рапай. Вокалістка відображена у променях слави, але це світло не сценічне, а внутрішнє. Фарфор тут звучить, як арія. Плавний контур сукні, що м’яко спадає донизу, нагадує розгорнуту музичну побудову — від ледь чутного, піанісимо до гучного, насиченого звучання. Блакитний відтінок одягу прохолодний, елегантний, спокійний. Він не виділяється, не конкурує з формою, а доповнює її, як акомпанемент підтримує голос.
ВІДЕО ДНЯ
Ольга Рапай. «Солістка». Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1959 рік
— Фігура співачки величава! Саме так уявляли знаменитостей сцени тієї епохи…
РЕКЛАМА
— Безперечно. Кожна подробиця не випадкова. Темна шаль, накинута на плече, стає драматичним акцентом. Рожеві та багряні квіти розквітають на темному, як інтонаційні злети в розпалі арії. Вираз обличчя безтурботний і зібраний. Погляд спрямований трохи вбік — не на публіку, а у світ звуку. Вона ніби прислухається до своєї внутрішньої мелодії. «Виконавиця» Ольги Рапай — типовий образ сцени кінця 1950-х. Це ознака жіночої могутності голосу, культури манери триматися, інтелігентності стилю. Фарфор тут ніби живий. Сяйво ковзає по рівній поверхні плаття, зупиняється на вигині плеча, ніжно переходить у хвилю низу. У цьому мерехтінні — життя. І здається, що варто лише на мить зосередитися — і з цієї тендітної статуетки залунає чистий, дзвінкий голос. Скульптури вокалісток у творчому спадку українських майстрів фарфору — це наочна хроніка звучання епохи. Вони фіксують стиль 1950−1980-х років, сценічну моду, відтінок часу, але разом з тим виходять за його кордони. У цих образах — гідність, жіночність, сила й беззахисність, які існують поряд. Ольга Рапай створює образ, який поєднує реальність і символ. Її солістка передає відчуття натхнення.
«Емаль ловить сяйво й робить фігуру естрадної виконавиці живою: вона змінюється залежно від освітлення, як міняється голос відповідно до настрою»
— Хто ще з українських творців створив у фарфорі образи співачок?
— Дуже яскраві роботи знаного митця Владислава Щербини. Його героїні ніжні. Вони не показують голос, а переживають його. Ось естрадна вокалістка у біло-блакитному вбранні. Мікрофон в її руках — ознака нової ери, нової сцени. Колірна гама, м’які лінії — усе підкреслює недовговічність миті, коли спів стає особистим висловлюванням.
Ця фігура — як світло, розлите у фарфорі. Її сукня елегантна, перламутрова, з ледь помітним блиском. Золотаве волосся ніжно обрамляє обличчя. Очі трохи підняті, губи відкриті — у них чується нота, можливо, висока й довга. Вона притискає мікрофон до щоки так, ніби це не технічний предмет, а продовження голосу, маленький свідок її хвилювання. У цьому жесті є щось дуже людське — віра в сцену, у глядача, у власну пісню. Руки складені в м’якому русі, немов вона обіймає звук. Це жінка з внутрішнім сяйвом — лірична, зосереджена, чутлива. У 1985 році такий образ звучав по-особливому. Владислав Щербина створює не сценічну зірку, а стан. Фарфор передає не гучний акорд, а інтонацію — тиху, чисту, майже кришталеву.
РЕКЛАМА
Владислав Щербина. «Естрадна співачка» (з мікрофоном). Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1985 рік
— Які мистецькі прийоми створення такого образу?
— Емаль вловлює сяйво й робить фігуру естрадної виконавиці живою: вона змінюється залежно від освітлення, як міняється голос відповідно до настрою. У цій роботі відчувається об’єднання декоративності й психологізму — характерна особливість київської школи 1980-х років.
Читайте також: «Скульптурні троянди без аромату, але ніби з пам’яттю про нього», — колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк
«Мить, коли звук торкається душі, фарфор зберігає назавжди»
— Чудово!
РЕКЛАМА
— А ось ще одна робота — «Вокалістка». У ній момент довіри між артисткою й глядачем. Момент, коли звук доходить до серця. І фарфор фіксує цю мить назавжди. Витончена фігура у довгій темній сукні, яка спадає донизу глибокими хвилями, нагадує кулісу сцени перед початком виступу. Її рух стриманий, зібраний, проте у цій стриманості відчувається напруження чекання. Золото на корсеті — не лише декоративна смуга, а сяйво рампи, що торкається фігури. Темне й золоте — як темрява зали й блиск прожекторів. Букет троянд в її руках — як подяка після концерту. Жовті та рожеві квіти в букеті контрастують зі стриманістю силуету. Вони повертають образ до земного, до тепла. Адже за сценічною постаттю — жінка, ранима, жива, витончена, як мистецтво, яке вона дарує людям. Українські майстри фарфору другої половини ХХ століття створили неповторну колекцію образів співачок. І щоразу, коли сяйво падає на їхні обличчя, здається: ще мить — і залунає перша нота.
Владислав Щербина. «Співачка». Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1980-ті роки
До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є шанувальниками краси фарфору, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У фонді музею ви зможете побачити кращі екземпляри світових фарфорових фабрик. У музеї є зал українського фарфору, де представлено багато унікальних робіт українських митців-фарфористів. Дивовижна фарфорова мандрівка подарує вам багато позитивних емоцій і залишиться у пам’яті на все життя!
Раніше в розмові з «ФАКТАМИ» Людмила Карпінська-Романюк розповіла про порцелянові комплекти Івана Сеня, які дивують вишуканістю.
Світлини з архіву Людмили Карпінської-Романюк