“Яке весілля, таке й майбутнє”, – розповідає дослідниця Людмила Карпінська-Романюк.

Чи доводилось вам колись побувати на гуцульському весіллі? Це справжнє театралізоване дійство з надзвичайно красивим одягом, старовинними звичаями та великою кількістю смачних страв.

До тематики гуцульських традицій українські майстри зверталися неодноразово.

В інтерв’ю «ФАКТАМ» збирачка та дослідниця історії української порцеляни, авторка книжок Людмила Карпінська-Романюк розповіла про гуцульське весілля у роботах, що вражають колоритністю.

«У серії „Гуцульські обряди“ Валентини та Миколи Трегубових кожен герой має власну роль»

— У 1960-х роках художники все частіше звертають погляд у бік Карпат — туди, де традиція лунає живим голосом, — розповідає Людмила Карпінська-Романюк. — Гуцульщина постає для них не тільки географією, а внутрішнім простором пам’яті. Тут, серед гір, у ритмах трембіти, у кольорах вбрання та старовинних ритуалів вони відчувають подих давньої України. Гуцули у творах знаних українських митців Валентини та Миколи Трегубових — гарні люди, сповнені внутрішньої честі. У серії «Гуцульські обряди» Валентина та Микола Трегубови розгортають цілий драматичний простір народного весілля, де кожен персонаж має своє призначення.

ВІДЕО ДНЯ

М. та В. Трегубови. “Гуцульські обряди”. Коростенський фарфоровий завод. 1968

Гуцульське весілля виступає як узагальнений образ народного світу. Тендітний матеріал зберігає силу століть, перетворюючи народний звичай на поетичну легенду про сім’ю, кохання та неперервність буття.

РЕКЛАМА

— Цікаво! Дуже барвиста композиція «Батько та донька», де донька є нареченою…

— У цій композиції Миколи та Валентини Трегубових відроджується тиха і водночас велична мить гуцульського весільного ритуалу — момент переходу, коли дитинство відходить, а доросле життя тільки відкриває свій шлях. Постать батька стримана, наче гірська скеля. Його поза сповнена внутрішньої сили та гідності, а обличчя — зосередженості. Він вже відпускає, але ще тримає. У цьому жесті, коли рука торкається головного убору доньки, проглядаються благословення, захист, мовчазна молитва. Донька-наречена сидить, ніби на межі двох світів. Вона вже не дитина, але ще не дружина. Орнаментальний розпис одягу розгортається, мов весільна пісня: яскраві, хвилясті лінії нагадують про гуцульські вишивки, про гори, що зберігають пам’ять поколінь, про дороги, які можуть завести далеко від батьківського дому.

М. та В. Трегубови. «Батько та донька”. Коростенський фарфоровий завод. 1968 РЕКЛАМА

— Краса!

— Кольори стримані, теплі, земляні — ніби сама глина говорить про зв’язок людини з землею. Матеріал — кам’яна маса — додає композиції особливої ваги. Вона ніби створена не тільки для споглядання, а для збереження часу. У цій роботі звучить тиха гуцульська музика: повільна, глибока, трохи сумна, але світла. Здається, що ще мить — і пролунає благословення, і заспіває весільна родина, а ця закам’яніла в часі сцена знову стане рухом та життям. Поряд із коростенським фарфором поступово здобувала визнання і коростенська художня кераміка — роботи в кам’яній масі, що розширили творчі можливості митців і дали змогу працювати у більш монументальній, пластично виразній манері. Кам’яна маса — це керамічний матеріал, який за властивостями знаходиться між фаянсом і фарфором.

«Композиція „Сестри“ сприймається як камерна молитва про щастя»

— Чим особлива скульптурна композиція «Сестри» із циклу «Гуцульські обряди» Валентини та Миколи Трегубових?

 — Це поетичний образ жіночої єдності, тихої підтримки і родинної близькості. У ній відчутний не стільки обрядовий жест, скільки внутрішній стан — мить зосередженого тепла, коли слова стають зайвими. Дві фігури стоять поруч, майже торкаючись чолами, утворюючи замкнений, довірливий простір. Їхні обійми стримані, але міцні, наче оберіг. Це не просто сестринська ніжність, а духовна опора: прощання з дитинством, підтримка перед переходом у новий життєвий вимір. Ця композиція сприймається як камерна молитва про щастя — проста, стримана і глибока, як сама народна культура, з якої вона народжена.

М. та В. Трегубови. “Сестри”. Коростенський фарфоровий завод. 1969 РЕКЛАМА

— Дуже колоритні музиканти Трегубових…

— У композиції «Музиканти» з циклу «Гуцульські обряди» Микола та Валентина Трегубови створюють не просто образи виконавців — вони передають саму душу свята, той невидимий подих, без якого не відбувається жоден обряд, жодне весілля, жодне прощання з дитинством і зустріч із новим життям. Матеріал надає образам особливої значущості. Ці музиканти — не випадкові люди, а вічні учасники обряду. Вони були, є і будуть у кожному поколінні. У цій роботі митці створюють відчуття часу, що не зупиняється. Мелодія вже лунає, і здається, що ще мить — і навколо збереться громада, загомонять голоси, зазвучать трембіти. Це не просто скульптурна група — це застигла музика української традиції, що живе у глині, пам’яті та серці.

М. та В. Трегубови. “Музиканти”. Коростенський фарфоровий завод. 1968

— Хто ще з українських митців відтворив колорит гуцульського весілля?

— Створена Марієттою Левханян композиція «Гуцульське весілля» розповідає про свято радості та любові, яке карпатський народ щедро дарує всім. Тут представлені «князь і княгиня» — так називають молодих на Гуцульщині, веселі троїсті музики, які протягом трьох днів супроводжують наповнену чарами подію веселими піснями, танцями, забавами та жартами. Мініатюрні фігурки в етнічному одязі відрізняються пластичною вишуканістю, композиційною довершеністю українського національного стилю. «Як весілля справиш, так і життя проживеш!» — стверджують гуцули.

М. Левханян. Композиція “Гуцульське весілля”. Львівська кераміко-скульптурна фабрика. 1960

Раніше колекціонерка та дослідниця історії українського фарфору, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про будянські вінтажні тарілки, які, можливо, є і у вашій оселі.

Читайте також: «Тарілі Віталія Колісника неначе налаштовують на медитацію», — колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк

До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є шанувальниками краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити кращі зразки світових фарфорових мануфактур. Нещодавно у музеї відкрито зал українського фарфору, де представлено чимало унікальних робіт вітчизняних майстрів-фарфористів. Неймовірна порцелянова мандрівка подарує вам чимало позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!

Фото з альбому Карпінської-Романюк

Фото у заголовку: М. та В. Трегубови. «Батько та донька». Коростенський фарфоровий завод. 1969