Від захисту Києва до битв на Курщині: кіномитець Ангел Ангелов створив стрічку про бійців добірних спецчастин Сил оборони.

Канал «Армія TV» оприлюднив документальну кінострічку про Сили спеціальних операцій — «Етос. Тінь вовка». Це вже друге кіно про елітні підрозділи Збройних Сил України. В основі лежить алегорія тіні вовка — уособлення честі, побратимства та спадковості поколінь. У кінокартині об’єднані справжні бойові кадри, відтворені епізоди та кінематографічні прийоми.

Головними персонажами стали військовослужбовці першого загону 8-го полку ССО. Це воїни з унікальним бойовим досвідом: вони пройшли найважчі етапи війни — від захисту Києва до битв за Бахмут, від визволення Харківщини до дій у Курській області. Саме там вони успішно вступили в бій із ворожими формуваннями, серед яких були й солдати з Північної Кореї.

Двоє бійців мають звання Героя України. У фільмі вони вперше відкрито розповідають про свій шлях та втрати.

Постановщиком кінострічки виступив Ангел Ангелов, знаний своїм кінематографічним підходом до військової документалістики. Він також є творцем документального трилера «Байконур. Вторгнення» і проєкту «Insiders». У розмові з«ФАКТАМИ» Ангелов розповів історію створення кінофільму та пояснив, чому в наші дні особливо необхідно знімати подібні роботи.

«Це метод відповісти собі на основне питання — хто ми є у цей історичний час»

— Як виникла ідея для циклу фільмів «Етос»? Чому саме цикл?

ВІДЕО ДНЯ

— Задумка циклу «Етос» з’явилася під час моєї служби у 12-й бригаді спеціального призначення «Азов» на початку 2023 року, — говорить режисер Ангел Ангелов. – Тоді я працював над трьома малими документальними фільмами про рекрутів. Під час однієї з бесід офіцер, відповідальний за ідеологічну підготовку, застосував слово, якого я раніше не чув — етос. Воно стало початком.

У даному понятті я відчув глибокі корені — можливість говорити не тільки про війну, а й про мислення, мотивацію, характер, традиції українського воїна. Термін «етос» пов’язаний з«епосом» — жанром, який завжди був мені близький: «Одіссея», «Енеїда», «Божественна комедія». Якщо епос описує зовнішні звершення, то етос — це внутрішня дія, моральна і духовна основа вчинку. Таким чином зародилася ідея циклу — серії фільмів про різні підрозділи українського війська, кожен з яких має власний код і філософію, створену реальним бойовим досвідом.

РЕКЛАМА

— Ви є не тільки режисером, а й автором проєкту. Що сприяло такому залученню?

— Для мене це не лише режисура, а спроба виразити зміст — через образ воїна, його вибір, мовчання, страх, відвагу. Я включився як автор, тому що відчув: цей проєкт — спосіб дати відповідь собі на головне питання — хто ми є у цей історичний момент.

«Етос» для мене — не стиль, а форма дії. Це спроба передати через образ воїна дещо точне про наш час, про те, як індивід мислить, відчуває та приймає рішення в екстремальних обставинах.

РЕКЛАМА

“Ідея серії «Етос» виникла під час моєї служби у 12-й бригаді спеціального призначення «Азов» на початку 2023 року”, – каже режисер Ангел Ангелов

— Чим унікальний цей проєкт? Чому ви вирішили додати символізм, графіку та мистецькі елементи?

— Документалістика — настільки глибокий стиль, що її можливо поєднувати з будь-якою формою, не втрачаючи правди. «Етос» комбінує реальні історії, справжніх героїв і автентичні обставини, але подає їх через метафізичну призму: архетипи, символи, внутрішній світ мислення.

Ми не віддаляємо глядача — ми спілкуємося з ним сучасною мовою: ритмом монтажу, точністю кадру, графікою, музикою. Це не оздоблення, а метод наблизити. Не тільки показати, а й дозволити відчути.

РЕКЛАМА

«Етос», за словами режисера, поєднує реальні історії, справжніх героїв і автентичні обставини

— Як знайти рівновагу між правдою та естетикою?

– Ніяк. Рівновага — це ілюзія. Коли спостерігаєш через об’єктив, ти вже визначаєш кадр. А кадр — це естетика. Підбір композиції, освітлення, відстані — все впливає на сприйняття. Але правда не зникає — вона проходить через цю форму.

Завдання режисера — бути щирим у точці спостереження. Не прикрашати, але і не спрощувати. Побачити суть і надати їй форму, яка не відштовхує, а наближає.

У фільмах «Етос» естетика не конкурує з дійсністю — вона її підсилює. Щоб не тільки зафіксувати, а й передати те, що складно виразити словами.

«У світі, де все трансформується в контент, ми зобов’язані створювати свідчення»

— Усі персонажі — військові. Яким чином вам вдалося здобути їхню довіру та переконати погодитися на зйомку і щиру розмову?

— Важливо те, що я також є військовослужбовцем. Досвід служби навчив мене не лише спілкуванню в оточенні Збройних Сил, а й розумінню його внутрішньої мови — термінології, логіки, ритму. Це створює основу довіри. Значну роль відіграють спостереження, пошук і чуйна комунікація. Але головне — мотивація. Воїн повинен зрозуміти, навіщо він бере участь. Я завжди показую чесність намірів, ясність підходу і демонструю результат. Професіонали працюють з професіоналами: ти зобов’язаний бути максимально точним, дисциплінованим і відвертим — від першої розмови до останнього кадру. Повага, делікатність і готовність адаптуватися до ситуації відкривають можливості в цій діяльності.

Воїни першого загону 8-го полку ССО пройшли найскладніші ділянки війни — від оборони Києва до боїв за Бахмут, від звільнення Харківщини до операцій у Курській області

— Чому, на вашу думку, сьогодні потрібно знімати і демонструвати такі документальні фільми?

— Тому що ми фіксуємо не лише перебіг війни, а й зародження нової культурної ідентичності. Такі кінострічки — це не просто відображення реальності, а метод усвідомити, хто ми є у найбільш напружені миті історії. Через акцент на конкретній людині, її виборі, мисленні чи мовчанні ми бачимо націю в процесі формування.

Ці фільми залишають після себе не інформацію, а досвід; не гасла, а тишу і погляд; не архів, а дотик до сутності. У світі, де все трансформується в контент, ми зобов’язані створювати свідчення — глибокі, відповідальні та сповнені поваги до людини.

— Знімати документальний фільм в умовах війни — які труднощі та виклики виникають?

— Головна складність — постійна мінливість обставин. Підрозділ здійснює бойову діяльність, і твоя присутність має бути максимально обережною і коректною. Найчастіше доводиться чекати — на можливість тиші, на можливість розгорнути знімальний процес без небезпеки для людей і завдання. Війна встановлює темп, і ти повинен не порушувати його, а навчитися працювати всередині нього.

“Головна складність зйомок в умовах війни — постійна змінність обставин”, – зізнається Ангел Ангелов

«Операція проти корейських підрозділів могла б стати окремим фільмом»

— Скільки відзнятого матеріалу не увійшло у підсумковий монтаж і чому?

— Я ніколи не підраховую відзняті години — для мене важливіше, чи вийшло влучити в ціль. Загалом, все найкоштовніше з 40 знімальних днів потрапило у фільм. Частина матеріалу залишилася поза остаточним монтажем не через відсутність якості, а через необхідність зберегти баланс ритму, хронометражу і динаміки оповіді. Один лише епізод — бойова операція першого загону проти корейських підрозділів — міг би стати окремою повноцінною стрічкою. Але іноді важливіше не сказати більше, а сказати точно. Фільм — це завжди вибір: що зберегти, щоб не зруйнувати цілісність.

— Яка техніка чи рішення у зйомках стали для вас найбільш ризикованими?

— Ми свідомо не працюємо прямо в зоні бойових дій — це не тільки небезпечно, а й неетично: режисер у таких умовах не допомагає, а перешкоджає. Крім того, це суперечить самій ідеї фільму, оскільки ми не знімаємо війну — ми вивчаємо воїна. Найбільш критичними були зйомки з використанням бойових набоїв. Тут необхідна абсолютна точність: все повинно бути сплановано до найменших деталей, випробувано і узгоджено з командирами. Лише після цього — камера. Безпека завжди на першому місці. Якщо загинеш на тренуванні, ти не виконаєш свою місію. Мій попередній досвід роботи в екстремальних обставинах навчив адаптації. Але в будь-якій ситуації ти повинен бути відповідальним і діяти як частина середовища, а не фактор дестабілізації.

“Саме цінне під час роботи над фільмом — це досвід прямої присутності серед героїв”, – вважає режисер Ангел Ангелов

— Який момент під час експедицій запам’ятався як найбільш екстремальний?

— Найбільш екстремальним був період, коли ми працювали 15 днів поспіль по 12−15 годин щодня.

— Якою бачите реакцію глядача після перегляду «Етос. Тінь вовка»?

— Бажаю, щоб глядач виходив із зали з рівною спиною. Щоб відчував емоційний підйом, тишу поваги і внутрішній поштовх до дії. Не шкодувати чи жаліти, а відчути силу і важливість того, що маємо. Побачити війну не лише як трагедію, а як момент істини, в якому розкривається людина.

Читайте також: «Хотів би ніколи не зняти свій фільм»: український режисер стрічки «20 днів у Маріуполі» отримав «Оскар»

— Яким чином документалістика може впливати на ставлення суспільства до війни?

— Документалістика — це дзеркало соціуму. Вона не тільки фіксує факти, а формує контекст їх сприйняття. У години війни це надзвичайно важливо: фільм може занурити глядача у страх або дати йому підтримку, показати сенс, міць, гідність. Через реальні історії та обличчя документальне кіно повертає людяність у публічний діалог про війну, робить її не «віддаленою картинкою», а близьким та особистим досвідом.

— Чим ви пишаєтесь у діяльності над «Етосом»?

— Якісне кіно починається з досвіду, глибокої ідеї та відданості їй. Але воно неможливе без поваги: до команди, до героїв, до оточення, в якому працюєш. Я пишаюся тим, що невеликою групою — буквально 3−4 людини — ми змогли втілити в життя проєкт масштабу, який зазвичай потребує десятків людей і більших ресурсів. Найбільша цінність — це досвід прямої присутності серед героїв. Їхня довіра, розмова, мовчання. Це не просто робота — це навчання. І я вдячний професії за можливість пройти її.

— Що надихає вас продовжувати займатися кіно?

— Мене з дитинства захоплювало українське козацтво — епоха перемог, духовної глибини і барокової культури. Сьогодні я маю честь бути поруч із сучасними воїнами, які є безпосередніми нащадками цієї традиції. Це натхненно. Надихає дух, який вони несуть: їхня присутність, сила, гідність, здатність до самопожертви. Я відчуваю поклик зафіксувати їхній шлях, показати, як зароджується героїзм. Для мене це не просто робота — це спосіб пізнати себе і дати відповідь на виклик часу.

Раніше «ФАКТИ» повідомляли про презентацію документальних фільмів про війну «Ірпінь» та «Гостомель: історія одного будинку».

Читайте також: «Наводив на російський літак, перебуваючи на прямому зв’язку з Міноборони»: режисер Олексій Комаровський про пережите під час великої війни